Потенційно ми сильніші за європейців, бо в нас є досвід війни і спротиву диявольській силі, – каже письменник Сергій СИНГАЇВСЬКИЙ
На якому етапі розвитку перебуває Україна? Які її головні завдання на найближчі роки?
– Зараз – найскладніший етап. Не маємо певного результату у війні, суспільство спантеличене. Воно не знає, що робити далі, і ділиться щонайменше на дві частини. Наш вибір – між націоналізмом та універсалізмом. Останнє я розумію як шлях до того, що закон однаковий для всіх.
За найближчі роки треба зробити хоча б початкові кроки до подолання корупції. Для цього суспільство має послідовно тиснути на владу.
Чому сусідам, насамперед Російській імперії, свого часу вдалося підім'яти Україну?
– В американського історика, спеціаліста з Російської імперії та СРСР Джеймса Біллінгтона є праця "Ікона і сокира". Звідти я ще на початку 1980-х довідався про роль українця Феофана Прокоповича, сподвижника Петра І. Той підказав цареві, як збудувати імперію, до якої входила б і Україна. Тоді я відчув якусь дитинячу гордість. Мовляв, це ж наша людина, а чого досягла! То була психологія підлеглого. Тільки зараз починаємо розуміти, що ми не лише жертва. Позиція жертви вкрай небезпечна насамперед для неї самої. Німеччина стала нацистською, зокрема, через те, що після Першої світової війни відчувала себе жертвою Версальського договору (переможці поклали відповідальність за війну на Німеччину, змусили роззброїтися, поступитися територіями й відшкодовувати збитки іншим країнам. – Країна).
Українську позицію жертви довго плекали і державники, і націоналісти. Але без нас – невідомо, чи існувала б Російська імперія. Тисячі українців своїм розумом, інтелектом, умінням зробили це можливим. Ми не відчували себе чимось окремим. Любов до рідної землі, до народу, розуміння, що ти – українець, було задушене. Знадобився час, щоб національне кристалізувалося в систему поглядів. Я про це не думав 1985 року, як і герой мого роману. Аж доки йому не спадає на думку, що голод в Ефіопії – штучний, що це – політична й етнічна зброя.
Що втратили за цей час безповоротно – насамперед у ментальності? А що здобули?
– Втратили імпульс на початку 1990-х. Тоді можна було набрати швидкість. Але пустили все на самоплив. Увірували, що воно й так піде потрібним шляхом. А не пішло. Був великий спротив радянської ментальності. Піднялися старі передсуди. Типу українське – це відсталість, шароварщина. Ця теза досі зберігає свою силу. Нам часто закидають, що не доросли до Європи. Маємо визнати: самі багато зробили, щоб нас можна було в цьому звинуватити. Культура бурлеску, що постала з "Енеїди", цвіте пишним цвітом і досі.
Коли посланці князя Володимира обирали релігію для Київської Русі, православ'я підкорило їх пишнотою, візуальною красою. Можливо, ще з тих часів походить наша поверховість, зачарованість мішурою, небажання глянути в глибину. Балаган, буфонада в усьому. Щодня Сорочинський ярмарок, на якому ми самі себе дуримо й ошукуємо.
На якомусь етапі Україна зможе стати україномовною? Варто прагнути цього чи ні?
– Як будь-якій європейській державі – варто. Україна має бути україномовною. І це не дискутується. Те, що існуватимуть й інші мови, насамперед російська, – нормально. Було б абсурдно казати, що вона зникне за покоління. Навіть у Львові української стало менше.
Українська буде справді державною й народною, коли зникне меншовартість – поступиться гордості українця за свою державу.
Ще трохи – і війна вбила б цей комплекс. Але довелося прийняти кілька страшних поразок. Змушені стояти. Будь-який військовий знає, що під час війни це – найгірше, що може бути. Руху вже немає і в суспільстві. Стояння вибиває вітер із наших вітрил.
Ви служили в Ефіопії, були свідком голоду в країні. Що там робила радянська армія?
– Той голод був найбільшим у світі кінця ХХ століття (із 1983-го по 1985-й померло щонайменше півмільйона людей. – Країна). Радянський Союз був головним союзником прокомуністичного режиму в Ефіопії. Голод ніколи не стається раптово. Там була велика посуха, але найперша причина – війна проти провінції Еритреї. З 1991 року це – незалежна держава.
Радянський Союз постачав Ефіопії зброю в шалених кількостях. На піку там було майже 10 тисяч цивільних і військових з СРСР. Коли почався голод, СРСР був змушений надіслати туди і загони допомоги, як це зробив Захід.
Багато років по тому до мене дійшло, що ми теж працювали на Чорного Сталіна – Менгісту Хайле Маріама. Рятували не тільки людей, а і його режим від бунту й розпаду.
Офіційно наші військові не мали права безпосередньо брати участь у воєнних діях. Але їх там було майже дві тисячі, самі офіцери. Допомагали боротися диктатору з власним народом, консультували. Зараз у це складно повірити, але партизани Еритреї свою зброю здобували в бою роками і з часом перетворилися на боєздатну армію. Еритрейці мали чітку мету – незалежність. 1991-го вони перемогли. Тоді ніхто не міг подумати, що за 10 років ця держава з країни-героя перетвориться на країну-ізгоя, пересвариться з усіма сусідами і встановить режим ще гірший за той, що був в Ефіопії. Бо однієї незалежності недостатньо.
Чи є щось спільне між Голодомором і голодом в Ефіопії?
– Деякі моменти були наче списані з радянського досвіду. Наприклад, заборона пересуватися між селами, продавати на базарах продукцію. Але ми не мали світової допомоги.
Утім, прокомуністичний лідер Ефіопії Менгісту Хайле Маріам навіть цю допомогу використав на свою користь. Завдяки їй постав чорний ринок, який в таких випадках відіграє роль рятівного клапана. В Україні в часи Голодомору він теж діяв у містах. "Торгзін" (спеціальні магазини 1931–1936 років, у яких товари продавали за іноземну валюту або спеціальні бони, які видавали в обмін на дорогоцінні метали й камені. – Країна) – це те саме.
Допомога також дозволила годувати власним зерном армію, а не цивільне населення.
Допомогу надавали волонтери, релігійні і громадські організації. Часто згадував це, коли в нас почався волонтерський рух. Радянський уряд побачив, що Захід намагається рятувати ефіопів, зрозумів: треба реагувати. Зібрали кілька транспортних загонів, військових перекладачів, як я, і відправили туди. Ми мали вдавати цивільних. Почали розвозити людям канадське й американське зерно. Радянського не було – самі закуповували хліб у Канади і США. Союз постачав лише техніку для транспортування.
Ви казали, що усвідомили гріхи того, що колись було вашою країною, – СРСР. Які саме гріхи?
– Насамперед – тотальна брехня про інтернаціоналізм та дружбу народів. У радянському суспільстві панував расизм, моделлю якого було ставлення нації-гегемона до "братніх республік".
Ми їхали в найбіднішу країну світу, де було лихо. Але настрій допомогти протривав днів 10. Перший час віддавали місцевим свої пайки. А потім було всяке. Ставлення до місцевого населення – в найкращому випадку зневажливе. Радянська меншовартість у цьому була найпотужнішим чинником. У моєму романі один герой каже: "Невільна людина завжди шукає когось іще невільнішого від себе, і, як правило, знаходить". Або, як казав Цицерон: "Раб мріє не про свою свободу, а про своїх рабів".
Радянська людина несла з собою тягар своїх гріхів і псевдоуявлень про зовнішній світ. Хоча вже тоді було зрозуміло: всі наші теорії про будівництво соціалізму – як мінімум застарілі. Ми думали, що місцеве населення хоче жити за наш рахунок. А ми такі хороші, допомагаємо всьому світу, й тому нам погано живеться. Цю думку розкручували КДБ і партія. А виявилося, що, окрім техніки й пального, нам нічого запропонувати. Соціалістична Ефіопія була чорним дзеркалом, в якому треба було розгледіти себе. Розгледіти рак. Зараз Україна проходить чергову хіміотерапію від радянської пухлини. Дорослішання на цьому тлі – непроста річ.
Чому в Україні не проговорена й мало описана в літературі тема колоніальних воєн СРСР? Це має якісь наслідки для суспільства?
– Це нікому не цікаво. Ставлення суспільства до багатьох болючих тем можна схарактеризувати слівцем "проєхалі". Вони залишаються придушеними в головах тих, хто з цим стикався. Проте будь-який психолог скаже вам, що це ненормально.
Українцям треба чесно подивитися на своє минуле. Зокрема, визнати, що ми були потужною складовою спочатку Російської, а потім – Радянської імперії.
58 відсотків росіян шкодують про розпад Радянського Союзу, свідчать результати грудневого опитування "Левада центру". Реставрація, якої так прагне Москва, неможлива?
– Навіть якщо постане новий "Союз", то України там не буде. Якщо спробують військовим шляхом приєднати – у найкращому для себе випадку отримають нову Еритрею.
2014 рік зробив свою справу. Я був на Майдані 18 лютого ввечері. Це один з найяскравіших спогадів мого життя – як розбирали бруківку, зміцнювали барикади. Весь Київ прийшов і став одним живим організмом, який діє в одному ритмі, в одному почутті любові.
За рахунок чого Україна встоїть перед агресією Росії?
– За рахунок самоповаги, яка прокинулась. Росія атакує нас через нашу легковірність. Українці ж слухають Світлану Лободу. А з цими пісеньками в нас щось вповзає, як у фільмі "Чужі".
Але ми не повинні зрадити загиблих, які є і ще, напевне, будуть. Старі люди казали, що під час Голодомору скіфські кургани (поховальні пам'ятники скіфського часу, з VII до ІІІ–ІІ ст. до нашої ери, в Придніпров'ї й Криму. – Країна) допомагали вижити: дощем із землі вимивало коштовні прикраси. Духи предків з'являлися й давали золото. Потім у "Торгзіні" за нього купували їжу. Нам допомагають встояти загиблі – тоді і зараз.
Коли закінчиться війна на Донбасі? З якими проблемами стикнемося після його повернення?
– Матимемо справу з ворожим у своїй більшості населенням. Пропаганда житиме дуже довго в їхніх головах. Приклад, яким треба скористатися, – політика Німеччини після Другої світової війни, денацифікація. Нюрнберзький суд був одним із найпотужніших чинників. Необхідно визнати, що це – війна. Сказати, з ким і за що ми воюємо.
В Ефіопії, до речі, був проведений свій "Нюрнберг". Це врятувало суспільство від ще більшого антидемократизму й авторитарності "посткомуністичного" уряду.
Остаточно переможемо, коли в нашому суспільстві буде поширена більш людяна, толерантна філософія. Вона і зараз у нас є, порівняно з північним сусідом. Але порівнювати не варто. Треба дивитися на себе.
Війна на Донбасі закінчиться, коли в Росії вичерпаються ресурси. Коли Захід дотисне її.
Який найімовірніший сценарій розвитку ситуації щодо Криму?
– За час окупації російського населення на півострові побільшало наполовину. Виганяють кримських татар. Не знаю, чи є в історії такий приклад ще, коли народ двічі виганяли з його рідної землі. Мені прикро, що в нас мало їх підтримують. Ми повинні повернути Крим заради татар.
Яке майбутнє чекає на Росію?
– Не думаю, що вона скоро розвалиться. Якщо ж це станеться – невідомо, чи буде нам від того краще? Це величезна небезпека. Вона була і на початку 1990-х, але тоді здавалося, що росіяни хочуть стати нормальною вільною державою. Зараз у них немає мети.
Як Україна виглядає на тлі східноєвропейських країн чи провідних держав Заходу? У чому ми сильніші чи потенційно сильніші від них?
– Прочитав, що Болгарія – найкорумпованіша й найбідніша країна Євросоюзу. Тоді ми – найбідніша й найкорумпованіша країна Європи.
Потужно і вміло працюють російські телеканали. Диявол давно не носить Prada, а сидить собі в теплих капцях. Це – бот і троль, називайте, як хочете. Потенційно ми сильніші за європейців, бо в нас є досвід війни і спротиву цій диявольській силі. Але це поки що тільки досвід, а не перемога. Однак вірю, що переможемо.
Яким шляхом Україна має рухатися далі, щоб максимально реалізувати свій потенціал?
– Треба більше вірити в себе й ширше дивитися на світ. Запозичувати позитивний досвід Кореї, Сингапуру, Чехії, Словаччини.
Один товариш зі служби казав мені: "Ви, українці, без польоту люди, будете без нас порпатися в землі, як якісь словаки". А Словаччина зараз прекрасно почувається за рахунок промисловості, яку успішно розвинула.
8 
35413
Коментарі