Україна безпорадна перед Covid-19

ЛЮДИ, ЯКІ МАЛИ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ КРАЇНИ, – ОДНА З ПРОБЛЕМ

9 листопада Володимир Зеленський повідомив: "Попри всі карантинні заходи я теж отримав позитивний результат". Президент почувається добре. Лікується, але працює. Температура підвищена – 37,5. Наше співчуття президенту. Зичимо вам 36 і 6!

А вже за 3 години він ображено написав: "Бачу й те, що вже почалося в соцмережах: реєстрові "експерти" від політичних опонентів радіють моїй хворобі. Це за межею людяності. Що ж, на мій погляд, це люди з ампутованою совістю. Мені нічого про них сказати. Крім одного: зло повертається обов'язково і стократно".

 

Розумію, що автор цих слів – засмучений. І цілком солідарний із ним: радіти біді іншої людини – потворно. Але мене дещо бентежить засторога "зло повертається обов'язково і стократно". Така логіка дещо архаїчна. Нагадує ветхозавітні заповіді – зуб за зуб, око за око. А беручи до уваги, що "зло" повернеться "у сто крат" – то за зуб треба брати всю щелепу. А еквівалент ока – навіть не уявляю, який може бути. Невже президент і справді жадає, щоб на голови всіх, хто втішається з його хвороби, звалилось аналогічне лихо, помножене у сто крат? Надіюся, це лише емоція людини у хвороб­ливому стані.

Утім, за цією реакцією проглядається спосіб мислення президента. Я назвав його архаїчним. Так і є. Це рівень обивательського мислення, якого не торкнулася християнська культура. Адже християнство каже: пробачайте ворогам своїм. Чому? Бо тільки прощення – шлях до викорінення зла. Якщо за зуб вимагати зуб, на кожну кривду відповідати такою ж монетою, то сума зла в цім світі ніколи не зменшиться. Тільки зростатиме. Вендета породжує вендету.

Я далекий від думки, ніби президент жадає помсти. Він лише вважає, що Все­світ відплатить за лихе слово, накинувши ще й відсотки. Але сенс християнства в тому й полягає, що наша етика – скажімо, прощення ворогів – стає новим законом Всесвіту. І кожен із нас – не лише за відомим висловом "президент України", а й законодавець світоустрою. Шкода, що Зеленський цього не розуміє. Хотілося б, щоб глава країни був трохи мудріший. Однак. Ми цінуємо Володимира Олександровича за інші риси.

Прикрість, що сталася з президентом, – ще один привід обговорити ситуацію з протидією коронавірусу. Звернімо увагу на слова "попри всі карантинні заходи". Президент носив маску, подаючи приклад усім громадянам, – захворів. Андрій Єрмак – керівник Офісу президента – носив маску, був зразковим громадянином – захворів. Дмитро Разумков – голова Верховної Ради – захворів. Міністр охорони здоров'я Максим Степанов – теж. Маски не врятували кожного шостого народного депутата. Хоча сесійна зала вже в березні нагадувала масовку з голлівудського фільму про боротьбу воїнів світла проти інопланетного вірусу.

Чи не буде перебільшенням припустити, що карантинні заходи, які не врятували президента, і масковий режим, який не врятував нікого, – недолугі? Чи є рація стверджувати, що і карантин, і масковий режим – лише ерзацзаходи, покликані засвідчити активну протидію хворобі, але по факту виявилися спробами рушничком розганяти туман? Це була так звана символічна політика, ефективність якої прямує до нуля? Влада грала м'язами, штрафуючи крамарів. Залякувала. Зламала нормальний спосіб життя мільйонів людей. Спричинила масову істерію. Пишалася "ефективністю" і здатністю діяти за прикладом інших європейських країн. А на виході? Нова хвиля захворюваності.

Я розумію, що кожен киянин, який чув у метро похмурий голос "Надіньте маску! Хвороба не відступила!" вважатиме мої слова блюзнірством. Адже я ставлю під сумнів і доцільність карантину, й ефективність маскового режиму. Кожен адепт Зе-влади, хоча їх дедалі менше, витлумачить це як глузування з рішучих дій "найлюдянішого з людей". І це я, звісно, не про Леніна. Кожен міленіал, який пишається електроскутером і законослухняністю, звинуватить мене в неполіткоректності. Бо я заперечую раціональність локдаунів і в інших європейських країнах. А зневажати європрактики та стандарти – це, за визначенням, неполіткорект­но. Так, я вважаю, що політкоректність часто підміняється мовними табу та цензурою. А це те, що я справді зневажаю. Але питання залишається: чи є сенс у заходах, які вбили 6 відсотків ВВП України, але не запобігли поширенню хвороби, бо, вочевидь, були недієві?

11 листопада уряд запровадив карантин вихідного дня. Суботи й неділі до кінця місяця – шабат для кав'ярень і ресторанів, які обслуговують клієнтів у приміщенні, торговельних центрів, спортзалів, кінотеатрів. Дозволено працювати тільки продуктовим крамницям, аптекам і закладам громадського харчування на виніс.

Навіщо? Якщо люди не зможуть сходити до крамниць у вихідний, то, напевно, зроблять це в будній день, викроївши годину після роботи. Кількість міжіндивідуальних контактів не зміниться. Який тоді сенс в обмежувальних заходах? Логічної відповіді на це запитання немає. Але її, безперечно, знає прем'єр-міністр. "Економіка України не витримає локдауну. Тому уряд і МОЗ з епідеміологами, аналітиками, представниками бізнесу почали шукати збалансований варіант додаткових карантинних обмежень". На думку Дениса Шмигаля, цей захід розірве ланцюжок передавання коронавірусу, але не матиме негативного впливу на економіку. Та невже?

Хотілося б запитати: в який вихідний день і в якому тренажерному залі чи в якій кав'ярні підхопили коронавірус президент, керівник його Офісу та голова Верховної Ради? Зі слів прем'єр-міністра зрозуміло, що карантин – удар по економіці, зокрема, дрібному й середньому бізнесу. Але з них неможливо зробити висновку, що локдаун вихідного дня зупинить поширення Covid-19.

 

Заява глави уряду не переконала не тільки мене. Підприємці вийшли на протести в Києві, Харкові, Херсоні й Одесі, брязкаючи порожніми каструлями. Бо це Шмигаль вважає, що карантин "не дуже вплине на економіку". А люди, які щодня підраховують виручку і думають, чи зможуть сплачувати податки й оренду, наймати працівників, геть іншої думки про локальний локдаун.

І до речі, такої самої думки аналітики ООН. Через пандемію понад 9 мільйонів українців опиняться в бідності, за даними Комплексного міжвідомчого оцінювання соціально-економічних наслідків Covid-19. Із початку пандемії понад 80 відсот­ків домогосподарств втратили доходи, у більш як 40 відсотків принаймні один член родини залишився без роботи. Збільшується частка домогосподарств, що мають заборгованість, – 15 відсотків у вересні проти 11 до початку пандемії.

Прем'єр-міністр розуміє, що карантин, навіть у локальній формі, – це удар по економіці й фактор зубожіння. Але вважає, йти на нові обмежувальні заходи потрібно. І не тому, що карантин зупинить епідемію – практика свідчить про інше. А тому, що уряд і президент мають демонструвати активну протидію проблемі. А інші кроки Кабмін вигадати неспроможний.

Логічно припустити: медична проблема має вирішуватися медичними, а не поліцейськими методами. Цікаво, що про це думає міністр охорони здоров'я Максим Степанов. А думає він багато. Точніше, говорить багато що. І зазвичай, одне й те ж, як демонічний голос у метро: "Хвороба не відступила!"

Степанов – людина амбітна. Відтер од телекамер свого підлеглого – головного епідеміологічного лікаря Віктора Ляшка. І щодня розповідає про кількість хворих, тих, які одужали, наявні ліжко-місця тощо. Доброго ранку, країно! Якщо ви ще не хворі, ми йдемо до вас.

4 листопада – бенефіс Степанова у програмі "Токшоу №1" на телеканалі "Україна 24". Цитата: "Ми досить складно проходитимемо цей період. Вважаємо, що до квітня. І зараз ідеться не про те, чи в змозі ми його пройти легко – ні, будемо проходити його складно".

Хтось зрозумів? Якщо так, вітаю: у вас чудово розвинене інтуїтивне мислення. Я цим похвалитися не можу. Аналіз змісту слів засмучує – це абракадабра. Так, звісно, можна здогадатися, що епідемія триватиме до квітня 2021 року. Але не збагнути, на чому базується це припущення керівника МОЗ.

Однак спіч пана міністра містив і цифри. Нині в лікарнях 28,5 тисячі хворих на Covid-19. А це більш як учетверо перевищує показник за вересень. Максимальна кількість ліжок для них – 83 тисячі. Наголошу: це цифри, названі міністром. Вони свідчать, що приблизно третина місць зайняті. Тож слова про неготовність медичних закладів надати допомогу – м'яко кажучи, перебільшення. Утім, міністр регулярно говорить: для протидії епідемії потрібні додаткові кошти. Лікарням бракує апаратів штучної вентиляції легенів, стаціонарних і мобільних кисневих апаратів. Не кажучи про фахівців, спроможних працювати з цим обладнанням. Одне слово, проблеми ті самі, що й навесні. І тут незайве буде нагадати, що тотальний карантин запровадили 12 березня і тривав він до 11 травня. Час спливає, а проблеми залишаються.

6 листопада з трибуни парламенту Денис Шмигаль повідомив: "На 5 листопада Національна служба здоров'я України профінансувала "коронавірусний пакет" для лікарень на 7,3 мільярда гривень". Загалом на заходи, пов'язані з охороною здоров'я, виділено 16,3 мільярда, профільному міністерству – 14,4 мільярда гривень.

Отже, з державного бюджету здійснено нові видатки. Притому, що лише запланований на 2020 рік дефіцит становить 298 мільярдів гривень. Ці гроші можна позичити або надрукувати. Проблема в тім, що Україні ніхто грошей не позичає. На облігації внутрішньої державної позики немає попиту. До кінця року – менш як півтора місяця. А держбюджет іще не позичив 270 мільярдів. Ці гроші надрукують, аби покрити видатки, зокрема й на протидію Covid-19. І в цій ситуації Кабмін запроваджує карантин вихідного дня. А прем'єр-міністр називає це зваженим рішенням.

Поцікавимося, а де кошти так званого Covid-фонду? Ось цифри: будівництво доріг – понад 20 мільярдів; будівництво й ремонт лікарень – 1,68 мільярда; забезпечення лабораторій – 709 мільйонів; Фонд соціального страхування від безробіття – 6,8 мільярда; допомога медпрацівникам – 3,2 мільярда; доплати військовим і поліцейським – 2,4 мільярда; соцвиплати за лікарняними – 1,7 мільярда гривень. За логікою Кабміну, Укравтодор – найдієвіший засіб проти епідемії.

А тепер статистика захворюваності. З нею повний бардак. На 10 листопада захворіли – 479 197, одужали – 214 657, померли – 8756 осіб. Це дані за весь 2020 рік. Якщо додамо кількість тих, які одужали, і кількість тих, що померли, отримаємо 223 413 осіб. Віднімемо цю суму від загальної кількості інфікованих й отримаємо 255 784 особи. Де всі ці люди? Вони досі хворіють? Зараз у лікарнях, за словами пана Степанова, 28,5 тисячі хворих на Covid-19. Де решта 227 284? МОЗ цього не знає. І Державна служба статистики теж. Ці люди, є рація припустити, одужали або досі хворіють. Але скільки їх – невідомо. Бо показники захворюваності визначають за відповідними тестами, які проходили не всі. Але навіть ті, хто отримали "позитивний результат", залишаються поза увагою МОЗ.

Картина вимальовується така: по-перше, кошти на протидію епідемії витратили переважно в нецільовий спосіб. Ясна річ, вибори. По-друге, як каже гробовий голос у метро, "хвороба не відступила". Тож Кабмін вдається до нового фінансування протиепідемічних заходів. Але грошей у держбюджеті немає. Їх візьмуть із повітря, і кожна наша гривня уподібниться до повітря. Інфляція, панове. По-третє, МОЗ, очолюваний Степановим, не справляється з епідемією.

Кількість хворих на Covid-19 визначають за кількістю позитивних тестів. Отже, кожен, хто отримав "позитивний результат", відомий поіменно. Як на цей факт реагує система охорони здоров'я? А ніяк. Людина дізнається, що занедужала. Але її подальші дії визначаються тільки ставленням до коронавірусу та можливостями лікуватися. Хворими на ранніх стадіях епідеміологічна служба не опікується. Лікарі з ними не спілкуються, рекомендацій щодо лікування не надають. Люди потрапляють до медзакладів, як правило, вже у важкому стані. Звідси і понад 8 тисяч смертей. Але більшість із них можна було врятувати, якби реакцією на позитивний тест був бодай телефонний дзвінок епідеміолога.

На межі абсурду й ситуація з тестуванням, здаванням аналізів крові та проходженням комп'ютерної томографії. В одних чергах стоять люди з усіма хворобами. Непоодинокі випадки, коли Covid-19 показувало тільки повторне тестування. Епідеміологічна служба може гарантувати, що черга на аналізи не є фактором поширення інфекції? Пацієнти, які одужали, проходять повторне тестування, тобто повертаються до тієї ж черги. Їхній організм ослаблений. А отже, ризик захворіти на грип чи туберкульоз зростає в рази.

Без оцінки стану кожного, хто підхопив Covid-19, неможливо отримати об'єктивні дані, які описують епідемію. Досі немає цілісної картини про хворих та чинники, які впливають на перебіг недуги. Як без факторного аналізу можна робити узагальнення й планувати протиепідеміологічні заходи? Правильно. Ніяк. І тому в нас карантин вихідного дня, студенти навчаються через Zoom, а недужих лікують по телефону.

Добродії Степанов і Ляшко з правильними виразами облич з'являються на телеекранах. В їхніх очах стурбованість, і голоси схвильовані, і краватки зав'язані бездоганно. Тільки люди чомусь помирають.

Висновки такі: в медичній практиці ігнорують встановлені тим-таки МОЗ правила протидії епідемії. Хворі на ранніх стадіях залишаються без медичної допомоги. Дослідження поширення й перебігу недуги не ведуть належним чином, тож відсутня об'єктивна картина епідеміологічної ситуації. Найрізноманітніші обмеження, включаючи і масковий режим, і карантинні заходи, які передусім торкнулися ВНЗ, – лише імітація боротьби з Covid-19.

Україна не готова протидіяти викликам. Економічний спад, бюджетний дефіцит, інфляція, нова хвиля епідемії – це наші реалії. Вже не кажу про війну й інспіровану самим президентом конституційну кризу. На жаль, люди, які мали вирішувати проблеми країни, – одна з проблем. Можливо, найбільша.

×