Мій день розпочинається о 2:00. Пишу статті, читаю, обдумую, п'ю каву. О 8:00 іду в редакцію і до 18:00 працюю. До ліжка йду не пізніше дев'ятої вечора. Такий режим маю з дитинства. Вдосвіта сідав біля паркана і спостерігав за людьми, які йшли на базар.
Малим любив з'їжджати велосипедом крутою стежкою з вершини валу в яр. Гальмувати було нереально – мчав, поки велосипед сам не зупинявся. Якось так збив припнуту біля стежки козу. Господар тварини лаявся, хоч я постраждав більше.
Ходив на розбірки між районами. Боролися "стінка на стінку" за територію і за дівчат. Із тих часів мав двох справжніх друзів. Один недавно помер – зупинилося серце, коли їхав машиною.
Не вірю в кохання з першого погляду. У перші 3 секунди, коли побачив жінку, можна подумати хіба про те, який класний був би з нею секс.
Успішний шлюб – це переплетене коріння міцного дерева. Люди так зближуються, бачать одне одного в різних емоційних станах, що далі вже не можуть бути окремо.
Страшно подумати, що ми з дружиною прожили разом більше часу, ніж порізно.
Після сварки завжди мирюся перший. Так робить кожен справжній чоловік.
Якось забіг у гості до приятеля. А він із дружиною говорять одне до одного матами. Мене наче запхали головою в помийне відро.
Секс цікавий до 35 років. Потім розумієш: це не головне.
Якби дізнався, що дружина колись давно мене зрадила, то не робив би шухеру. Усе життя разом варте більшого, ніж один момент.
Свою родину потрібно відгородити від решти світу парканом. Що менше сторонніх із порадами, то довший шлюб.
Закінчив інститут, коли розпався Радянський Союз. На випускному один викладач сказав: "Забудьте все, що ми розповідали. Залиште лише античну історію та історію середніх віків". Коли пішов на роботу до школи, довелося заново вчити історію України вже зі своїми учнями. Було важко, але весело.
Коли почали виплачувати зарплату купонами в мішках з-під макаронів, покинув усе і поїхав на заробітки в Чехію. Позичив у кума 50 доларів. Їх вистачило на купівлю ваучера, дорогу і прожиття до першої зарплати. Ще й трохи залишилося.
У Чехії виникло бажання досліджувати історію рідних Черкас. Чехи багато часу проводять у господах-пивних, майже не цікавляться політикою та не дивляться новин. Зате можуть дуже детально розповідати про кожен куточок свого міста.
Ніколи не був безробітним. Маю професію, завдяки якій завжди можна знайти якийсь підробіток. Але не боявся будь-якого заняття. Ніколи не брався за роботу, виконуючи яку, не почувався професіоналом чи не був щасливим.
У мене не буває депресії, бо багато працюю. Сезонного поганого настрою – також. Люблю будь-яку погоду.
Дуже чутливий до часу. Буває враження, що все навколо завмирає. Щоб розрухати, потрібно самому розігнатися.
2013-го їздив у відрядження до Луганська. Побув там тиждень. Спілкувався з місцевими, спускався в шахту, дивився концерт народних колективів. Якби хтось сказав, що через півроку тут буде війна – не повірив би.
Комфортно почуваюся, якщо щодня маю в гаманці 500 гривень. Якби отримав зайвих кілька сотень тисяч, купив би дачу. Їздив би туди на творчий відпочинок.
Шкодую гроші на понти. Ношу старий радянський годинник "Ракета", куплений з рук за 300 гривень, одягаюся в секонді, маю кнопковий телефон. Якщо почну купувати брендові речі, оточення не зрозуміє.
Смерть – це відсутність людини скрізь у матеріальному та інтелектуальному плані.
Вірю в долю. Вона нагадує коридор зі світлом у кінці. Все в ньому варте бути пережитим. Змінити ми нічого не зможемо, втекти – так само.
Знати, що помреш, – не привід, щоб усе життя налаштовуватися на це. Ніколи не продумував до подробиць свою смерть.
Чув історію про 92-річну бабцю, яка дуже наряджалася, коли виходила з дому. Щодня приймала душ, одягала найкращі блузи, спідниці, мережива. Всі думали, що так ходить у театр. А виявилося: щодня чекала на смерть. Хотіла мати гарний вигляд у цей момент, щоб не було соромно перед людьми.
Ніколи не зустрічав поганих людей. Хочу бачити в інших лише хороше. Намагаюся не судити про когось лише за одною ситуацією.
Справедливість є. Але часто її доводиться виборювати кулаками.
Потрапив в аварію. За кермом був товариш. Виїхав на зустрічну смугу, потім злетів на узбіччя. Я вже прощався з життям. У той момент вирішив, що ніколи не водитиму автомобіль.
Алкоголь п'ю на свята. Набираюся в хлам рідко.
Обман – це те, що може дати якийсь зиск, переважно матеріальний. Я так не роблю. Але можу схитрувати. Коли дружина телефонує і питає, чи купив лаврового листя, скажу "так" – хоч забув. А тоді побіжу купувати.
Обурює, коли чоловік запізнюється на зустріч. Жінкам таке пробачаю.
Пішли з дружиною в басейн. Попливли 50 метрів, вона мене обігнала. Виявилося, вона – майстер спорту. Образився, що не попередила.
Якщо побачу, як чоловік чіпляється до жінки чи дитини, зможу вдарити – щоб дати інший напрямок його думкам.
Страшно, що зараз зброю мають ті, хто нападає. Ті, хто захищаються, не мають нічого. Чи варто легалізувати зброю? Не факт, що правда буде на боці жертви.
У Чехії стояли з колегою під старим будинком. Балакали, жартували. Я легенько штовхнув його в спину. В цей момент на місце, де він стояв, з даху впав шматок бетону. Якби не мій випадковий жест, він би загинув. Не відчував, що зробив подвиг. Але пляшкою пива той товариш мене пригостив.
Над нами є вища сила, але яка вона – невідомо. Не вірю в Бога – дядька з сивою бородою. До церкви ходжу лише на великі свята.
Бути тотальним оптимістом сьогодні – це повна неадекватність.
Краще і швидше зроблю щось для когось, ніж для себе. За це часто отримую від дружини.
Не люблю чути похвали. Найкращий стан – коли ніхто не матюкає, але й не звеличує.
Із помилок роблю висновки. Довго не картаюся.
Якось ударив доньку так, що на сідницях був слід. Досі соромно за це.
Діти батькам нічого не винні. Люди не мають автоматично отримувати повагу лише через те, що запустили сперматозоїд у яйцеклітину. Але й навпаки – не має бути якоїсь повинності батьків перед дітьми.
Дітей потрібно виховувати власним прикладом. Слова не подіють, якщо дитина не бачить, що батько чи мати робить так само.
У мене була традиційна сім'я: мама займалася побутом, батько заробляв гроші. Зараз така модель неможлива. Кожен мусить вкладати в сім'ю порівну.
Ніяк не вдається стати спокійним, поважним, домашнім. Іноді можу відчебучити таке, ніби мені знову 16.
Життя – як чашка кави. Спочатку запашна, гаряча, але водночас темна. Невідомо, скільки там осаду на дні. П'єш – і вона вичахає, її стає менше. Ще кава схожа на кров: у молодості – гаряча, у старості – холодна.
2 
1
Коментарі