Я – правнук партизана, онук партизана і сам – партизан.
Я – білорус із російським паспортом. Народжений у Мінську, з дітьми, які мають білоруське громадянство, але виросли в Москві і вважають себе росіянами. Живу в Києві, з близькими родичами – українцями. Я – символ "русского мира", за який воює Путін і який насправді руйнує.
Мріяв, що Білорусь буде вільною європейською державою. Хотів працювати на телебаченні й робити щотижневу програму. Думав, що матиму будинок десь на Мінському морі, велику родину. У 20 років уявити не міг, що стану білоруським партизаном і безкінечно триматиму кругову оборону.
Що думаю, те й кажу. Коли сидів у білоруській в'язниці, в камерах було прослуховування. Через роки чекісти, які вели справу, сказали, що їм це не допомогло. Записи збігаються зі стенограмами моїх судових виступів і особистих із ними бесід.
Закінчив блатний факультет міжнародних економічних відносин. Перший набір у незалежній Білорусі. Усі одногрупники – хто олігарх, хто – міністр, хто – посол. Когось, правда, посадили в тюрму. Коли пішов із банку на телебачення, усі казали, що я – божевільний.
У конфлікті батьків і дітей завжди перемагають діти.
Лукашенко – єдиний, хто отримує задоволення і прибуток від російсько-української війни. Був останнім диктатором Європи, а став щонайменше передостаннім.
Неможливо стати хорошим журналістом, не розуміючи суті професії: для чого все це робимо? Ми – комунікатори всередині суспільства. Через нас люди домовляються між собою, розуміють, що таке добре, а що таке – погано. Ми показуємо їм зразки для наслідування і приклади того, як не треба робити. Ми – провідники чужих історій. Якщо люди вам нецікаві – це не ваша професія.
Бог не у силі, Бог – у правді.
Мій дід Станіслав до війни керував комсомолом Могильова. Був на прийомі у Сталіна, його опікала Крупська, дружина Леніна. Зустрів війну офіцером, артилеристом. Їхня дивізія потрапила в оточення. Закопали документи перед останнім боєм. Контуженим опинився в німецькому полоні. Втік із концтабору, партизанив, перейшов лінію фронту – щоб повернутися в стрій. В армії його за полон таврували ганьбою, яку змивав кров'ю до кінця війни. Нагороджений орденом Червоної зірки. Після перемоги знайшов ті закопані документи і партквиток. Діда реабілітували, але в партію не повернувся. Від нього мені передалося загострене почуття справедливості.
У Білорусі – стабільність, подібна до стабільності кладовища. Лукашенко створив систему тотального придушення будь-якої ініціативи: опозиційної або й провладної. І доки буде при владі, не зійдуть на цьому асфальті квіти.
Зараз в Україні хитрожопі борються з ідейними. Ми все ще в точці біфуркації.
Усі біди України приписують групі людей, які вже два роки, як утекли з країни. А величезна армія розбещених, ледачих, жадібних і непрофесійних чиновників і діячів, які досі сидять на всіх рівнях влади, нібито ні при чому. Загроза майбутньому країни – у старих елітах, які змінили гасла і прапори, але не звички. Поховали колись надії помаранчевої революції і тепер ховають підсумки Революції гідності.
Вдячний багатьом українцям, що все ще проводять поділ між Путіним, Росією і росіянами. Є ненависть до Путіна, до Росії як до держави, але немає – до російських людей. Цей поділ буде робити дедалі складніше, якщо не буде миру. Прірва стає величезною.
Україна – проект свободи.
Нинішня Росія повторює шлях Німеччини 1930-х. Якщо рушниця висить на стіні, має вистрелити. Якщо всі щодня літрами п'ють ненависть, мають дати їй вихід. Доки країна не вип'є цю чашу жаху і крові до дна, – нічого не вийде.
Нещодавно був у Мінську, зайшов у книжковий магазин і купив підручник білоруської мови Галини Мицик. Дуже захотілося його купити.
Завжди маю при собі блокнот, диктофон, телефон із камерою. Відвідав подію – написав статтю плюс твіт, виклав фото у Facebook, розмістив відео на YouTube.
Без значної частки романтизму і наївності у журналістиці не можна. Хто приходить по великі гроші й легку славу – довго не витримують. І гроші тут невеликі, і слава суперечлива, і вічний напряг.
Мій принцип по життю: кожен день – як останній.
Дві проблеми українських реформ – злодії і розумники. Зі злодіями все ясно. Розумники знають, що робити, але нічого не роблять, прикриваючись розмірковуваннями про складний український характер, особливий шлях і якусь договірну демократію.
Зрада і підлість – найстрашніші віруси, бо руйнують віру в людей.
Опозиційні політики – як примхливі дівчата. Вимагають безоглядного захоплення і постійних компліментів. Вважають, що журналісти зобов'язані терпіти їхню дурість, боягузтво, слабкість і нечесність тільки тому, що ті виступають проти влади.
В Україні треба говорити українською щонайменше з поваги до людей, які тут живуть. Мінські друзі запитують: коли вже заговорю рідною мовою? Скоріше – українською, бо постійно чую її: на вулиці, в магазині, в кінотеатрі. А в Мінську навіть лідери опозиції відговорять в ефірі білоруською і переходять на російську.
Щодня на радіо читаю по 10 хвилин українською. Пройнявся історією братів Капранових, які почали говорити нею лише у 1990-ті. Не боюся робити помилки і бути смішним. Розумні – зрозуміють і підтримають, а дурням і пояснювати нічого не треба. Дурнів взагалі не має бути поряд із нами.
Послухаєш захисників комуністичної спадщини, то можна подумати, що радянська епоха тривала тисячоліття. Насправді ж і сотні років не набереться. А ще за сотню ніхто й не згадає про цих демонів.
Перша дружина НаталІя працювала програмістом у великій російській компанії. Познайомилися в університеті, у студентському театрі математичного факультету, де вона вчилася. Я ж вивчав історію. Зустрілися, одружилися. Мені було 20. Шкодую, що так рано взяв шлюб.
Найгірший період у житті – коли робив програму "Время". Постійно боровся за виживання. Весь час сперечалися з Березовським та іншим начальством, щоб якось обмежити потік обов'язкової негативної інформації. Або хоча б підтверджувати все фактами. Радий, що вирвався з того болота.
Чесне ім'я – наш капітал і наш ресурс. Життя таке коротке, а репутація – така крихка річ, що все це підкоряти волі кількох політиків – нерозумно і безглуздо.
Коли пішов із "Времени", мав психологічний зрив. Було так огидно, що поїхав до Чечні на два місяці. Зробив перший фільм про війну. Ліз у всі дірки, ходив у розвідку, нічого не боявся. Переслідувала божевільна думка – змити ганьбу кров'ю. Однак Бог врятував. Ночували на блокпостах, які до нас щоночі обстрілювали. Але коли приїздили, стояла тиша. І так два місяці. Мабуть, занадто легкий шлях обрав.
На російському ТБ не залишилося героїв-журналістів – самі жертви. Немає авторитета, в репутації якого можна бути впевненим на 100 відсотків. Кожен у чомусь був замазаний. Чи то через гроші, чи то обставини так склалися. Але на кожного знайшовся свій гачок.
Вірю, хто не боїться, з тим нічого і не станеться.
Білоруси раз на п'ять-десять років пробують зробити ривок. Покоління підростає, рветься, сповнене надій. Починають говорити білоруською, роблять сайти, газети, організовують мітинги. Потім проходить по них котком КДБ, і знову – тиша. Доки нові школярі підуть в інститути і звідти спробують смикнути життя вперед.
Колись був улюбленим журналістом Лукашенка. Це можна записати мені в провину.
У школі був комсоргом. У піонери прийняли останнім у класі, бо вчителька не любила, коли з нею сперечалися. Але комсомольцем був переконаним. Юність збіглася з перебудовою. Вважав Сталіна тираном і кровожером, але вірив у ленінізм і соціалізм із людським обличчям.
Треба регулярно гортати старі фотоальбоми. Це приємно й корисно. Згадати батьків, друзів, себе і своїх дітей, коли вони ще були маленькими і любили вас, не криючись.
Усе зло в Путіні – заспокоюють себе жертви культу особи. Насправді, зло в Росії – драконисте, багатолике, колективне.
Щодня бачите в Україні ознаки біди, занепаду і безнадії. Можете з чистою совістю день у день кричати про "зраду". Але якщо відірвете очі від тарілки й подивитесь на ситуацію за кілька років, перетворитесь на обережного оптиміста. Щодня бачу ознаки нового життя і нової України. Злить, що зміни йдуть черепашачими темпами, і бісять злодії, зрадники та ідіоти серед політиків. Але все одно – Україна не повернеться в совок.
Часто був неправий. Насміхався з білоруських націоналістів, дозволяв собі образливі вислови щодо мови. Тепер мені соромно. Колись вірив у Леніна й очищення партії від покидьків. Коли став студентом і пішла перебудова, зрозумів, що між Леніним і Сталіним різниці немає. Став переконаним лібералом. І досі залишаюся.
У білорусів порядок зведений в абсолют. Нам подобається, коли нас називають німцями Східної Європи.
Люди не народжуються для війни, революцій і одиночних пікетів. Ми народжуємося для любові, радості й творення. Але настає час, коли не можна стояти збоку. Спокійна совість – єдина радість у важкі часи.
6 
35413
Коментарі