Між Парижем і Москвою слід очікувати прохолодних стосунків, – каже оглядач Тетяна ОГАРКОВА
Кому симпатизували на французьких виборах?
– Для України вигідний був Еммануель Макрон. Йому й симпатизувала. Підтримка Німеччини й Франції нам важлива. Макрон не має вираженої путінофілії, як решта кандидатів – Фійон, Ле Пен чи Меланшон. Засуджує анексію Криму, російську агресію на Донбасі й виступає за продовження санкцій.
Звідки у Франції путінофілія?
– Французи скептичні до американців та їхнього імперіалізму. Альтернативу йому знаходять у Росії. Симпатія до неї розпочалася в ХІХ столітті із зацікавленості літературою, балетом, музикою. Російська пропагандистська машина працює на те, щоб підтримувати це. Торік відкрився потужний культурний центр Росії в Парижі. Влаштовують виставки, проводять культурні заходи. А Україна досі менш упізнавана для французів.
Які шанси в Макрона отримати більшість на парламентських виборах?
– Уже готується до них. Але розклад складно спрогнозувати. Можливий реванш соціалістів чи республіканців, чи навіть радикальних партій, як-от "Національний фронт" чи "Нескорена Франція" Меланшона.
У другому турі президентських виборів майже третина французів або не прийшли, або проголосували проти всіх. Мобілізації суспільства проти ультраправих і протестного голосування проти "Національного фронту" не сталося. Франція стала толерантніша до радикалів. Тому реванш можливий.
Європу радикалізували зовнішні сили?
– Не тільки, але значною мірою. Хвилі мігрантів, терористичні атаки, люди не почуваються в безпеці. Зіграла роль складна економічна ситуація. 10 відсотків французів безробітні. Це – наслідки кризи 2008-го. А мас-медіа нагнітають ситуацію. Шукають винних серед глобалістів, мігрантів, великого капіталу.
У нас градус радикалізму слабший?
– Якщо порахувати всіх українських ультраправих і популістів, то набереться не менше за "Національний фронт" Марін Ле Пен.
До того ж за останні роки вона пом'якшила риторику "Національного фронту". Привабила частину ЛГБТ-аудиторії аргументами про "загрозу" від вихідців з ісламських країн. За неї голосували жінки, бо фліртувала з жіночими правами. Водночас мала жорстку позицію щодо абортів. Сьогодні Ле Пен не стільки радикалка, скільки популістка. Передвиборні дебати це показали: не має програми, механізму реалізації гасел, які проголошує. Скажімо, як вивести Францію з ЄС, із зони євро.
Що за виборці – теперішні французи?
– Ставляться до політики відповідально, бо розуміють: вона – продовження їхнього життя. Але останнім часом молодь рідше голосує. Нерідко молоді люди не впізнають себе у висунутих кандидатах. Тому не ходять на вибори чи голосують проти всіх. Тут вони близькі до українців. Вважають: кого б не обрали, нічого не зміниться.
З ким із літературних персонажів асоціюється французький виборець?
– Та частина, що ігнорує вибори, подібна до Антуана Рокантена з роману Жана-Поля Сартра "Нудота". Відчуває чужість щодо навколишнього світу. Блукає містом і не впізнає себе в ньому. Все навколо викликає в нього нудоту.
А українці?
– Розгублені. У Франції виборці орієнтуються на програму. Правий електорат – за лібералізацію в бізнесі, свободу. Ліві – за державне фінансування, бюджетників, безкоштовне навчання. На цих виборах класична модель не спрацювала. У Макрона є і праві, і ліві ідеї. Та все одно це – орієнтири. Інша складова – це особистість кандидата в президенти. Франція – президентська республіка, й особистість нерідко є своєрідним продовженням монархічного культу. Але ніхто в Європі не називає партії іменем лідера, як у нас.
Відмінності політичних програм українських партій важко пояснити. Немає змістовної дискусії, куди рухатися країні.
Чи зміниться нормандський процес із приходом до влади Макрона?
– Він продовжуватиме лінію Олланда. Наполягатиме, щоб до виконання Мінських домовленостей санкції з Москви не знімали. Росія зробила велику помилку з хакерськими атаками на сервери партії Макрона напередодні другого туру. Налаштували його проти себе. Ці атаки були й раніше – тому проросійських пропагандистів зі "Спутника" і Russia Today не допустили до святкової вечірки Макрона після перемоги у першому турі. Між Парижем і Москвою слід очікувати прохолодних стосунків.
Вибори у Франції називали вибухонебезпечними. Які уроки з них можуть винести інші країни?
– Британці проголосували за брекзит, американці обрали Трампа. А Франції вдалося зупинити цю консервативно-популістичну тенденцію.
Макрон завершує протистояння лівих і правих, П'яту республіку. Технократ-банкір, колишній міністр економіки створює партію з нуля. За 10 місяців вона вже перевищує за кількістю членів традиційні політичні сили. Зареєструватися можна в інтернеті, без внесків, за два "кліки".
Макрон – це урок оптимізму для ЄС. У старій Європі можливі нові лідери, нові методи роботи.
Як Макрон може розчарувати виборців?
– Макрон майже напевно розчарує виборців. Не любити владну верхівку – нормальна демократична практика. Доки кандидат бореться за перемогу, можемо йому симпатизувати. Щойно приходить до влади – починаємо критикувати. У цьому французи й українці подібні. Порошенка вибрали в одному турі. А за кілька місяців почалися розмови про "зраду". За п'ять років рейтинг попереднього французького президента Франсуа Олланда скотився до 7 відсотків.
Про неефективність Макрона говоритимуть ще більше. Він пропонує скоротити 120 тисяч бюджетників. Ліві питатимуть: "Де наші соціальні права?" Почнуться протести. Шарм новизни Макрона розвіється.
Чи можливий реванш Ле Пен?
– Так. Якщо не на парламентських виборах, то на наступних президентських.
З 1960-х "Національний фронт" здобуває дедалі більше прихильників. 2002-го у другому турі президентських виборів за цю партію проголосували 18 відсотків, а зараз – понад 30. Для реваншу може вистачити ще однієї хвилі зневіри чи економічних проблем.
Незабаром – вибори в Німеччині. Історія з ультраправими популістичними партіями в Європі надовго.
Які шанси на реванш в Україні має "Опозиційний блок"?
– За нього готові голосувати не менше 10 відсотків громадян, кажуть соціологічні опитування. Може бути що завгодно. Але наша історія відмінна від французької. "Національний фронт" – виразно націоналістична, ксенофобська, гомофобська партія, яка маскується під народну.
Українська історія – про перемогу вуличної демократії, а не політичної партії. Вуличну перемогу привласнили політики. Реванш в українському контексті – це не обов'язково перемога "Опоблоку". Це повернення корупційних схем, це проблеми з правами людини, це пробуксовування реформ. Майдан ще не виграв. Але ще й не програв.
У Франції йдеться про колапс традиційного політикуму. Він серйозно оновлюється.
Марін Ле Пен була вигідним капіталовкладенням для Путіна?
– Це його поразка. Кремль фінансував "Національний фронт", Ле Пен їздила до Москви. Її риторика була проросійська. Пропонувала визнати Крим російським, зняти санкції, критикувала Європейський Союз. Обіцяла ініціювати референдум щодо виходу Франції з ЄС у перші півроку в кріслі президента.
"П'ята республіка" дала тріщину – це добре чи погано?
– Добре. У французькій політиці впродовж десятиліть було все передбачувано. Ліві приходили на зміну правим і навпаки.
Чим погана така стабільність?
– Це мертве політичне життя. Профспілки за інерцією борються за права працівників, а ті вже не є незахищеною верствою суспільства. Навпаки: в них найбільша кількість вихідних, найзахищеніші контракти. Інерція не відображає реальність життя суспільства.
Зараз переміг кандидат без чіткої політичної позиції. Його риторика об'єднує ідеї правих і лівих. Йому властиве технократичне ставлення до політичного життя. Може дати позитивні результати, але й несе ризики. За неефективних реформ виборці можуть із подвоєним інтересом голосувати за ідеологічні партії. Тоді до влади прийдуть значно радикальніші сили. Визріє реванш Ле Пен чи ультралівих.
У нас можливий глава держави – технократ?
– Порошенко недалеко себе від цього позиціонував – президент миру й реформ. Але в Україні немає конкуренції ідеологій, а програми не відображають реального конфлікту інтересів. У певному сенсі це "недополітичне" життя. А у Франції – постполітика. Великі традиційні партії та ідеології програли на виборах. Макрон вирішуватиме політичні проблеми, як технічні.
Як оцінюєте тандем Макрон–Меркель?
– Це буде цікаво. Вони вже знайшли спільну мову. Анґела Меркель його підтримала.
У Мінському форматі Макрон буде яскравіший, ніж Олланд. І потужніший, ніж попередник, у стосунках із німецьким канцлером. Хоча б тому, що він – новий президент і в нього більше енергії. Вірить у сильну Францію тільки в сильній Європі. Також може дати нове дихання європейській політиці.
Тривалий час Європа асоціюється з Меркель. За рік чи два її обличчям може стати Макрон.
Очікування ж Франції від України не зміняться. Сподіваються на нормальні умови для бізнесу. Французькі компанії чекають наступного раунду приватизації.
Вони готові інвестувати в нашу економіку?
– Готові й інвестують. На це навіть війна не вплинула. Але є сумні історії, коли компанії стикаються, наприклад, із рейдерством. Це поганий сигнал для французького бізнесу.
2 
1
Коментарі