Старша дочка – дислектик (дислексія – нездатність оволодіти навичками читання і писання. Ці недуги не пов'язані з інтелектуальним потенціалом людини. Дислектиками були Вінстон Черчилль, Людвіг ван Бетховен, Джон Леннон, Пабло Пікассо, Стів Джобс. – "Країна"). Вона повільно читає, повільно пише, може плутати букви і слова. Зате легко запам'ятовує на слух і розшифровує образи. Спочатку в мене був відчай. Ти погана мати? Ні, ти не людина – бо не можеш нічого зробити для своєї дитини. Потім зрозуміла – можу. Її потрібно підтримати, я зобов'язана стати для неї супергероєм. Я змінила роботу, влаштувала особисте життя, і донька стала впевненішою.
Хотілося, щоб мій чоловік відбувся. Щоб він подорослішав і був задоволений життям. Рятувати – моя улюблена роль. Але ті, кого рятуєш, постійно намагаються сісти тобі на голову.
Я пройшла через домашнє насильство. У тебе вимагають звіту за кожну копійку, докоряють дитиною і забороняють зустрічатися з рідними. Терпіла, плакала й нікому не розповідала. Було соромно зізнатися, що сім'я в мене не склалася.
На перший шлюб наклалися скрутні 1990-ті, доводилося просто виживати. Досі не можу дивитися на консервацію й картоплю: ми це їли протягом п'яти років.
Шість років прощала кривдника. Побачила на вулиці чоловіка й подумала: як погано він виглядає! І тільки потім зрозуміла, що це – Він. Я відпустила ситуацію, зустріч стала закінченням циклу.
Довго вибирала храм, щоб похреститися. Кожен день в обідню перерву ходила в нову церкву і дослухалася до себе. В одному місці відчувала себе, як у яйці. Тебе огортає, ти більше не боїшся. Але мені це було не потрібно. Шукала, де буде шлях уперед. У моєму храмі архітектура така, що світло йде зверху.
Як тільки перший чоловік зібрав речі й пішов, з'явився інший мужчина. Я днями читала книжки в бібліотеці. Відчиняються двері, чоловік питає: можна подзвонити? Виявилося, він зайшов до родича, який поруч працював. А той був зайнятий, запропонував подзвонити з мого кабінету. Він зателефонував своїй дівчині – там зайнято. Доки чекав – я почала говорити. Він послухав-послухав, і коли нарешті додзвонився, то сказав, що не прийде.
Наручний годинник завжди поспішає на 7 хвилин – звичка. Я – людина з майбутнього, "тут і зараз" сприймаю вкрай складно. Живу післязавтра.
У мене є тато старшої доньки. А є чоловік.
Чоловік навчив жити простіше. Раніше купувала квитки за 45 діб. Тепер – за 2 години до відходу поїзда.
До 18 років жодного разу не плакала. Відчувати й переживати емоції навчили діти.
Подобається гуляти в осінньому парку, лісі. Розумієш, що певний етап життя пройдено.
Я раціональна, логічна. Важлива не сама подія, а висновки, які з неї можна зробити.
Системи виховання в мене нема. Є тільки два постулати. Дитина має бути самостійною і здоровою. Все. Ні моралі, ні ляпасів. Я не кажу "не можна". Даю можливість отримати досвід.
Хоч би що робили б з нами люди – треба прощати.
Прийшла дівчина на заняття. Учора її, 16-річну, знов ударив тато за пропущені уроки. Я плакала разом із нею.
Багато батьків "прив'язують" дітей до себе. Я виховую так, щоб могли без мене обходитися. У 18 років старша дочка стала жити з хлопцем. Я сказала: добре. Хоча проплакала всю ніч. Дзвонила пару разів і питала: що купити? І коли на третій раз почула "нам нічого не потрібно", зрозуміла: своє завдання виконала.
Зрозуміти людей легко. А прийняти – вимагає значно більшої праці. Якщо не можу прийняти людину такою, як вона є, починаю спеціально працювати.
Я дуже владна жінка. Постійно борюся з цим.
У дитинстві любила грати в карти – розкладала пасьянси, ворожила. Коли попросила навчити грати в преферанс – мені відмовили. Напередодні я обіграла хлопців у хрестики-нолики, партія коштувала 15 копійок – проїзд у метро. Кожен із них програв мені 3 карбованці.
У мене є проблема – на обличчі все написано, з акторським талантом дуже погано.
Майбутнє ми робимо самі. Завжди є кілька доріг, якими можна піти.
Якщо мені погано, говорю: чоловіче, скажи, що все буде добре. Він обіймає й підтверджує, що все буде добре. Мене попускає. Вже потім розповідаю, що сталося. Для мене дуже важливий тілесний контакт. Так відкидаю накопичені емоції. Звідси й любов до танців.
Подобаються чоловіки відповідальні, вольові і сильні. Щоб могли скласти мені конкуренцію. Щоб могли сперечатися на рівних.
Не пам'ятаю, коли востаннє закохувалася. Якщо хочу відчути любов, збираю всіх трьох доньок і йду з ними гуляти. Відчуття, коли всі поруч, це і є любов. Так само почувалася, коли вперше зрозуміла, що стану мамою.
Мені 2,5 року, я з батьками на морі. Рано встала, вийшла з вагончика і, доки всі спали, пішла до води. Картина мене захопила. Гладке-гладке море і величезне Сонце, що сходить. Це Сонце, світло я бачу досі.
1 
1
Коментарі