В Україні багато людей працюють, навчаються, мають бізнес, реалізують себе. Їм потрібно знати: що далі? Але ніхто з політиків не відповідає, – каже директор інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" Олександр Мартиненко
Прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що для Кремля було б добре, якби Україну очолив "президент миру", який вибудовував би двосторонні відносини з РФ. Чим для України це небезпечно?
– Сам по собі президент миру був би непоганий, але не в тому сенсі, про який говорить Пєсков. Він каже про главу держави, який погодиться на російські умови. Мир і шлях до нього можуть бути різні – на підставі поразки чи капітуляції, компромісу або перемоги. Питання війни хвилює наше суспільство. Але треба шукати оптимальний шлях. Його пошук – головне завдання для новообраного президента.
Що можна вважати поразкою для України?
– Треба визначитися з червоними лініями, за які не можемо перейти. Це завдання для всіх нас. Тоді стане зрозуміло, наприклад, у яких випадках реінтеграцію окупованих територій можна вважати перемогою, а в яких це породить нові внутрішні конфлікти.
Це питання роботи із суспільною думкою, запитом людей. Зараз він різний по регіонах. Значна частина вважає, що мир прийнятний на будь-яких умовах. Головне, що відрізняє поразку від її відсутності, – Україна має лишитися єдиною державою, зберегти самостійність прийняття рішень та керованість на всіх ланках – від центру до регіонів.
Зараз Україні потрібен президент із якими якостями?
– Як і будь-коли, відповідальний. Для якого успіх країни є його власною перемогою. Професіонал, розумний і виважений, який усвідомлюватиме, що перед прийняттям рішення треба подумати про наслідки. Людина, яка збиратиме навколо себе професіоналів у різних галузях. Глава держави – це модератор серед професійних, бізнесових, політичних кіл.
Ні наші закони, ні реальність не передбачають президента-диктатора. Це фізично неможливо.
Чи бачите людину в Україні, яка відповідала б викликам?
– Повністю – ні. Якби така була і про неї знали, мала б 80 відсотків підтримки. Кожен кандидат частково володіє потрібними якостями. Ідеальних не буває.
Петро Порошенко як президент зробив усе, що міг?
– Його неможливо порівнювати з іншими. Він отримав владу в час, коли держави фактично не існувало, але йшла війна. Ніхто з попередніх президентів не був у такій ситуації. Порошенко багато зробив, аби втримати Україну від остаточного розпаду. А такий ризик був. Маю складне ставлення до діяльності чинного глави держави. Але, незважаючи на помилки, це – його успіх.
Після закінчення гарячої фази війни головна проблема Порошенка полягала в тому, що не міг визначитися зі своїм місцем у політичній системі. Президент – активний діяч політичного процесу? Чи стоїть над ним і намагається об'єднати та скерувати політичні сили? Він намагався грати всі ролі одночасно, бути і суб'єктом політичного процесу, і його арбітром. Фактично був учасником, адже його партія мала більшість. Тоді що робити з опозицією? Президент є її опонентом чи стороною діалогу? Порошенко досі перебуває у цій системній невизначеності.
Що стало наслідком цієї неясності?
– Вона позначилася на рівні державного управління. Спричинила призначення не за професіоналізм, а за політичну прихильність, а також заведення на державні посади друзів та колег. Менеджери великих компаній можуть бути кадровим резервом для державної влади. Але з цим треба бути обережним. Людина повинна відмовитися від практик, які мала в бізнесі. Це важко, але треба переломити свої звички.
Влада не враховувала думки значної частини електорату. Якщо знаходиш базових виборців, інші стають другорядними. Зараз для багатьох Порошенко не має відповіді на запитання: що буде далі? Країна може стати сильною, тільки коли об'єднається. Уникнення розколів – робота на сильну державу. В оточенні президента це не всі розуміють.
Те, що реформи були не такі швидкі й успішні, як очікували українці, теж наслідок невизначеності?
– Реформи – це відповідь на запит населення. Вони повинні мати хоча б середньотермінову підтримку людей. Громадяни хочуть бачити наслідки змін за рік-два. Тоді зможуть розуміти логіку дій влади. Не згоден з активістами, які вважають, що народ має перетерпіти певний час та дочекатися результатів реформ. Рано чи пізно настають вибори – і невдоволення людей впливає на їх результати. А нова влада може швидко згорнути реформи.
Те, що зміни були не такі дієві та швидкі, – проблема несистемності. На різних ділянках реформи проводили різні люди. Хто хотів – робив. А десь усе зависло.
Не можу сказати, що реформа з тарифами на газ успішна. Якщо її не сприймають люди, вона може закінчитися за півроку. Прийдуть до влади ті, хто працює на невдоволенні. Тарифи знизять, і це позначиться на співробітництві з Міжнародним валютним фондом. Люди не розуміють необхідності цих процесів. Треба пояснювати, коли можна буде побачити результат. Окрім цього, у владі відсутні системні реформатори, які могли б розуміти логіку процесу в цілому.
Чим буде для країни другий термін Порошенка?
– Якщо це станеться, він буде важким для всіх. В Україні був один випадок другого терміну. Головний виклик для президента, який іде на ще одну каденцію, відповісти: навіщо він це робить? Що хоче досягти під час другої каденції, чого не зробив досі? Членства в Євросоюзі ми не отримаємо за такий короткий термін. Це магістральний напрям, а не конкретна ціль.
Багато проблем початку 2000-х пов'язані з тим, що Кучма не визначив для себе короткотермінових завдань на другий термін, а було тільки бажання продовжувати визначений курс. Зараз це – головний виклик для Порошенка.
Президент сказав: "Крим буде повернуто Україні, зробимо все можливе, щоб це було якнайшвидше, одразу ж після президентських виборів".
– Сподіваюся, мав на увазі, що будемо робити все можливе після виборів. Очевидно, невдало висловився. Це злий жарт передвиборчих кампаній. Що ближче до виборів, то більше хочеться пообіцяти. Ця тенденція є в багатьох кандидатів.
Володимир Зеленський майже нічого не обіцяє.
– І правильно робить. Але це може зіграти з ним злий жарт після виборів. Коли кандидат обіцяє, а потім не робить – звична ситуація. Народ вкотре скаже, що його кинули. У випадку Зеленського – це не потенційний обман, а самообман. Люди повірили в його надзвичайні якості. Якщо виявиться, що не зможе чогось зробити, а це практично гарантовано, розчарування буде набагато більшим. І прихильне ставлення до Зеленського швидко може змінитися кардинально.
Володимир Зеленський лідирує з 25 відсотками, за даними соціологічної групи "Рейтинг". Юлія Тимошенко має 19. Петро Порошенко – 17 відсотків. Ви казали, що Зеленський уособлює ненависть людей до теперішнього політикуму.
– Хтось влучно сказав, що Зеленський – незаконно народжений син наших політиків. Вони його породили, але ніхто не зізнається в цьому. Популярність Зеленського – сигнал політичній еліті, що вона перестала влаштовувати суспільство. Це результат відсутності діалогу між владою та великою кількістю населення.
Увага політиків завжди зосереджена на патріотах і пенсіонерах. Решта випали з цього дискурсу. В Україні є багато людей, які працюють, навчаються, мають бізнес, реалізують себе. Для цієї категорії потрібна відповідь на питання: що далі? Вони купують "євробляхи" та живуть на орендованих квартирах. Хочуть розуміння, як це можна змінити на краще. Люди не можуть постійно виживати, мають жити. Прагнення цього є рушійною силою для багатьох. Але ніхто з політиків їм не відповідає.
Люди, яких не почули і які не отримали відповіді на свої запити, – потенційний електорат Зеленського.
Він заявив, що ключову п'ятірку команди представить після виходу до другого туру.
– Людей не цікавить його п'ятірка. Для них це символічне голосування проти одного великого середньостатистичного політика. Команда Зеленського цікавитиме всіх, якщо він переможе. Тоді почнуться запитання, на які, судячи з усього, сам Володимир поки що не має відповідей.
У нього хороші шанси на перемогу. Вибори – це змагання антирейтингів, особливо – у другому турі.
Яким президентом він міг би бути?
– Кажуть, перші півроку – це медовий місяць для нового президента. У Зеленського так не буде. Він не має контактів із традиційним політикумом. Найближчі півроку не матиме контролю над урядом, силовими структурами. Навряд чи сьогоднішній парламент проголосує за якусь його кандидатуру на важливу посаду. Він не має підтримки серед регіональних еліт. А люди його підтримують пасивно. Електорат Зеленського – не активісти. Проголосували – і на цьому їхня участь у житті держави закінчилась. Будуть приходити з роботи і дивитись по телевізору, що робить їхній слуга.
Провадити зміни він зможе тільки після парламентських виборів, коли заведе до Верховної Ради свою партію.
Для багатьох олігархів Зеленський – хороша кандидатура. Слабкий, недосвідчений президент, не має силових, фінансових ресурсів – мрія усіх багатих людей країни. Можна зібратися, розподілити все і працювати в олігархічному консенсусі.
Ігор Коломойський тоді буде головним олігархом?
– З ним є два питання. Перше – психологічне. Уявіть, є президент і є бізнесмен, який йому допомагав. Перша ідея всенародно обраного глави держави буде раз і назавжди забути того, хто його підтримував.
Друге – технічне. Коломойський перебуває в Ізраїлі. Навряд зможе звідти виїхати. Олігарх, який живе так далеко, не зможе активно впливати на ситуацію в Україні. Факт, що він привів Зеленського до влади, грітиме Коломойського вечорами. Його справу розглядає Лондонський суд, її вже не можна відкликати (2016-го Приватбанк перейшов у власність держави. До націоналізації в ньому масштабно відмивали кошти, це підтвердила міжнародна детективна агенція "Кролл". Суд Лондона арештував активи колишніх власників Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова по всьому світу на $2,5 млрд. – Країна). Навіть якщо Україна відкличе позов, суддя може запідозрити змову сторін. Лондонські судді такого не люблять. Тож побоювання, що Коломойський бавитиметься Зеленським, як іграшкою, – перебільшення.
Ви наголошували, що американська політична система побудована надійно, тому що витримує удари Дональда Трампа. А от українська – не факт. Що може трапитися в разі перемоги Зеленського?
– Трамп – великий виклик для американської системи. Батькам-засновникам треба дякувати, що політик із великим потенціалом руйнування не зможе її змінити.
У Зеленського немає важелів щось нищити. З одного боку це добре. З другого – це його проблема, бо не має впливу для керування. Це нова реальність. Вона небезпечна для країни. На перших етапах президентства Зеленського може йти мова про самоврядування олігархів. Але це і стримувальний чинник, такий собі "захист від дурня".
Днями Зеленський підтримав виконувачку обов'язків міністра охорони здоров'я Уляну Супрун. Хоче заручитися підтримкою активістів-реформаторів?
– Останнім часом із ним багато розмовляли наші міжнародні партнери. Вони його переконали, що Супрун – це добре. Не думаю, що він реально розбирався в її діяльності. Просто повірив.
Сергій Тарута підтримав Юлію Тимошенко. Що це їй дасть?
– В електоральному сенсі Тарута нічого не відбирав у Тимошенко, тож нічого дати не може. Він – частина кадрового резерву Юлії Володимирівни на випадок її приходу до влади. Але про прем'єрство говорити не варто. Близько десятка людей сподіваються на цю посаду, якщо Тимошенко стане президентом.
Народний депутат Володимир Ар'єв заявив, що низка політтехнологів із Росії залучені у виборчі кампанії в Україні. Їх пов'язали з Тимошенко. Вона недорахується голосів через це?
– У Тимошенко більше не можна забрати голоси – вона сама це зробила. Вона вже забрала сама в себе все, що могла. Будь-який компромат буде неефективний. Люди на це не реагують. Наслухались. Політтехнологи з РФ – це крапелька. Вони не мають роботи у себе в країні, бо там проблеми з виборами. Тож працюють в Україні на технічних посадах. Керують усіма президентськими кампаніями зараз українці. Це точно не рука Москви, максимум – волосинка.
Те, що Юлію Володимирівну підтримали військові, нівелює закиди, що вона нібито має зв'язок із Кремлем?
– Тимошенко балотується від самої себе. Вона намагається очолити країну вже 20 років. Працює на себе, свою команду та, з її точки зору, на народ. Тож агентом впливу Кремля Тимошенко не є. Не факт, що вона більше влаштовує Путіна, ніж Порошенко. У Москві намагатимуться знайти вигоду при будь-якому президентові. В певному сенсі Порошенко для них теж непоганий варіант. Це дасть змогу ще п'ять років показувати росіянам Україну як негативний приклад непокори владі.
Москва не має реальних важелів впливу на українські вибори. Можуть влізти в якийсь сервер, але це не вплине на результати. Рахуємо по мокрих печатках. Можуть направити тітушків спалити дільницю. Та це не системний вплив. Для нього Кремль не має ресурсів – телебачення, людей і великої кількості союзників у нашому політикумі. Будуватимуть подальшу стратегію залежно від результатів виборів.
За яких умов президентство Тимошенко піде на користь Україні?
– Країна – це люди, вони різні. Для одних Порошенко – прекрасний президент, для інших – зрадник. Тимошенко може повернути те, чого хоче наша еліта, – передбачуваність. Вона для багатьох знайома і зрозуміла. Вміє слухати, робити висновки. Теоретично, може бути центром координації влади. Інша річ – професійний склад її команди. Те, як вона зможе працювати з молодими. Час підказує, що з молоддю треба налагоджувати контакти, залучати в політику. Зеленський – сигнал і про це. Досить усім варитися в одному казані. Треба, щоб прийшли нові.
Анатолій Гриценко має шанс на другий тур? За яких обставин?
– Йому важко туди потрапити. Не радив би жодному кандидату розглядати результат на виборах як оцінку винятково їхньої діяльності. Це деякою мірою питання випадку. Якби не було Зеленського, мали б іншу картину. У Гриценка тоді був би шанс – як у найнесистемнішого політика з усіх системних. Але на арені з'явився зовсім несистемний і забрав підтримку в Анатолія Степановича.
Для нього сім-вісім відсотків на виборах буде успіхом. Це хороший результат у теперішніх умовах. Шлях до сильної парламентської фракції. Далі треба шукати нових прихильників. Ставати одним із центрів, куди тягнуться люди. Зараз Гриценко зробив усе, що міг.
Які цілі на цих виборах в Олександра Вілкула з "Опозиційного блоку" і Юрія Бойка з "Опозиційної платформи – За життя"?
– "Опозиційна платформа – За життя" найближча до Росії, адже нею займається кум Путіна – Віктор Медведчук. Постійно вводить у нашу реальність російські ідеї. "Опозиційний блок" – уже ні. Це політична сила великого українського бізнесу. На президентських виборах ці партії готуються до парламентських. "Опоблок" має непогані шанси пройти в Раду, оскільки є україноцентричною партією. Україна для них – цінність. Адже без неї їхній бізнес не буде приносити дохід.
Кожен шостий виборець не визначився. Хто з кандидатів може розраховувати на голоси цих людей?
– Ніхто. Рідко буває, щоб невизначені кидалися в одне місце. Розподіляться по всіх кандидатах. Далі – питання підрахунку і захисту результатів. Є підстави думати, що з цим виникнуть проблеми. Не по всій Україні, але в деяких регіонах будуть спроби вкидання бюлетенів та інші маніпуляції. Сподіваюся, матимемо поодинокі випадки. Система фальсифікацій на централізованому рівні, з моєї точки зору, так і не створена.
За перемоги якого кандидата може кардинально змінитися ситуація на Донбасі, у війні з Росією?
– Кардинально не зміниться. Будь-яка дія адекватного українського політика має враховувати думки людей і суспільні настрої. Українці зараз не приймуть жодних різких рухів стосовно окупованих територій. Росіяни теж не готові до здачі чи масштабного наступу.
Якщо прийде людина, з якою Кремль контактуватиме, можуть домовитися про реальне припинення бойових дій. Цього хоче більшість народу. Але що росіяни попросять взамін?
Охарактеризуйте українську політичну систему. Що в ній необхідно змінити?
– Найпростіше сказати: все. Але будь-яку систему будують люди. Коли вони зміняться, оновиться структура. Наші політики мають сформувати інше уявлення про державну службу. Ротація політикуму необхідна. Людям набридли одні й ті ж обличчя. У депутатському корпусі має бути більше професіоналів. Деякі партії це вже розуміють. Бо політична сила вартує стільки, скільки там є розумних, професійних людей. Система зміниться, коли відбудеться така ротація. Це нешвидкий шлях. Сподіваюся, цього року зробимо перший крок.
2 
35413
Коментарі