Путін брежнєвізував Росію, – каже публіцист Віталій Димарський
Що змінилося в Росії після масових протестів проти корупції 26 березня?
– Акції свідчать про оновлення протестного руху. Але він – погано організований, не структурований і йому бракує харизматичного лідера. Олексія Навального таким не вважаю.
Нові обличчя на протестах – молодь?
– Так. У давніших виступах брали участь старші. На акції пам'яті Бориса Нємцова (опозиціонер, застрелений у центрі Москви 27 лютого 2015 року. – Країна) казали, що, на жаль, весь час виходять ті ж люди – інтелігенція. 26 березня з'явилася молодь, підлітки. Але потрібне підтвердження, що це була не одноразова подія, а тенденція. З другого боку, зрозуміло, що в суспільстві наростає невдоволення. Однак з якого боку проросте, у що виллється – невідомо. Майже немає вартих довіри соціологічних служб. Хіба "Левада-центр". Тенденції вивчають пов'язані з владою структури. Але із суспільством висновками не діляться – якщо ті не вигідні Кремлю.
Якщо не Олексій Навальний, то хто б міг очолити опозицію?
– Не бачу нікого. У мене враження, що Навальний вирішує локальні завдання. Наприклад, видає компромат на Медведєва. Але сумніваюся, що здатен очолити загальноросійський протест, дати відповіді на виклики, які стоять перед країною і суспільством.
Один молодий бізнесмен, змушений втекти в Англію, сказав: "Навальний надто звернений назад". Ніхто з російських політиків не пропонує перспективи. Усі зайняті історією, шукають моделі для майбутнього там. Хтось хапається за сталінські репресії, хтось – за брежнєвський застій. Пропонують тактичні рішення. Відсутня дискусія про стратегію розвитку країни.
Чи відрізнятиметься президент Навальний від Путіна?
– Якщо пофантазувати, що Навальний став новим президентом РФ, то для України він суттєво не відрізнятиметься від Путіна. Крим не поверне, хоча війну на Донбасі, можливо, спробує зупинити.
Для нього виборча кампанія – це робота на власний рейтинг. Його дії затребувані різними групами. Не лише невдоволеним зубожінням народом, а й політичними силами у владі. Вони зацікавлені в оприлюдненні компромату на конкурентів. А що не сам його несеш Путіну, а хтось зі сторони, то ще краще. У прем'єра Медведєва багато ворогів всередині режиму. Робота Навального – подарунок для них.
До чого можуть призвести підкилимні бої в Кремлі?
– Вплинуть на стабільність режиму. Досі Путіну вдається зберігати баланс. Тримає ліберальний економічний блок в уряді. Не йде на повідку в "патріотів", що вимагають друкувати гроші. Проте в інших сферах правлять "націонал-патріоти" і силовики. Такі три основні групи еліти. Вони весь час борються за вплив на першу особу.
Як Росія може змінитись у найближчі 5–10 років?
– Це залежатиме від волі влади. Путіна якось переоберуть 11 березня 2018 року. Подальші сценарії можуть бути різні. Але треба мати на увазі, що в Росії все відбувається переважно згори, а не знизу, як в Україні.
Зміна згори – це ще більше авторитарний режим, ще більше пропаганди?
– Так. Але не відомо, як вплинула пропаганда останніх років на суспільство. Ці умовні 86 відсотків підтримки Путіна – правда чи вигадка? Якщо правда, то вони стійкі чи мінливі?
Судячи з настроїв, підтримка – рухома і піддається впливам. Колись опозиціонер Гаррі Каспаров сказав: "Пустіть мене на 30 днів на телебачення – і через місяць за мене проголосують більшість росіян". Це – перебільшення, але дії Кремля залежать від суспільної думки. А для цього слід розуміти вплив "ящика".
Не вірю в ліберальну модель розвитку Росії. Така не приживається. Бачу натомість величезну ностальгію за соціальною справедливістю радянських часів. На цьому грають і влада, і Навальний.
Уже два роки тривають виступи далекобійників. Протестують проти запровадження системи збору за користування трасами. Гроші збирає компанія "Платон" Ігоря Ротенберга, сина друга Путіна. Як вони змінювалися за цей час?
– Протести зросли. Починалися як нечисельний виступ. Два роки тому не було претензій до Путіна. Зараз лунають політичні гасла. Але далекобійників мало хто підтримує. Далекобійники не сидять у соцмережах, їхні вимоги не популярні серед населення, не зачіпають повсякденне життя більшості.
Якщо в Росії щось вибухне, то в іншому місці соціальної напруги. Але це важко передбачити. І сумніваюся, що вибухне. Скоріше завершиться розмовами на кухні й періодичним виходом на вулиці, який ні до чого не приведе.
Яке місце зараз посідає Україна в планах Кремля?
– Що Україна, що Америка мають другорядне значення. Але чудово відволікають від внутрішніх проблем. Україна ще й постійно дратує. Російський Майдан – найбільший страх Кремля. Раніше невдоволені росіяни дивилися на Арабську весну. Хоча Путін боляче сприймав і її. Коли ту ж модель повторили сусіди, то було не просто невдоволення, а нервовий зрив.
Пропаганда зробила Україну фашистською для більшості росіян?
– Для частини – так, але для більшості – не зовсім. Якщо у Києві фашисти, то чого Путін із ними зустрічається, сідає за стіл переговорів? Більшість вважають, що це – перебільшення. Але сприймають Україну і українців так, як подає федеральне телебачення. Люди не розуміють, що діється на Донбасі, до чого там Росія, її війська, зброя, гроші. Тут пропаганда спрацювала ефективно: населення переконали, що на Донбасі воюють добровольці, а не російська армія.
Після американських бомбардувань у Сирії президент Сполучених Штатів Дональд Трамп більше не друг для Путіна?
– І Путін, і Трамп у Сирії займаються внутрішньою політикою. Їм обом, мабуть, наплювати, що там діється. Від часу обрання президентом у Трампа в США багато проблем і скандалів. Йому слід відволікти увагу, створити новий імідж – незалежного від Москви політика. Адже кажуть, що ледь не Путін його зробив президентом.
Не завадило б розібратися, хто віддав наказ про удар. Коли Трамп став президентом, було питання: а хто буде сильніший – Трамп чи американська система, якою зараз керує Республіканська партія. Остання виявилась сильнішою. Трамп не сам вирішує. Він зв'язаний інститутами і процедурами. Тож рішення про бомбардування, мабуть, приймало керівництво США, а не один президент.
Чим завершиться протистояння Росії і Заходу?
– Об'єктивно Росія зацікавлена у дружбі із Заходом. Це допомогло б покращити економіку, розвивати суспільство, впроваджувати технологічний прогрес, модернізувати інститути і виробництва. Але Путін загнав себе у становище, коли це практично неможливо. У нього нема нічого проти Заходу, але в останнього великі претензії до режиму в Москві. Путін може відмовитися від чого завгодно, але не від Криму.
Які можливі сценарії після президентських виборів 2018 року?
– Усе залежатиме від того, як пройдуть вибори, яке рішення прийме Путін про 2024 рік (у РФ президента обирають на шість років. – Країна). Якщо вирішить, що це – його останній термін, то шукатиме наступника, режим стабілізується і дещо пом'якшиться.
Коли Росія відмовиться від спроб повернути Україну в свою сферу впливу?
– Коли стане на той же шлях розвитку, що й Україна. Тобто вибере орієнтацію на Захід.
Кремль продовжуватиме підтримувати бойовиків на Донбасі?
– Мета Путіна – перетворити Донбас на хронічну проблему для України, важіль впливу на Київ, щоб там не було ні миру, ні війни.
На яку країну за 17 років перетворив Путін Росію?
– Із багатообіцяючої – у застійну, з країни, що модернізується, в таку, що йде назад чи, в кращому випадку, тупцює на місці. Головний закид Путіну – відмова від розвитку, брежнєвізація Росії.
7 
35413
Коментарі