Санепідемічна служба не зупинила б коронавірусу, – вважає колишній заступник міністра охорони здоров'я Олександр ЛІНЧЕВСЬКИЙ
У країні діє карантин вихідного дня. Зможе перервати ланцюг передавання коронавірусу?
– Не варто очікувати від нього суттєвого зменшення захворювання. Логічніше було обмежити деякі види діяльності, де рівень передавання вірусу високий. А для бізнесу запровадити компенсації. Виділених Радою з бюджету 60 мільярдів гривень на боротьбу з коронавірусом було б достатньо. Більша ймовірність заразитися – в закладах харчування, менша – на базарах. Місця, де немає високого ризику, мають працювати.
Україна в березні запровадила жорсткий карантин. Що мало б зробити МОЗ за два місяці?
– Карантин не лікує від вірусу. Виграли час, щоб зменшити навантаження на лікарні, не допустити лавиноподібного збільшення пацієнтів і встигнути підготувати ковідні відділення. Слід було підвести до ліжок кисень, мобілізувати лікарів, анестезіологів, медсестер, молодший персонал. Налагодити тестування, систему виявлення та стеження за контактними особами хворих, доки мали поодинокі інфікування. Це знизило б темпи поширення вірусу.
На 26 листопада маємо понад 15 тисяч нових інфікованих. Загалом 11 717 людей загинули. Що робити зараз?
– Треба забути про популістські рішення. Вони не працюють. Зокрема, карантин вихідного дня. По-перше – потрібно створити мережу тестування і систему відстеження контактів. Якби вчасно робили тексти й ізолювали хворих, темпи поширення були б значно менші. Люди платять лабораторіям великі гроші й тиждень чекають на результат. Для обстеження всієї родини потрібно 4–5 тисяч гривень. Більшість не можуть собі цього дозволити.
По-друге, треба посилювати лікарні. Захистити персонал, щоб не випадав із роботи. Убезпечити від передання вірусу між пацієнтами. Устаткувати палати кисневим обладнанням. Треба зробити так, щоб люди з іншими недугами теж лікувалися. Планові операції мають виконувати.
По-третє – працювати з точками, де ймовірність інфікування висока. Треба думати про роботу дитсадків і університетів. Розробити правила, щоб школа не стала осередком передавання вірусу. Наприклад, розділити на умовні зони старші й молодші класи, викладацький штат. Щоб не контактували. Залишається відкритим питання, що робити з церквою.
У грудні можемо наблизитися до медичного колапсу?
– Жодного сумніву в цьому немає. У березні мали одиниці заражених і влада нічого не робила. Восени перед виборами було до 10 тисяч хворих щодоби, влада все одно нічого не робила. Коли стало 12 тисяч, оголосили карантин вихідного дня, аби бодай щось. Якщо так триватиме, то буде і колапс, і гуманітарна катастрофа.
У найкращому випадку вакцина буде навесні. Розмови про неї зараз не мають практичного значення, відволікають від основного. Доти нам треба ще дожити.
Міністерство охорони здоров'я місяць тому анонсувало розгортання мобільних коронавірусних лікарень у Києві, Одесі та Маріуполі. Їх досі немає. Це суттєво допоможе?
– Такі госпіталі потрібні на випадок лавиноподібного зростання кількості пацієнтів. Зараз нам із горем пополам вдається прилаштувати хворих у лікарні, але уявіть, що їх стає в рази більше. Повинні мати місця, куди їх покласти. Відділення, які міністерство відкриває ледь не щодня, зазвичай не обладнані киснем. Медзаклад без кисневої апаратури позбавлений сенсу. Логістика кисню до тимчасових госпіталів буде простіша. Легше поставити потужну станцію, умовно, на Виставковому центрі в Києві, ніж розводити по десятку маленьких лікарень.
Медперсонал можна фінансово мотивувати працювати в таких медзакладах. Замість обіцянки підвищити відсотки за трудодень і незрозумілі калькуляції, треба чітко назвати зарплату медикам. Уряд може виділити шматок із тих мільярдів, організувати відрядження на два-три тижні, забезпечити житлом, харчуванням. А ще – брати в такі госпіталі спрацьований готовий колектив.
Україна подала заявку у Всесвітню організацію охорони здоров'я про потребу в лікарях.
– Маємо проблему з організацією роботи медиків, передаванням техніки з однієї лікарні в іншу. Це тест для уряду – як апарати штучної вентиляції, кисневу апаратуру оперативно перерозподіляти в місця, де є більша потреба. Те саме – з персоналом. Потрібно рекрутувати незайнятих медиків, організовувати відрядження в ковідні відділення.
Із 66 мільярдів гривень фонду боротьби з коронавірусом виділили 1,5 відсотка на забезпечення лікарів засобами індивідуального захисту. При цьому 35 мільярдів гривень забрали на ремонт доріг. Чому міністр охорони здоров'я Максим Степанов на це погодився?
– Це запитання не так до міністра, як до уряду й Банкової. Перерозподіл коштів – рішення Кабміну. Степанов не голосував проти. Кандидатів на міністрів погоджували з керівництвом партії, президентом, його найближчим оточенням. Так не повинно бути. Міністр не має проходити співбесіду з президентом. Його призначає Верховна Рада за поданням прем'єр-міністра, а не глави держави. Маємо покруч вертикалізації влади, коли Рада й уряд контрольовані чи залежні від Офісу президента. Глава держави знав про такий розподіл коштів. Влада це зробила свідомо.
Смертність від Covid-19 в Україні – найнижча в Європі, майже 2 відсотки, за словами Володимира Зеленського.
– Це брехня, маніпуляція чи нерозуміння ситуації. Ми не маємо реальних даних. Є факти недобросовісного заповнення бланків і свідомого заниження. В окремих областях у черзі по кілька тисяч зразків матеріалу для тестування – більше за добову спроможність лабораторій. Тому говорити про об'єктивну оцінку захворюваності не доводиться. Важливий критерій – відсоток позитивних тестів. Він має коливатися в межах 5. Зараз – до 30 відсотків. Це означає, що не всіх виявляємо. Не знаємо, скільки помирають із невідомим ковідним статусом.
Із квітня запрацював другий етап медичної реформи, яку ініціювала ваша команда під керівництвом Уляни Супрун. Реформа триває?
– Ми не реформували системи охорони здоров'я. Ми її трансформували, базуючись на іншій філософії. В її основі – особистість пацієнта й лікаря. Першому важливо обирати фахівця сімейної медицини не за місцем прописки. Бути з ним на зв'язку, щоб задовольняти всі потреби. Лікарська ж справедливість – більше працюєш, більше заробляєш. І це трансформується на вторинну ланку. Лікарня, яка приймає багато пацієнтів і добре працює, не може просити милостиню. Вона повинна отримувати достатньо коштів для зарплат, устаткування й медикаментів. Ви заплатили податки, щоб фінансувати медичну допомогу. І гроші мали би йти за пацієнтом у заклад, де викладаються сповна.
Ми порахували, що в районній лікарні Вінницької області в хірургічному відділені на 60 ліжок сім хірургів у штаті робили сотню втручань за рік. Тобто кожен із них оперує раз на місяць. Ви хочете до такого потрапити? А в Ужгороді відділення на 40 ліжок має п'ять хірургів і проводили 1500 втручань. Грошей не вистачає ні тим, ні тим. Але перші отримують фінансування більше. Тому треба платити за дії, а не порожні ліжка.
Зараз, під час епідемії, левова частка людей мають декларації із сімейним лікарем. Є нюанси, десь це реалізується краще, десь – гірше. Але воно є.
Чому запуск медичної реформи намагалися гальмувати?
– Гроші пацієнта завжди приходять до лікаря. Колись їх давали напряму. Потім держава у вас забирала, а лікарю давала зарплату, по-совєтському. Тепер по-американському: ви сплачуєте податки, а тоді Національна служба здоров'я платить лікарям. Фінансування – це тільки шматок реформи, який у всіх на слуху. І не найважливіший. Основне залишилося непомітним. Незалежно від того, скільки грошей отримує лікар, як фінансується заклад, результат лікування залежатиме від компетентності й мотивації медика. Якщо підвищує кваліфікацію, то надаватиме допомогу краще. Ми працювали над зміною якості надання допомоги, заговорили про доказову медицину, безперервний професійний розвиток і медичну освіту. І отримали шалений спротив старих еліт. Їм є що захищати – державні кошти й недержавні, сірі нечесні заробітки. Масштаби колосальні. Ті, кому було фінансово вигідно, ті хто був добре забезпечений за радянської та пострадянської систем, намагаються відкотити зміни. Хочуть впровадити покруч так званої страхової медицини, щоб фінансові потоки залишити, як були.
2017 року ліквідували Держсанепідслужбу. Інфекціоністи кажуть, через це в Україні не відстежували контактів осіб, хворих на Covid-19.
– Найнеефективніша робота санепідемічної служби призвела до епідемії мультирезистентного туберкульозу. Попри СЕС ми – у двадцятці країн з найбільшою поширеністю цієї недуги. Кілька років тому був спалах кору (у 2017–2018 роках захворіли 169 тис., померли 57 людей. – Країна). Відсоток вакцинування тоді становив майже 50. Це катастрофа світового масштабу. Тому корупційна й неефективна санепідемічна служба ліквідована. Натомість відкрили центри громадського здоров'я, які виконують її функції. Вони аналізують інформацію, беруть участь в ухваленні рішень на місцевому й державному рівнях.
Ви започаткували урядову програму розбудови мережі кардіоцентрів і безоплатного стентування в разі гострого інфаркту міокарда. Як реалізують цей проєкт?
– Де-факто ми мали монополію Інституту серця, куди йшла одна сьома всіх державних закупівель. Там проводили понад тисячу стентувань на рік. Матеріали для операції розподіляли рівномірно по всіх областях. Але, коли пацієнт у Сумах потребував стент, йому казали, що треба їхати в Інститут серця, бо на місці нема ангіографа (обладнання для дослідження кровоносних судин. – Країна). У результаті всі стенти "поверталися" в один центр. Але інфаркт міокарда потребує негайної допомоги. Тому ми зробили так, що хоч би де ви були, за винятком окремих районів Сумської та Чернігівської областей, найближчий ангіограф є від вас максимум за 2 години доїзду. Монополії більше немає. Сьогодні в п'ятьох областях рівень забезпечення стентуванням досяг європейського. Про цю реформу пише The New York Times. Країна вирішила страшну негуманну і принизливу корупційну схему. І ми цим пишаємося.
Які були помилки команди міністра Уляни Супрун? Чого не встигли?
– Забракло часу пройти точку неповернення у змінах системи медичної освіти. Написали стратегію. Встановили 150 балів на вступ, очистили систему вже на випуску. Зробили хороші речі в безперервному розвитку післядипломної освіти. Але переломний момент не настав. Не встигли запровадити американський іспит з основи медицини (інтернам планували міжнародний субтест, що базується на запитаннях іспиту для отримання медичної ліцензії США. – Країна). Його скасував новий уряд, як і єдиний державний кваліфікаційний іспит. Пів року нам це блокував віцепрем'єр Степан Кубів. Цей іспит докорінно змінив би українську медицину. Нездари перестали б отримувати дипломи.
Реформа інтернатури прописана повністю, але її заблокували. Безперервний професійний розвиток, на який ми закладали хороший бюджет, скасовано.
Ви брали участь у Революції гідності як хірург. Який досвід отримали?
– 2011 року на з'їзді фахівців із невідкладної хірургії у Франкфурті лікарка з Норвегії Тіна Ґардер розповідала про помилки в наданні допомоги потерпілим під час теракту Андерса Брейвіка (22 липня того року влаштував вибух у центрі Осло, а за 2 год. – стрілянину в молодіжному таборі на острові Утоя. Загинули 77 людей, 240 отримали поранення. – Країна). Ми з колегами із 17-ї лікарні відпрацювали подібний сценарій для себе. Враховували помилки, про які говорила Тіна. 2014-го це врятувало десятки життів. Лікарня тоді спрацювала бездоганно. 18 лютого ми прийняли 156 пацієнтів із травмами, 20 лютого – 44 з вогнепальними пораненнями. Мали чотири операційні столи, але одночасно робили 10 втручань. Жодна людина тоді не померла через відсутність рук чи операційних систем. До травня наші пацієнти не купували медикаментів, мали привезені волонтерами. А навесні нас запросили у Франкфурт для доповіді. Зустрів там Тіну Ґардер і подякував.
Чому ви 2016 року погодилися піти в державну службу?
– Не вагався ні секунди. Були мотивація, чудова команда. Мав відчуття, що реально можу змінити систему, в якій працював 20 років.
3 
1
Коментарі