Олександр Лукашенко не терпить конкуренції. Тому в Білорусі немає політика номер два чи три. Він – перший, далі нумерація починається з тисячі, – говорить журналіст Денис Лавникевич
Білорусь – партнер України чи навпаки?
– Партнер. Історично маємо міцні людські й економічні зв'язки. Після 2014 року понад 160 тисяч українців осіли в Білорусі. Україна посідає друге місце за зовнішнім торговельним обігом. На першому – Росія.
Між нашими країнами багато спільних проектів у військово-технічній сфері. Білорусь формально заперечує активні поставки озброєння і військової техніки для ЗСУ. Але у 2014–2015 роках в Україну експортували приціли, електроніку, військові комп'ютери, оптику. У великих кількостях Білорусь постачає вогнестійкі тканини, з яких шиють форму для військових. Більшість коліс української армії виготовлено на Мінському автомобільному заводі.
Досі Білорусь отримувала безмитну нафту з Росії. Гнала з неї солярку, бензин – і постачала в Україну. На ній же їздили українські танки в зоні АТО.
У Білорусі з радянських часів лишилися хороші ремонтні заводи. Неофіційно, через треті країни, українську техніку ремонтували там. Як і російську. Білорусь заробляє на всіх учасниках конфлікту.
У 2014–2015 роках Москва дивилася на це крізь пальці. У Кремлі – кілька веж. Одну це дратує, а інші на цьому заробляють.
Є проблемні моменти між нашими країнами – це шпигунські скандали. У Білорусі арештовують українських шпигунів, в Україні – білоруських. Зараз тривають два процеси – у Мінську й Чернігові. На території Білорусі вільно діють російські спецслужби, які викрадають українських громадян.
Мінськ позиціонує себе як головний союзник РФ. Зокрема, військовий. Проводять спільні навчання. Росія хоче створити військові бази в Білорусі (Росія орендує на території Білорусі лише стаціонарну радіолокаційну станцію 70М6 "Волга" в районі міста Ганцевичі та 43-й вузол зв'язку ВМФ РФ в місті Вілейка. Отримала їх у безоплатне володіння на 25 років за угодою від 6 січня 1995 року. – Країна). Це несе загрозу Україні. А друг мого ворога навряд чи може бути моїм другом.
Спільні російсько-білоруські навчання свідчать, що Мінськ підтримує політику Кремля?
– Формально Лукашенко зобов'язаний їх проводити. Але це не говорить про підтримку московської політики. Це вимушені заходи. Вони жорстко закріплені договорами.
Як можна окреслити теперішні стосунки Мінська й Москви? Недавно Олександр Лукашенко заявив, що "росіяни поводяться по-варварськи щодо Білорусі".
– У 2014-му Лукашенко побачив, як діє Росія. Зрозумів, що буде наступним. Кинувся озброюватися. Намагалися зробити свою крилату ракету, але під тиском Кремля проект закрили.
Протягом 24 років правління Лукашенка Москва постійно дотувала Білорусь – близько 10 мільярдів доларів на рік. Був відкритий російський ринок, найдешевші поставки газу, безмитна нафта, російські кредити з низькими відсотками.
Чому Москва так довго фінансувала Мінськ, а зараз передумала?
– Потрібен був союзник. Білорусь – член ООН. Завжди голосує разом із Росією. А нині назбиралось чимало претензій з боку Кремля. Лукашенко не визнав Абхазію і Південну Осетію, потім – Крим. Намагається дружити із Заходом. Москві це не подобається.
У Лукашенка хороші стосунки з Порошенком. Приїжджав на його інавгурацію.
Президент Білорусі робить різні дрібні капості. Наприклад, відкрив безвіз для громадян 80 країн на 30 днів.
Це накопичувалось. Лукашенко ставав хамовитіший. А тим часом у Кремля через санкції й падіння цін на нафту стало менше грошей.
Припинення фінансування може мати серйозні наслідки?
– 24 роки Лукашенко час від часу сварився з Росією, однак щоразу виходив сухим із води. Зараз усе серйозніше. Москва грає на випередження, завдає ударів, закриває ринок для молочних продуктів, припиняє постачати нафту і навіть заднім числом вимагає компенсації за неї.
У Лукашенка є два шляхи. Або йти на компроміс і ставати слухнянішим. Або продовжувати непокору й намагатися реформувати економіку, яка завмерла в 1994 році. Для цього треба налагоджувати зв'язки з Європою. Він схильний до першого варіанту. Але розуміє, що тоді швидше втратить владу. Його замінять на московського менеджера. Якщо піде на поклон до Росії – це означатиме суттєве зменшення стосунків з Україною.
У другому випадку потрібні реформи, які теж приведуть до втрати влади. У цій ситуації Україна втратить менше, але проблеми будуть.
Як білоруси дивляться на дружбу з Росією?
– Розмовляючи з росіянами, казатимуть, що вони – брати. Але коли білорус їхатиме в купе з поляком, то прославлятиме Річ Посполиту й спільне минуле. З українцями теж знайдуть спільну мову. Якщо танки НАТО їхатимуть на Москву, то білоруси для них сніг поприбирають. На жаль, те саме буде, якщо російські танки рушать на Київ.
Чи є частина населення, яка щиро вірить в "русский мир"?
– У людей нульова національна самосвідомість. У містах немає білоруськомовних шкіл. Трохи лишилося по селах. Країна – під владою російських засобів масової інформації. Найпопулярніше радіо – "Шансон" і "Русское". Газета – "Комсомольская правда", телеканал – НТВ.
В одному місті активісти почали збирати підписи, щоб відкрити школу з білоруською мовою викладання. Їм відповідали: "Навіщо вивчати білоруську, все одно скоро приєднають до Росії".
15 відсотків громадян готові зі зброєю в руках захищати незалежність. Стільки ж – воювати з НАТО. Майже кожен третій виступає за входження до Євросоюзу. За союз із Росією – понад 40 процентів. Але за входження в РФ – відсотків п'ять.
Які наслідки матиме для Білорусі подальша непокора Москві?
– Лукашенко завжди діє за ситуацією. Для нього єдина цінність – влада. Якщо Білорусь інтегруватиметься в Росію, то він її втратить. Виникає парадокс: головним гарантом незалежності Білорусі є Олександр Григорович. Хоча його ставлення до країни – як пана до свого помістя з кріпаками. Слова "це мої люди" часто звучать з його вуст.
Прямої військової агресії не буде. Максимум – Росія може ввести війська, щоб захистити білорусів від божевільного президента. Але і такий варіант малоймовірний. У Кремля і так вистачає важелів впливу. Зараз це – економіка і російські ЗМІ.
Який регіон у Білорусі найлояльніший до Росії?
– Абсолютно проросійського, як в Україні Донбас, немає. Але під найбільшим впливом – Вітебщина, яка межує з РФ. Коли після десятилітньої перерви приїхав у Вітебськ, тільки на третій день побачив вивіску білоруською.
Прихильний Гомель, який теж сусідить із Росією. Багато тамтешніх жителів працюють у РФ.
Спецслужби притискають відвертих прихильників "русского мира". Тих, хто каже, що країна є частиною РФ. Такі люди, як і політична опозиція, загрожують владі Лукашенка.
Чи можлива зміна влади на більш демократичну, прозахідну?
– Знизу – ні. Зверху – шанс є. У Білорусі при владі дві групи: охоронці й реформатори. Перші – це силовики, аграрії та промисловці. Вони звикли отримувати субсидії від держави. Реформатори – це нинішнє керівництво економічного блоку уряду, міністри економіки та іноземних справ. Вони займають прозахідну позицію. Ці групи періодично кусають одна одну.
Вибори змінити владу в Білорусі не можуть. Цифри просто малюють. Лукашенко до кінця життя керуватиме країною. Або його прибере Москва. Нещодавно говорили про його інсульт. Але так і не зрозуміло, чи він був.
Ви стверджуєте, що до Лукашенка накопичилося чимало претензій кримінального характеру. Що це?
– Зникнення його політичних опонентів. Убивства журналістів. За час роботи для "Белорусской деловой газеты" я поховав п'ятьох колег. Тільки один із них помер своєю смертю.
Економічна політика теж злочинна. 40 відсотків бюджету – це закриті президентські фонди. Невідомо, які там гроші і що з ними роблять. Прибутки підприємств потрапляють у такі фонди, і там їх сліди зникають.
Суддів призначає особисто президент. Виборів міських голів немає. Білоруський парламент називають найдорожчим хором. Позаторік туди впустили двох опозиціонерів. До того всі президентські законопроекти приймали одноголосно.
Чим відрізняється українська корупція від білоруської?
– В Україні та інших країнах, якщо завод закривають, то через деякий час там знову з'являється життя: маленькі офіси, майстерні, склади. У Білорусі закритий завод стоятиме мертвою територією. Ділові питання чиновники не вирішують навіть через хабар.
Давати гроші міліціонеру не варто – сядеш. Так само і рядовому чиновнику. А на вищих щаблях є велика корупція. Хоча білоруські можновладці не шикують. Не тому, що дуже чесні. Просто Лукашенко не терпить конкуренції. Немає політика номер два або три. Він – перший, далі нумерація починається з тисячі.
Про що балакають на кухнях?
– Обговорюють сусідські зарплати і хто з ким пив. Ті, хто розуміється на політиці та економіці, на білоруській кухні не сидять. Вони працюють за кордоном.
Інтелектуальна молодь орієнтується на Захід. Старається поїхати вчитися у Польщу й лишитися там. А для простих хлопців є два соціальні ліфти: стати міліціонером або священиком. У чиновники пробитися важко. Місця передаються від батьків до дітей.
Росія розвалиться?
– Білоруська газета "Хартія 97", яку видають за кордоном, щотижня пише: режим Лукашенка скоро впаде. А він усе стоїть. За аналогією, не думаю, що Росія розвалиться так швидко, як хотілося б. Найбільша загроза для РФ – відсутність людей. На величезній території нема кому жити і працювати. Майже все сконцентровано в Москві і Санкт-Петербурзі.
Якби у Росії не було ядерної зброї, то її вже поділили б. У першу чергу Китай.
Але не думаю, що Україні хотілося б межувати з китайцями. Вони вкладають великі гроші в білоруську економіку. Позаторік проголосили стратегію "Один пояс, один шлях" (передбачає трильйон доларів інвестицій у понад 60 країн. – Країна). Тому зацікавлені у білоруській інфраструктурі. Вкладають у неї близько 15 мільярдів доларів на рік. Від Китаю йде більше інвестицій, ніж від Росії. Вони не претендують на політичний вплив. Мають суто економічний інтерес. Але діють за принципом сарани. Готові укласти будь-який договір, але він буде з подвійним дном. Обіцяють побудувати завод і створити робочі місця. Але потім завозять на виробництво працівників із Китаю. Виділяють величезні кредити, але вони зв'язані. Їх можна витратити на закупівлю технологій за контрактами тільки з китайськими компаніями.
Чому перебралися до України?
– Тиск на журналістів у Білорусі був завжди. Перед тим, як переїхав, почалася хвиля арештів колег.
У Білорусі немає ринку ЗМІ, конкуренції між ними. Майже відсутні видання, які мають політичну й економічну позицію.
У Києві є життя. Чотири редакції одразу запропонували мені роботу. Київські колеги, коли говорять про якесь медіа, обов'язково розказують, хто його власник і хто контролює. На моїй батьківщині такого немає. Майже всі ЗМІ перебувають під контролем держави.
Білоруси заздрять українцям, бо тут є дух свободи. Вам вдалося скинути свого проросійського диктатора. А в Білорусі сценарій Майдану неможливий. Бо люди не здатні гуртуватися й відстоювати спільні цінності.
4 
35413
Коментарі