"Той, хто зуміє очолити наступну революцію в Україні, зможе й привести її до Європи" - Степан Гавриш

 

Кардинально змінити систему управління країною, підписати угоду з Євросоюзом і дати свободу особам, які визнані європейцями політв'язнями, – три поради Вікторові Януковичу від Степана Гавриша

25 лютого минає два роки з дня інавгурації президента Віктора Януковича. Що зробле­но за цей час?

– Янукович запросив мене напередодні інавгурації, і ми говорили годину 50 хвилин. Я приніс заяву про звільнення з Ради нацбезпеки й оборони і пояснив, що був у одного президента, тому незручно продовжу­вати працювати в іншого. Він сказав: "Ні­ні, ти мені потрібен, бо гарний спікер, юрист. Повір, я буду найкращим президентом для цієї країни". Я в це повірив.

Які завдання перед вами ставив Янукович?

– Я намагався кілька разів зачепити цю тему. Він сказав: "Напиши, про що хочеш сказати". Моя робота була пов'язана з аналітикою, я відповідав за координацію спецслужб, оборонну політику. Я написав близько 60 сторінок для Януковича, направив 13 березня 2010 року. Жодної реакції не було.

Коли ж Конституційний суд змінив Конституцію, стало зрозуміло, що діє окремий план, який закінчиться тим, що матимемо в Україні одноосібну владу. Разом із набуттям права встановлювати правила гри в одному місці постало питання і про відповідальність в одному місці. Тепер президент заявив, що реформи в Україні провалилися. У програмі Януковича була 21 програма реформ. На цей час запущені в роботу чотири: податкова, адміністративна, пенсійна й судова.

От візьмімо податкову реформу. Яке її завдання? Збільшити ринок виробництва та споживання. Збільшити конкурентоспроможність України на світових ринках і таким чином швидко нарощувати дохідну частину держбюджету. Це не відбулося. Сьогодні ми на одному з останніх місць у рейтингу податкових систем. Світовий банк разом із компанією Price Waterhouse Coopers нарахував в Україні 135 видів податків і зборів. У Сполучених Штатах і Росії їх по 11, у Великій Британії – 8, Узбекистані – 44, в Китаї – 7. На те, щоб скласти податкові звіти, український підприємець щороку витрачає 657 годин.

Судова реформа в проекті резолюції Ради Європи названа одним із дестабілізуючих факторів розвитку демократії України.

У чому це проявляється?

– У втраті інвестиційного іміджу. За обсягами прямих інвестицій ми в шість ­разів відстаємо від Монголії. Судова система мала би забезпечити гарантії та рівні позиції для іноземних і внутрішніх інвесторів.

Друга проблема – довіра з боку міжнародних фінансових інститутів в умовах кризи. Для того щоб ми могли прожити 2012 рік, потрібно неймовірних 17 міль­ярдів доларів запозичень. Тим часом гроші йдуть з України, навіть Євро­2012 не привернуло до нас світових інвестиційних грандів.

Третя проблема реформ – те, що уряд так і не зміг відновити позитивну динаміку внутрішнього ринку. Дефіцит платіжного балансу країни 2011 року ­досяг майже 2,5 мільярда доларів, а 2010­го він був зведений із профіцитом понад 5 мільяр­дів доларів, за даними Нац­банку. До того ж дефіцит поточ­ного рахунку ­торік зріс із 3 до 9 мільярдів доларів. Це створює потужний і непрогнозований тиск на курс гривні і загрожує щонайменше незворотною девальвацією.

Нарешті, в Україні немає реальних і зрозумілих реформ, що були б адекватні нашому бажанню жити краще й бути в ­Європейському Союзі.

Де в цьому вина держави, а де – ­людей?

– Винні ми самі. Також політичні еліти, що прагнуть не реформ, а задоволення власних амбіцій. На жаль, склалася велика каста багатих і сильних людей, які не зацікавлені в суспільному благу.

У чому була головна помилка президента?

– Його штаб одразу після інавгурації почав підготовку до виборчої кампанії 2015 року. Ніяких пауз для порозуміння і примирення. Хоч був унікальний шанс: Україну очолив представник Сходу, який мав би рахуватися з інтересами Центру та Заходу. Це не було зроблено.

Ми провалили європейський напрямок. За два роки підписана лише одна технічна угода з ЄС. У той же час відносини з Росією, скоріше, нагадують гру в карти, аніж стратегічне партнерство.

Чому так сталося?

– Може, тому, що ми обрали архаїчну політику позаблоковості та ідеологічного нейтралізму, чим позбавили себе геополітичних ініціатив, продемонстрували відсутність волі та впливу на світову політику.

У Януковича був шанс лібералізувати систему внутрішніх громадянських відносин. Будувати більш відкрите суспільство, навіть використовуючи очікувану на той час політику "сильної руки". Він цього не зробив. Тому між владою й суспільством ­немає й уже не буде довіри. ­Антирейтинг президента піднявся до двох третин. ­Економіка без реформ та інвестицій ­охолоджується, збільшуються борги Пенсійного фонду, політика уряду не дає жодного позитивного сигналу внутрішньому і зовнішньому інвесторам. 90 відсотків пенсіонерів живуть на тисячу гривень. 600–700 із них ідуть на сплату державі комунальних та інших послуг і тільки десь 300 гривень залишається на життя.

Як проводити реформи, коли немає взаємо­розуміння між владою і людьми?

– За нинішніх умов – неможливо. Але є парламентські вибори. Свого часу де Ґолль провів референдум щодо зміни конституції. Французи це не підтримали, і він подав у відставку. Так влада сама себе тестує.

Як країні рухатися далі?

– Рух уперед можливий, якщо Янукович проведе чесну і всенародну реформу ­Конституції. Якщо ні, й далі пануватиме олігархія.

Ви говорите про Ахметова, Фірташа, ­Григоришина?

– Не важко подивитися, кому належать 40 і більше відсотків тих чи інших великих секторів економіки. Я часто літаю в Харків і Львів. Віддаю "Дніпроавіа" інколи по 300 доларів за квиток. Це дорожче, ніж прилетіти з України до Відня. Лечу стареньким Saab'ом чи Embraer'ом, що випущені 50 років тому. Там обідрані крісла, але дають водичку. ­Кожен раз приходжу за квитком і думаю: добрався би краще пішки. Але далеко. Ситуація виходить за межі пристойності. Виникає запитання: чому так відбувається? Тому що в нас кланова економіка. У зв'язку з цим на ринку можуть об'єктивно існувати винятково національні компанії. Це ­великі штучні бізнес­політичні монополії. ­Попри унікальний інвестиційний проект Євро­-2012, до нас не прийшов жоден зовнішній великий інвестор. Усі ­об'єкти збудовані переважно за рахунок державного бюджету.

Чого очікувати від парламентських виборів?

– Доки Тимошенко перебуватиме у в'язниці, говорити про те, що Україні вдасться провести справедливі вибори, надзвичайно важко. Річ не в тому, що її відсутність робить їх безальтернативними. Тимо­шенко стала символом демократичності для всього західного світу. Немає країни, де її не згадали б у тижневій пресі і де не продавали б ляльку із закрученою навколо голови косою. Не написано, що це – Тимо­шенко, але всі розуміють.

Уявімо, що Тимошенко й надалі сидітиме в Качанівській чи іншій виправній колонії. Вона ж усе одно залишиться центром формування порядку денного політики в Україні. І все це серйозно впливатиме на проведення Євро­2012. Адже то не тільки спортивний форум, а й велика політика. Не зрозуміло, як після завершення Євро вручатимуть нагороди в умовах імовірних масових протестів. Правда, влада може й домовитися з опозицією про перемир'я на час Євро­2012.

Люди виходять на вулиці на знак невдоволення, але в національний бунт це не переросло. Після парламентських виборів може бути революція?

– Революція починається несподівано для всіх. Зараз влада в Україні нагадує скляний куб. По ньому завдають ­ударів соціальні групи. Якийсь із них може призвести до того, що почнеться реакція, і куб розсиплеться.

Українська революція може розпочатися з інтернету?

– Так, інтернет може виступити її ідеологом. А той, хто зуміє очолити наступну революцію в Україні, зможе й привести її до Європи. Це може відбутися або дуже швидко, або – ніколи. Для підписання ­Угоди про асоціацію практично все готове. Туди можуть бути внесені, в нових умовах, додатки, що дозволять Україні як асоційованому члену мати ті ж права, що і країнам ЄС. ­Європейці до цього готові. Їм потрібні український гео­простір, ринок і ресурси.

Якби Юлія Тимошенко зараз була на волі, могла б очолити революційний протест?

– Після того як вона побувала у в'язниці, так. До того – ні. Головне, чи здатна буде визнати свої помилки. Ми не знаємо, яка Юлія Володимирівна зараз. Але в'язниця мала б її змінити.

За рахунок чого Україна могла б зробити ривок?

– Нам треба перезапустити державу. ­Прийняти нову Конституцію, відкрити економіку і не боятися приходу великих іноземних інвесторів, створювати внутрішній ринок.

Де ті, хто спроможний "перезапустити" Україну?

– Це мають бути системні люди. ­Можли­во, зараз більшість таких бояться говорити правду. Бо у владі, що побудована на жорсткій вертикалі, страх є основою управління.

Чи є в Януковича шанс допрацювати свій президентський термін?

– Він ще не втратив шанс стати найкращим президентом. Але для ­цього має очолити революційні реформи в ­Україні. Змінити команду. Перший крок – ­кардинально змінити систему управління країною. ­Другий – підписати цього року договір із ЄС. Третій – дати свободу особам, яких ­європейці визнали ­політв'язнями.

×