Склад нового українського уряду не залишає сумніву: "регіоналам" ідеться про реванш. Якщо це так, то їм не позаздриш. Усі контрреволюції рано чи пізно закінчуються безславно. Питання тільки, наскільки рано, і яку ціну при цьому прийдеться заплатити.
Мене цікавить зараз, однак, не те. Ну добре, вернуться до влади "помаранчеві" чи ще якась інша кольорова суміш - і що вони робитимуть із цією країною? Чи вони, як і "біло-сині", нічого не забудуть і нічого не навчаться?
Заради цього важливо вияснити, про що йдеться в Україні.
Почну здалека. Я вірю в існування чогось такого, що називається "Східна Європа" - і частиною якої є Україна. Моє означення "Східної Європи": це нормальна, але другорядна Європа. Другорядність тут не означає гіршу якість, а особливий спосіб, в який цей великий регіон вписується в європейську історію. Східна Європа зазнала сильного впливу модерних "ізмів" - соціалізму, лібералізму, націоналізму - але жоден із цих "ізмів" тут не виник.
Кожен з імпортованих "ізмів" тут тому так прижився, що давав свій рецепт, як перетворити переважно аграрну й бідну Східну Європу на розвинутий край. Однак застосування цих рецептів тут нагадували вирощування бананів у Сибіру чи розведення пінгвінів у Сахарі. Їм бракувало питомих умов, за яких вони виникли і розвивалися на Заході.
До прикладу, західна форма модернізації передбачала поєднання ринку з демократією. Натомість у Російській імперії більшість реформаторів брали до уваги лише першу частину формули ігноруючи при цьому другу. Конфлікт між політичною й економічною модернізацією бачимо в усіх країнах, що пробували ставати розвинутими і багатими. Але тільки в Російській імперії та Радянському Союзі цей конфлікт набрав такого винятково гострого характеру.
Падіння комунізму дало надію, що ця історія закінчиться, і з демократією прийде багатий ринок. 20 років по тому чуємо що інше: якщо історія й кінчилася, то тільки для Заходу. Захід занепадає й марґіналізується. Усі чотири країни, що символізують успіх у новому, пост-модерному світі - БРІК: Бразилія, Росія, Індія і Китай - розвиваються поза Заходом.
Моє означення "Східної Європи": це нормальна, але другорядна Європа. Другорядність тут не означає гіршу якість, а особливий спосіб, в який цей великий регіон вписується в європейську історію
Питання для України: чи далі модернізуватися за західним зразком, чи піти шляхом "керованої" російської демократії?
Помаранчева революція зробила вибір на користь першої формули. "Помаранчева" ж еліта зробила все, що було в її силах, аби цей вибір скомпрометувати. Новий уряд пробує переконати, що тепер Україні відкритий тільки російський шлях.
Думаю, що так не є. Жодна з країн БРІКу не запропонувала принципово нової формули. В основі їхнього успіху лежать експлуатація багатих внутрішніх ресурсів: аграрних у Бразилії, дешевої робочої сили в Китаї та Індії, газу й нафти в Росії. Але у двох випадках із чотирьох - Бразилії та Індії - ринки цих ресурсів таки поєднані із "західною" демократією.
Україна, на відміну від Росії, не має нафти й газу. Але має ресурси, подібні до Бразилії та Індії, і зародки внутрішньої демократії. Їй бракує, однак, політичної еліти, здатної до загальнонаціонального компромісу заради стабільного розвитку країни.
В історії було декілька революцій, які називалися "великими". Але тільки одна заслужила титулу "славетної": англійська 1688 року. Вона була не так революцією, як компромісом, що поклав кінець розколу, породженому попередньою революцією - але не скасував її політичного ефекту.
Профпридатність кожного нового українського уряду, що прийде до влади, пропоную визначати за цим критерієм.
Журнал "КРАЇНА" N 12 від 19 березня 2010 року
3 
1
Коментарі
4