Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах
Володимир ШЕЙКО, культурний менеджер:
– Поки нас іще чують, поки від нас не втомились, поки увага світу не перемкнулася на якусь нову трагедію, нам треба канселити Росію і тим самим відстоювати свою суб'єктність на роки вперед. Наполягати: ніяких рускіх у співрозмовниках, нічого про Україну без України, ніякого розмивання спільної відповідальності росіян за війну, ніякого дискурсу про "три слов'янські нації". Постійна мантра про деколонізацію і позбавлення Росії привілеїв, якими вона користувалася століттями, притому коштом своїх колонізованих сусідів. Байдуже, якщо нас вважатимуть міськими божевільними. На війні – як на війні. Які правила для себе вигриземо зараз, такими вони й залишаться на дуже довгий час. Нехай Росія звалить зі сцени й посидить збоку на ослінчику, що нарешті дати право голосу тим, хто на нього насправді заслуговує.
Ярослава ФЕДОРАШ, 29 років, журналістка:
– Сьогодні я ночую вдома. Вперше від повномасштабного вторгнення. Мене можна зараз звинуватити в легковажності, але вже як є. Бо квартира – на дев'ятому поверсі, а в найближчому укритті – хостел. Але зараз не про те.
Я зайшла у квартиру і почала прибирати. Це мій особистий вид заспокоєння. Вилила 18-денний борщ, який приготувала за 6 годин до вторгнення. З квасолею та м'ясцем. Помила плитку. Може, я ненормальна, але це такий кайф, робити монотонну побутову роботу в себе вдома, навіть під звуки ППО. Який афігєнний запах в доместоса. Як круто пшикати "Містером Мускулом" на дзеркало у ванній. І пралка така в мене класна, так швидко розібралася з термухою і ЗСУшними футболками чоловіка. Про окріп, під яким до-о-овго стояла в душі, скраб для тіла і маску для волосся взагалі мовчу.
Зашторила вікна. Думаю про всіх, хто не може заночувати у своєму домі навіть раз на 17 днів. Про тих, кому вже немає, в чому ночувати. І про тих, кого вже немає.
Олексій БУРЛАКОВ, 34 роки, ведучий:
– Горіть у пеклі, по-вашому це "в аду" або "в Челябинской области". Вночі горіло кафе, в якому був мій випускний. Згоріло місце моєї першої серйозної роботи, проєктний інститут. І один із корпусів університету. І місце, де був мій телеканал. Це невелика частка від решти Мого в Маріуполі. І з батьками немає зв'язку вже 11-й день.
Які правила для себе вигриземо зараз, такими вони й залишаться
Володимир ПАРАСЮК, 34 роки, політик:
– План А росії мертвий! Всі їхні ідеї розчинилися за перший день вторгнення. Плану Б у них нема й не буде. Вони до цього нездатні, й у принципі будь-який план Б був би для них визнанням слабкості їхньої совкової армії. Тому все вказує на один напрямок: вони й далі будуть тупо лізти вперед і надіятись на прорив у наші міста. Зараз їм найбільше потрібен Київ. І думаю, вони готуються до чогось масштабного. Але як я вже казав, це не буде тактична операція, а до неможливості примітивне "вперед". На що вони отримають ще більше втрат особового складу і знищеної техніки.
Українська земля стане могилою для росії. Зараз головне – допомагати нашій Армії. Це завдання номер один.
Ольга ПЕРЕХРЕСТ, 29 років, редакторка:
– Як тісно ми всі зав'язані та перемішані всередині країни. Всюди є друзі, знайомі, брати, сестри, батьки. Чужі друзі, знайомі, брати, сестри, батьки. Які великі наші родини. Як багато в нас людей, про яких ми дбаємо чи принаймні намагаємося подбати. Всюди. В кожній області. В кожному місті хтось у нас є.
Ми проростаємо в кожному з міст, до якого встигаємо доторкнутись. Записуємось у списки, за якими нас зможуть знайти у барах і кав'ярнях. Залишаємо записки у стінах, монетки у фонтанах, запальнички в чужих домівках. Ми завжди обіцяємо повернутись.
Пишу мамі: "Я зараз із харківськими людьми та котами". Вона відповідає: "Івано-Франківськ – це маленький Харків".
Орест КАРАКЕВИЧ, 30 років, чиновник:
– Саме зараз вступаємо у найважчу фазу війни. Війни на наших емоціях і почуттях, на сумнівах та співчутті до наших втрат. Обстріл пологового будинку й дитячої лікарні – це подія набагато страшнішого характеру, аніж ми собі можемо уявити. Це прямий шантаж Путіна з метою порушити нашу єдність та посіяти зерно сумнівів у нашій боротьбі.
Це тиск на владу і президента України. Цим самим х*йло показує, що він далі бомбитиме житлові квартали, лікарні, роддоми по всій Україні, поки Зеленський не піде на його умови.
Цього не можна допустити. Будь-які домовленості з РФ приведуть до нової війни в майбутньому. Чеченські війни, Грузія, Донбас – мало прикладів?
Путін тиснутиме на українців, щоб їхніми криками змусити Зеленського піти на мирову.
Ми сильні, як ніколи. Ми єдині. Наша армія мотивована, зла і дуже зубата. Ми маємо унікальний шанс дотиснути і розвалити Мордор.
Данило МОКРИК, блогер:
– Дехто з бійців інтернет-фронту сприйняв перемоги наших захисників у битвах з орками як нагоду для самозаспокоєння і поновлення політичних міжусобиць. В тому числі – по лінії Порошенко – Зеленський.
Такі чвари зараз працюють лише на наше роз'єднання. Це якраз саме оте, чого хотілося б Кремлю.
Після перемоги будемо далі бавитися в зелених, фіолетових, синіх та сіро-буро-малинових. Але – після перемоги. Зараз ми всі – жовто-сині.
Маєте можливість убити ворога – убивайте без вагань
Сергій ЖАДАН, 47 років, письменник:
– У нас, українців, щойно починається який движняк – одразу з'являються цитати Шевченка. Так було під час усіх революцій, так є сьогодні. Ось не уявляю, щоби росіяни йшли в бій, декламуючи Пушкіна, чи виходили на барикади з цитатами Салтикова-Щєдріна. Та й узагалі – не уявляю їх на барикадах.
Володимир БІРЧАК, 34 роки, історик, доброволець:
– Сьогодні в частині до мене повертається побратим, простягає кулак, щоб привітатися, і каже: "Шалом". Я в один раз відповідаю: "Шалом". Половина лави починає сміятися.
Як виявилося, у нього позивний "Шолом", і він просто знайомився. Та й таке.
Татуся Бо, 42 роки, блогерка:
– Росіяни все намагаються свій світогляд натягти на нашу дійсність. От вони такі заходять в населений пункт, розкидають листівки та оголошують: "Українська влада капітулювала, все буде харашо, живем далі". Вони не розуміють, якщо українці на місцях навіть щось десь там повірять у їхні срані побрехеньки, то їм у принципі й багатовимірно насрати, що і де там накапітулювала якась центральна українська влада. Тому вони виходять в окупованих містах із прапорами проти танків і озброєних упиз*нів з Ульяновска та прочого Вароніжа і кажуть їм в обличчя: "Мені пох*й, шо ви тут оце нарішали і проголошуєте. Тут я сам собі влада. І я вирішив, що тут Україна. І тут буде Україна, поки я так хочу. Ви, звичайно, можете вистрілити та вбити мене, але цей прапор піднімуть інші. А весь світ побачить, що ви сцикливе нішо, яке воює з прапорами".
Оксана ТУНИК, креативний продюсер:
– Учора я вперше за 12 днів зняла колготи. Я думала, що буду відривати їх із м'ясом, як багато чого зі свого серця за останні дні. Але, на диво, тіло настільки зжате, що до нього нічого не прилипає зараз. Навіть кров. Ми провели в облозі 10 днів. За 2 кілометри від Макарова. В одній із найпекельніших точок України, яку весь цей час безжально шматують. Без світла, тепла, води, зв'язку. Майже без новин.
Учора, коли ми психанули й просто під "градами" через поле виїхали, я побачила всі жахи війни. Я 5 годин читала і дивилася, як знищують на попіл мою країну, місто моєї мрії Ірпінь, в якому я щасливо жила чотири роки й де залишилося все моє життя.
За 10 днів блокади я дізналася більше, ніж за десятиліття, – про себе, про людей, про те, що насправді важливо, аби вижити.
Маркіян ПРОХАСЬКО, 30 років, письменник:
– Якщо ви – мирна людина, миротворець, святий, ангел, але маєте можливість першим убити російського окупанта – убивайте без вагань. Бо це може бути останнє ваше вагання. Я віруюча людина, але хай Бог благословить кожного, хто вб'є російську мерзоту, що отак впритул розстрілює людей.
Ці вбивці ще думають, що захоплять Україну? Вони ще думають, що живі? Вони вже у пеклі, просто ще не знають про це. Новий Заповіт і любов – для людей. А для монстрів, що виповзли з протухлих північних боліт, – меч, кров, вогонь з небес і око за око!
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
2 
1
Коментарі