Розділити політику й великий бізнес доведеться. Інакше країна не буде багата, – каже філософ Євген БИСТРИЦЬКИЙ
Під будівлею Кабінету міністрів 29 квітня протестували малі підприємці з вимогою послабити карантин. На вашу думку, обмеження оптимальні?
– Потрібно було запобігти масовій загибелі людей. У таких ситуаціях виникає стан загального страху. Уряди країн повинні його адмініструвати. Карантин виправданий. Але вже час думати про наслідки. Ми не маємо ресурсів на фінансову підтримку населення, як європейські країни. Тож мусимо шукати шпарини. Розібратися – кого та що варто обмежувати жорстко, які правила запроваджувати. Треба відкривати ринки, заклади торгівлі. Але там мусять працювати механізми дотримання дистанції.
Швидке переоблаштування лікарень – теж прояв адміністрування в кризовій ситуації. Маємо гарантувати безпечну роботу медиків. Масово тестувати населення, щоб отримати інформацію про перебіг пандемії. Знати, як вона поширюється та проходить. Без цього не зможемо отримати адекватні дані про стан справ. Адміністрування страху без відкритості інформації та чіткого плану дій веде до додаткової кризи.
Гостро постає питання: наскільки обмеження свобод виконується без зловживань. Це актуально і для України. Є випадки, коли поліція гуртом валить і затримує одного, який нібито порушив правила карантину. Це нонсенс.
Чи може влада використовувати страх суспільства, щоб далі обмежувати громадянські свободи?
– Це вже відбувається. На цю думку наштовхують дві ситуації. Перша – справа з плівками Єрмака (депутат від "Слуги народу" Гео Лерос опублікував відео, на якому брат голови Офісу президента Андрія Єрмака Денис пропонує влаштувати кандидатів на державні посади. – Країна). Президент не відреагував на скандал. Думають, на тлі карантину минеться.
Друга – справа Катерини Гандзюк (Офіс генпрокурора передає її до суду. Активісти наполягають, що обвинувачення не має достатньо доказів, щоб покарати замовників. Мовляв, так справу "зливають". – Країна). Важливо знайти коріння нападів на громадських активістів, якщо влада хоче бути не просто слугою, а вести країну. Бо таке, як і ситуація з громадським активістом Сергієм Стерненком (він заявляє, що отримав підтвердження інформації про можливе вручення йому підозри в "умисному вбивстві" у рамках справи про напад на нього. Тоді від завданих Стерненком поранень один із нападників помер. – Країна), – це крайня точка. Означає, що в державі щось радикально не так.
Прагнення швидко завершити справу Гандзюк не мотивоване бажанням вирішити проблему. Це невміння прислухатися до громадськості, співпрацювати з нею.
Журналісти Bihus info з'ясували, що під час карантину ресторан нардепа "Слуги народу" Миколи Тищенка відвідували депутати, бізнесмени, "кварталівці". Про що це свідчить?
– Своїм – усе, а іншим – нічого. Наочний приклад корумпованості нової верхівки, принаймні на моральному рівні. Вона зібрана не за спільними принципами й баченням. Зеленський каже, що вони всі чесні. А реальність доводить протилежне.
Які плюси можна виділити в діях влади під час епідемії?
– Запровадження карантину, турбота про ситуацію в цілому. Проте влада просто виконувала свої прямі обов'язки. Плюс – що на тлі епідемії підкреслює необхідність діджиталізації. Хоч і розуміє, що та певною мірою зашкодить їй – вимагатиме більшої підзвітності й відкритості. Пандемія показала, що багато речей можна замінити онлайн-послугами. Тоді економіка буде захищенішою від корупції та бюрократії.
Які ризики створює епідемія для України?
– Насамперед – економічні. Останній рік маємо економічний спад, є небезпека фінансової кризи. Вони посилилися під час карантину.
Ще один ризик пов'язаний із системою охорони здоров'я. Пандемія висвітлила її найслабші місця. Їх треба виправляти. Вірус не відступить зараз, ітиме хвилями. Восени та взимку побачимо загострення.
Найбільша небезпека епідемії – в морально-ідейному плані. Влада може відмовитися від пріоритетності питання війни та миру. Не знаємо, що відбувається з переговорами в Мінську. Що буде з консультативною радою, куди хотіли долучити представників окупованих територій, легалізувавши їх.
Пандемія зробила наочною нестачу лідерських якостей у владі. Та відверто слабка. Слуга не є лідером за визначенням. Верхівка не може вести за собою суспільство, не вміє адмініструвати кризу. Не можуть пояснити людям свої дії. Почалося протистояння центру і регіонів.
Історія з призначенням Міхеіла Саакашвілі віцепрем'єром із реформ стала ще одним прикладом нестачі лідерства. Його наче й запрошують у владу, але й не мають впевненості. Переймаються, що може перебрати на себе вплив і владні функції. Заповнить вакуум лідерства.
Пандемія може дати поштовх для реформ?
– Має ним стати. І не тільки в медичній системі. Реформування потребує адміністративна вертикаль влади. В умовах карантину не всі регіони адекватно реагують на сигнали з Києва. А приклад Тищенка показав, що треба налагодити й адміністрування власної фракції. Рихлість відчувається на всіх рівнях. Це пов'язано, зокрема, з тим, що чиновники надто швидко змінюються. Мовляв, звільнятимуть міністрів, доки не отримають ідеального уряду. Це помилка. Уряд стає ситуативним. Потрібні стабілізація й системність. Це напряму залежить від Зеленського. Чи має він бачення та політичну волю для цих реформ? Мені подобається спосіб керування канцлера Німеччини Анґели Меркель. Вона створює платформу для дискусії. Задає планку, але не намагається щось просувати. Під час обговорень виробляється спільна позиція. Це прояв демократичного лідерства.
Які можливості відкрила нинішня криза?
– Глобальна епідемія вимагає від усіх і кожного розуміти себе в глобальному масштабі. Вона, хоч і небезпечна, відкриває очі й перспективи.
Пандемію дехто називає кінцем глобалізації. Згодні?
– Країни не закриються ні зараз, ні після пандемії. Спільними зусиллями людство відновлюватиме загальний світ. Наприклад, не може допустити, щоб не ходив і не літав транспорт – кров в артеріях світу. Після цієї кризи людство матиме кращий імунітет від загроз, і не лише медичних, а й екологічних і соціальних.
Європейські інтелектуали прогнозували нову битву за цивілізацію. Ви пояснювали це протиставленням глобальних цінностей вартостям національних держав. Чи не отримали перевагу прихильники другого шляху? Чи з'явилися нові, об'єднавчі цінності?
– Держави мусять об'єднати зусилля, щоб подолати хворобу, виробити ліки від неї. Це зачіпатиме й екологічні питання, біоетику виживання всього людства. У боротьбі з пандеміями має бути глобальний підхід. Можна створити кращі спеціалізовані інституції на рівні Організації Об'єднаних Націй або Євросоюзу. Перемога над епідеміями стосується самого способу життя людини.
Водночас захист культурно-національної особливості триватиме. Межі між державами не розмиватимуться навіть в умовах космополітичного світу. Кожна плекатиме свою ідентичність. На неї все більше зважатимуть. Сподіваюся, без великої радикалізації – як, наприклад, у Великій Британії в ситуації брекзиту.
Чи є ризик виникнення диктаторських режимів?
– Можуть зловживати новітніми технологіями. Приміром, уряди прагнутимуть використовувати онлайн-стеження для збирання даних про кожного громадянина, щоб керувати людьми.
У Китаї є цілий регіон уйгурської меншини, на якій влада випробовує таку тактику стеження й обмеження прав. Але в ліберально-демократичних країнах таке, здається, неможливо. Там є традиції відкритості, підзвітності, прозорості влади.
Рік тому ви були впевнені, що Україна не може зійти з європейського шляху. Ваша думка не змінилася?
– Ні, хоча є натяки на ухил. Перший – наявність очевидної проросійської пропаганди в загальнонаціональному масштабі. У парламенті є ті, хто відверто відстоює промосковську позицію. Жадають політичного реваншу. Вони не соромляться говорити, що Майдан був дарма. Це спроба делегітимізувати Революцію гідності, перекреслити її проєвропейське значення. Не бачу з боку влади рішучої відсічі цій небезпеці.
Є брак лідерських рис у представників влади. Президент і його команда грають у народовладдя. Мовляв, хочуть іти за народом, а не вести його. Це призводить до опортуністичних думок на зразок "треба просто припинити стріляти й подивитися Путіну в очі". Ідея створити координаційну раду з представниками ОРДЛО має коріння звідси. Перенесе провину за війну з Путіна на терористів. Кремль стане арбітром, наче він непричетний.
Головне, влада не може зайняти чітку позицію в питаннях політичної й національної ідентичності України. Звідси відсутність лідерської стратегії.
Як нинішня криза змінить розклад сил у світі?
– Є небезпека, що увага до України зникне. Щоб посилювати її, треба ставати на ноги в перемовинах "нормандської четвірки", пропонувати свої стратегії. Не можемо просто чекати, коли нам запропонують чергову "формулу Штайнмаєра" (проведення місцевих виборів під наглядом ОБСЄ, надання особливого статусу окремим територіям Донбасу без українського контролю над кордоном із Росією. – Країна).
Фахівці кажуть, після пандемії у світі гостро постане продовольча проблема. Росія обмежила вивіз пшениці за кордон. Можемо зайняти нішу. Маємо розвивати агробізнес.
Україна стала сильнішою за останній рік?
– Стала менш зрозумілою для іноземних партнерів. Вони не можуть осягнути, що в нас відбувається та хто ми такі. Раніше було чіткіше: українці – нація, що прагне долучитися до європейської спільноти й веде боротьбу за незалежність із Росією. Зараз це стало непомітним. Неясність образу України на мапі світу показує, що наші позиції ослабли.
Було не зовсім зрозуміло, як ми, країна, що воює, обрали в президенти не політика. Та західний світ підкреслював, що вибори були вільні й чесні. Минув рік, а влада не виробила стратегії розвитку держави. Реформи – це не зміна уряду раз на пів року. Немає обіцяної довіри до суддів, корупції не подолано, владі закидають зв'язок з олігархами. Обіцянок розірвати поєднання політики й олігархічного бізнесу так і не реалізовано.
Володимир Зеленський став заручником системи?
– Не вірив, що його можуть обрати.
Мені здавалося, українці мають краще розвинуте чуття раціональності. На виборах мусить більше працювати голова.
Прийняли закони, які поки що нічого не дали. Наприклад, зняття депутатської недоторканності, виборчий кодекс. Просто ухвалити законопроєкт – недостатньо. Треба реалізувати його. Це неможливо без включення громадянського суспільства в процеси реформування. Влада не вміє працювати з активною частиною українців.
Кого можна назвати опозицією?
– Вона є, але поодинока й не в парламенті. Люди починають відчувати, що рухаємося у хибний бік. Кожен новий скандал типу ресторану Тищенка чи плівок Єрмака ще більше переконує в цьому. Грона народного гніву накопичуються. Проте зараз підтримка президента ще висока.
Важливо, щоб влада усвідомила необхідність дієвої опозиції. Зараз це звання експлуатує проросійська фракція. А демократичні сили й у Верховній Раді, і поза нею не можуть знайти в собі духу, щоб об'єднатися. Розрізнені національно-демократичні партії повинні зрозуміти, що сьогодні жодна з них не може претендувати на лідерство. А саме вони мали б стати політичною опозицією. Їхні найсильніші представники повинні відмовитися від претензії на верховенство й об'єднатися. Якби так сталося, могли б згодом провести внутрішні праймеріз і висунути єдиного лідера. Це дасть поштовх партійному будівництву.
Так повинно відбутися до наступних виборів. Інакше й далі матимемо владу без опозиції. Ми не повинні стати ні авторитарною державою на кшталт Білорусі чи РФ, ні слабкою країною без упевненої демократичної влади. Якщо рухаємося в бік Європи, маємо засвоїти традицію конкурентної політики.
Чи є в суспільстві або в країні в цілому запобіжники, що дадуть змогу встояти?
– Це ті червоні лінії, які виставляють громадянське суспільство й національні демократи перед владою. Якщо лідери країни поводитимуться неадекватно, громада зможе тримати її в рамках. Йдеться про питання війни та миру. Необхідність інституційного подолання корупції, реформування судової й правоохоронної сфери.
Люди не терпітимуть застою довго. З часом усе сильніше лунатимуть заклики щось робити. Якщо залишити все, як є, економіка не розвиватиметься. Рано чи пізно постане питання розділення політики й великого бізнесу. Ця проблема заважає країні ставати багатшою. Нарешті треба почати приділяти увагу науковій та академічній сфері. На це, до речі, прямо вказала пандемія.
Багато читаєте на карантині?
– Чимало професійної літератури. Для душі раджу ліричні вірші. Дають привід замислитися над життям. Люблю творчість Ліни Костенко, Сергія Жадана, Осипа Мандельштама.
5 
35413
Коментарі