Війна в Іраку була початком кінця американської моделі світового порядку. Початком кінця путінської Росії може стати Сирія, – каже філософ Володимир Єрмоленко
Яким буде світ 2017 року?
– Європа ввійшла в нову епоху. З 1990-х світ жив у тому, що американський політолог Френсіс Фукуяма назвав кінцем історії. Його теза: переможе ліберальна демократія – фінальна модель організації суспільства.
Польща, Угорщина, Чехословаччина виходили з радянської системи й входили у світ, де був відомий переможець.
Але сьогодні ліберальна демократія західного типу вже не єдина модель організації суспільства. З нею конкурує неоавторитаризм, який спирається на політичну релігію – як у Росії або Туреччині, і релігійний фанатизм, наприклад, ісламістський. Невідомо, яка модель переможе. Україна на Майдані заявила про відданість ліберальним цінностям. На краю Європи вона з останніх сил тримається за них. Тоді як деякі європейські країни повертаються до націоналізму, ультраправого популізму.
Чому ці моделі стають популярні?
– Одна з причин слабкості моделі ліберальної демократії – в її силі. Її цінності дедалі частіше сприймали як данину. Як щось здобуте назавжди. Ліберальна демократія в певний час перемогла – а тому стала сліпою до речей, які їй загрожували. Адже люди вірять тільки в те, чого не мають. Чому ми так вірили в Європу і свободу? Бо в нас її не було.
Повоєнна Європа думала, як унеможливити війну. За 50 років досягла миру на континенті і всередині держав шляхом перерозподілу благ. Побудувала рівне й вільне суспільство добробуту. Але в певний момент європейці вперлися в стелю. Цінності реалізували – куди рухатися далі? Наприклад, толерантність або політкоректність в 1950-х були мрією, а зараз стали мейнстримом, а проти нього завжди повстають.
Інша сфера – економічна. Якби на початку ХХ століття не було маси бідних травмованих людей, фашизм і нацизм не виросли б.
Так і зараз. Уповільнення світової економіки травмує суспільства. Європейські країни поступово йшли до дефіциту бюджету і зростання держборгу. Почали скорочувати видатки за рахунок соціальних програм. Люди не можуть підтримати звичний спосіб життя, живуть гірше, ніж їхні батьки і починають сумніватися в моделі ліберальної демократії. Не усвідомлюють, що альтернатива – значно гірша.
Природа популізму – соціально-економічна. Проблеми суспільства дуже складні, а популісти пропонують прості й утопічні рішення.
Як має діяти західна ліберальна демократія, щоб виграти?
– Сильний той, хто вірить. Потрібно пропонувати нові ідеї, але не відкидати європейські цінності. Бо порожнечу, яка з'являється від зневіри, швидко заповнюють інші. Наприклад, новий релігійний фундаменталізм. Свобода сьогодні опинилася під загрозою. Усвідомлення цього може змусити боротися за неї.
Парадоксально, але врятувати Європу від фашизму може Німеччина. Вона прийняла найбільше мігрантів із Сирії, і це вдарило по рейтингу канцлера Анґели Меркель. Однак не треба перебільшувати. Ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини" має не так багато підтримки. У Меркель є всі шанси виграти (у вересні 2017-го німці обиратимуть парламент і канцлера. – Країна). Німеччина – бар'єр, щоб Європа не скотилася в правий бік.
Які виклики перед Україною ставить нова епоха?
– Не знаємо, як поводитиметься Америка. Вона може стати абсолютно проросійською. Поки що Дональд Трамп на топові посади пропонує найгірших для нас кандидатів. Наприклад, держсекретарем може стати Рекс Тіллерсон, один із керівників нафтової компанії Exxon Mobil із бізнесом у Росії.
На президентських виборах у Франції (два тури пройдуть 23 квітня і 7 травня. – Країна) та парламентських в Італії (заплановані на 2018 рік, але багато політиків закликають провести їх на початку 2017-го. – Країна) теж можуть перемогти проросійські кандидати.
2017 рік щодо міжнародної кон'юнктури буде для України гірший за попередній. Світ рухається у несприятливому для нас напрямку. Однак ми не повинні бути песимістами. Україна подібна до людини, яка стрибнула з парашутом. Скрізь криза. Всі довкола розкрили свої парашути, й у декого вони порвалися. А ми летимо ще із закритим. Наш парашут – реформи. Український потенціал досі не розкритий.
Як діє влада? Щойно маємо фінансові проблеми – просимо транш МВФ, допомогу від ЄС чи Америки. Робимо все, щоб її отримати. І складаємо руки, як відбулася мінімальна стабілізація. А наступить момент, коли зовнішніх грошей не буде.
Як розкрити парашут?
– Робити реформи, щоб використовувати потенціал якнайбільшої кількості людей. Розвивати середній і малий бізнес.
Наприклад, до 2030 року кількість жителів міст на планеті зросте на 1,5 мільярда. Вони не виробляють харчів, хтось має їх годувати. Тут в України величезний потенціал. Зараз у сільському господарстві експортуємо переважно сировину. Хіба не здатні будувати заводи, щоб виготовляти продукти з доданою вартістю? Не треба думати тільки про Європу як головного споживача їх. Є цілий світ, зокрема, Азія та Африка.
Росія працюватиме на дострокові вибори в Україні?
– Очевидно, так. Або на переорієнтацію влади. Уявіть, що західні гроші закінчуються, а через українську корупцію нам більше не хочуть допомагати. Що тоді робити?
Ключ до незалежності – ефективна економіка, коли самі можемо заробляти й накопичувати. Коли гроші не розкрадаються, і нам не треба просити. Корупція – смертельна хвороба, виклик національній безпеці. Якщо за кілька років не вилікуємо її, то існування країни буде під загрозою – знову стикнемося з небезпекою втрати незалежності.
Дострокові вибори – зло. Можемо і маємо критикувати нинішню владу. Але повинні розуміти: наступна може бути гірша.
Наскільки ми просунулися в євроінтеграції?
– Часто думають, що євроінтеграція – це вступ до ЄС. А це передусім внутрішні зміни. Україна сьогодні в дечому більш європейська, ніж деякі члени Євросоюзу. Тому Європу треба сприймати як ідею, що здатна змінювати суспільство всередині. Йдеться про побудову ефективної країни, де можливості є у максимально великої кількості людей.
Яких інструментів не залучаємо?
– Нам потрібна активна комунікація з євроінтеграції всередині країни й зовні. Зокрема, культурна, мистецька і економічна дипломатія. Культура – важливий механізм розповідання про себе. Потрібен інститут книги, масштабні культурні події назовні. Щоб про нас говорили.
Чим нехтуємо у протидії РФ?
– Російські серіали й музика – теж інструменти пропаганди. Забороняти немає сенсу, але важливо знаходити шляхи протистояти їм.
Квотування україномовних пісень у радіоефірі створило кращі умови для власного продукту. Це потрібно робити з кінематографом, медіа, книжками.
Для багатьох безвіз – показник ставлення ЄС до України. Чи не розчаруються українці в Європі через зволікання з ним?
– Безвізовий режим буде 2017 року, якщо не станеться нічого надзвичайного. Бюрократичний процес рухається повільно, але ми – на фінальній стадії. Важливо, щоб скасування віз відбулося перед французькими виборами.
Чому?
– Зараз усе тримається на дуеті Франція–Німеччина. Франсуа Олланд (не балотуватиметься на другий президентський термін. – Країна) і Анґела Меркель мають спільну позицію щодо Росії, України, світу. Проблема буде, якщо дует розіб'ється. Це може статися за умови перемоги проросійського кандидата у Франції.
Як це вплине на нормандський процес?
– Голова партії "Національний фронт" Марін Ле Пен каже, що санкції треба знімати й визнавати Крим російським. А кандидат від Республіканської партії Франсуа Фійон, хоч і дружить із Путіним, скоріш за все, розділить підхід Олланда. На цьому етапі позиція Парижа і Берліна дуже жорстка щодо Москви.
ЄС очікувано продовжив санкції на шість місяців. Вони прив'язані до виконання Мінських угод. Тому Росія боїться йти далі в Україні.
У цих угодах багато пасток: конституційна реформа, положення про те, що Україна отримує контроль над кордоном тільки після виборів на Донбасі. Ці пункти неможливо виконати. Усі це розуміють. Але цей картковий будиночок забезпечує хиткий баланс і, можливо, рятує від більшої війни.
Експерти мають пояснювати: Мінські угоди не вирішують конфлікт, і треба шукати щось інше. Але чи може український дипломат заявити Меркель і Олланду, що ми не задоволені Мінськом? Йому скажуть: "Ми поклали стільки зусиль, прив'язали до цих угод санкції. Тримаємося єдиним фронтом, а ЄС – це 28 країн. І ви не задоволені? Тоді ми вмиваємо руки".
Варто змінити формат перемовин?
– За свого прем'єрства Арсеній Яценюк говорив, що потрібно залучати США і Євросоюз як інституцію. Великий друг України Джо Байден чи Джон Керрі мали би позитивний для нас вплив. Але зараз американські політики можуть зіграти деструктивну роль. Велика Британія, яка гарантувала Україні безпеку за Будапештським меморандумом, теж ізолюється. Тому розширення формату, радше за все, неможливе.
Що робити з Донбасом?
– Маємо розробити стратегію, як діяти після його повернення. Бо мусимо бути готові до цього.
Змушені будемо жити з цією виразкою на тілі України?
– Так. Жоден конфлікт, спровокований чи підтримуваний Росією на пострадянському просторі, не закінчився реінтеграцією окупованих територій. Ні у Придністров'ї, ні в Південній Осетії, ні в Абхазії, ні в Нагорному Карабаху.
Треба працювати на наших територіях. Скажімо, звільнених. Там апокаліптична ситуація, зруйновані заводи. Донори готові давати гроші на відновлення. На них можна щось побудувати й показати окупованій частині, що у нас стає все значно кращим.
Скільки на Донбасі триватиме ситуація "ні миру, ні війни"?
– Росія пішла у Сирію. Тому, думаю, вона зараз не готова до масштабної війни в Україні.
Москва перед Заходом завжди виконувала роль такого собі хорошого варвара. Вольтер захоплювався імператрицею Катериною ІІ, бо вона звільняла Європу від турків. Для паризького інтелектуала вони були гіршими варварами, ніж росіяни.
Те ж відбувалося за Другої світової війни. Тоді Захід не хотів сваритися зі Сталіним. Він був добрим варваром, який звільняє Європу від ще більшого – Гітлера.
Є небезпека, що це повториться. Захід боїться мати двох ворогів.
Чи може Україна стати розмінною монетою?
– Ще наприкінці 2015-го ми боялися, що Україну обміняють на Сирію. Цього не відбулося. На Заході кажуть: українське питання й сирійське – різні. Але так було за Обами. У 2017–2018 роках обмін може відбутися. Однак насамперед це залежатиме від нас. Путін не захоче воєнної кампанії. Він зацікавлений змінити владу в Києві тихо. Як у Молдові, де тепер проросійський президент. Тому головною сценою путінської гри в наступні роки стане не Донбас, а внутрішня українська політика. Маємо бути тут дуже пильними.
Позаторік ви казали, що Революція гідності – не остання в Україні. Коли буде наступна?
– За 26 років відбулися три революції: на граніті, помаранчева і Майдан. Усі – спричинені не економічними чинниками. Українці не будуть влаштовувати голодні бунти, навіть попри те, що збідніли. Бо ми навчилися виживати і не пропадемо.
Майдани відбуваються передусім через моральні чинники.
Реванш проросійських сил зможе вивести людей на вулиці?
– Думаю, так. Але ми переоцінюємо розум наших кремлівських ворогів. Вони поставили на Януковича 2004 року. Вже тоді було зрозуміло, що це – помилка. 2013-го повторили її.
Що чекає на Росію?
– Дуже складне майбутнє.
Світ увійшов в епоху низьких цін на нафту. А вся російська економіка від них залежить. Нафта – одна з причин входження Кремля на Близький Схід. Росіяни повторюють помилку Сполучених Штатів. Війна в Іраку була початком кінця американської моделі світового порядку. Початком кінця Росії може стати входження у Сирію.
Чи можливі зміни в Росії після президентських виборів 2018 року?
– Можуть бути дострокові 2017-го. Або можуть створити для Путіна довічну посаду "батько нації", а президентом буде хтось інший. Про це зараз багато говорять.
Зміна влади в Росії – це або смерть вождя, або палацовий переворот. Так було все ХVIII століття. У ХХ столітті – знову: більшовицька меншість захопила владу – і далі влада в СРСР змінювалася за тим же принципом.
Дезінтеграція Росії можлива?
– Зараз навряд. Путін робить те, що завжди спрацьовує навіть у демократичних суспільствах. Маргарет Тетчер у Британії стала культовою Iron Lady не тоді, коли звільнила шахтарів, виграла битву з профспілками й здійснила ліберальні реформи, а після перемоги у війні з Аргентиною (1982 року, за контроль над Фолклендськими островами. – Країна). Блискавично виграна війна – це завжди мобілізація громадян за вождя. І Путін намагається робити такі речі.
Але в Україні блискавична війна не вдалася.
– Для Росії такою була анексія Криму, на жаль. Донбас – це побічний ефект.
Коли Путін входив у Сирію – це теж була "коротка і блискавична війна". А потім ніби-то вийшов. Зараз узяли Алеппо, і знов говоритиме, що вийшли. Щоб не було враження, що там другий Афганістан.
Що вважаєте найбільшим досягненням України за рік?
– Ми стримали війну й вона не покрила всю країну. Інколи чую: "У нас Алеппо триває три роки". Це велике перебільшення. У Сирії – п'ять років війни і 300 тисяч жертв. У нас – три роки й 10 тисяч смертей. Це величезна трагедія, але це не Сирія.
Країна стала прозорою в сенсі доступу до інформації. Наприклад, про те, хто чим володіє. Будь-який український журналіст може дізнатися про статки чиновників.
Найбільше я хотів би застерегти від песимізму. В Україні багато здорових сил. Треба вірити в себе та свою країну. В сучасному світі зневіри саме це часто вирішує все.
2 
1
Коментарі