46-річний підсудний Юрій Луценко з'являється у залі суду в начищених до блиску черевиках. Й одразу ж зникає за ґратами клітки, що охороняють четверо конвоїрів. Із лавок для слухачів процесу добре видно лише його взуття. Здається, конвой спеціально добирали - різної висоти і товщини - щоб закрити від публіки фігуру підсудного з усіх боків.
Сьогодні 331-й день як колишній міністр внутрішніх справ перебуває під арештом. Його звинувачують у незаконному присвоєнні звань особистому водієві та розтраті державних коштів.
Озираюся, щоб порахувати людей, які прийшли на процес. Нардепів, журналістів і співчуваючих від народу приблизно по троє. Час від часу заходитиме ще хтось: кивне Луценку, постоїть хвилин 15, подивиться на суддів і піде. Моя сусідка праворуч, жінка в світлій дублянці, теж постійно дивиться вбік суддів. Їх троє - дві молоді жінки і чоловік.
- Я його знаю, - шепоче до мене.
- Кого?
- Суддю Вовка, головуючого. Коли був Податковий майдан, я прийшла подивитися, як судять одного з учасників. Зайшла в зал, по-моєму, оцей самий і кажу: "Ви несправедливо судите цього хлопця! Я там була і все бачила, візьміть мене свідком!" Ну, мене й вивели одразу. Стою в коридорі, плачу, аж тут чоловік якийсь іде. Кажу, так і так, підкажіть, що робити, допоможіть встановити справедливість. А він: "Не переживайте, йдіть свідком, розкажіть усю правду і все буде гаразд". Виявилося, це був суддя Вовк. Я йому тоді повірила, ще й знайомим сказала: "Дивіться, який чоловік порядний, як добре мені посовітував".
Питаю в жінки, хто вона Луценку. Ніхто, підприємець Любов Максимівна з Києва.
- Упізнав мене, бачите? - киває на суддю.
Той зиркає на нас. Конвоїр робить знак: тихіше.
- Він мені тоді не просто так у коридорі стрівся, - швидко, наче молитву, шепоче Любов Максимівна. - Я тепер буду постійно ходити сюди і в очі йому дивитися. Як рентген - у серце дістану!
Я дивлюся на суддю Вовка: на його долю випало чимало гучних кримінальних справ - колишнього міністра транспорту Миколи Рудьковського, екс-заступника голови "Нафтогазу" Ігоря Діденка, колишнього начальника державної митниці Анатолія Макаренка, екс-заступника міністра внутрішніх справ Валерія Іващенка. Але суддя тримається невимушено, часто усміхається. Дивовижно веселої вдачі чоловік. Ні, заплаканій жінці дати погану пораду він точно не міг.
Я тепер буду постійно ходити сюди і в очі йому дивитися. Як рентген - у серце дістану!
Тим часом прокурори допитують 40-го свідка у справі Луценка. Той працював у департаменті кадрового забезпечення МВС і підраховувати роки вислуги для пенсії водієві міністра Леоніду Приступлюку. Слідство визначило: завдяки протекції Луценка водій розжився на народні 40 тис. грн і квартиру.
Допит триває майже годину. Прокурори ставлять запитання за питанням: "Що входило у ваші обов'язки? Як працює ваш департамент? Які особи підписують документ про призначення пенсії? Перерахуйте по черзі всіх осіб, хто підписує цей документ". Адвокати просять уточнити, який стосунок до справи мають ці запитання. Прокурори уточнюють: хочуть знати, чи не міг міністр, бува, чинити тиск на свідка, коли той підписував документ. Адвокати обурюються: "Так питайте, чого тягнете?"
Луценко зачитує свідчення з обвинувального висновку. У ньому зазначено: свідок підписав наказ про нарахування пенсії Приступлюку, бо боявся репресій міністра.
- Ви обурювалися, коли підписували цей наказ? - уточнює Луценко.
З'ясовують: ні. Свідок каже, що незаконних вказівок від міністра не отримував і ніяких репресій не боявся.
Звідки тоді згадка про репресії в обвинувальному висновку?
Суддя питає в прокурорів і адвокатів, чи мають ще запитання до свідка.
- Так, у мене є, - зголошується Ірина Луценко, дружина підсудного. - Скажіть, а правда, Луценко молодець?
Зал оживає. Пирскають від сміху адвокати, Луценко, журналісти, конвоїри й навіть трійка прокурорів. На якийсь момент здається, що зараз усі досміються, встануть, потиснуть одне одному руки й розійдуться по домівках. Але суддя опановує себе:
- Уточніть ваше запитання, Ірино Степанівно.
- Ви пишаєтесь, що у вас був такий міністр, як Луценко?
Свідок ніяковіє, усміхається, каже щось про обов'язки.
- Але ж ви виконували свої обов'язки із задоволенням?
- Іра, ти вганяєш мене в краску, - не витримує підсудний.
- Ні, ви скажіть, може, краще з нинішнім міністром?
- Іра, ну все, - Луценко просить дружину припинити.
Та опускає голову:
- Вибачте мене, ваша честь. Я більше не буду.
До зали запрошують другого свідка. Другого за сьогодні й 41-го за 330 днів процесу. Всього свідків 148. І якщо за рік у справі встигають заслухати 50 свідків, виходить, Луценку бути в СІЗО щонайменше два роки. Але правосуддя не можна підганяти. На Нюрнберзькому процесі, наприклад, колегія з восьми суддів встигла розглянути злочини проти людства за 10 місяців і 10 днів. На лавці підсудних тоді було 24 фашисти, процес перекладали чотирма мовами - і як вони так швидко вклалися?
Свідок, працівниця Пенсійного фонду, підписувала протокол про нарахування пенсії Приступлюку. На запитання, чи знає вона підсудних, каже, що бачила Луценка по телевізору. Її допитують майже 2 години. Приблизно ті самі запитання і та сама відповідь: пенсія нарахована законно.
Тим часом у залі стає душно, в людей гурчить у животах. Виходжу в коридор подихати повітрям. У голові крутяться запитання, переважно, стилістичного характеру. Наприклад, навіщо підсудного тримають у клітці? Або: чому журналістам не можна знімати процес? Чому до підсудного взагалі не можна звертатися? Відповідь на останнє я спробую отримати емпіричним шляхом просто після засідання. Підійду до камери з Луценком, привітаюся і попрошу його подумати над коментарем з приводу сьомої річниці Майдану.
- Отойдіть, дєвушка! - одразу троє конвоїрів запросять мене до виходу.
- Засідання уже закінчилось, чому не можна?
- Тому!
У коридорі знову зустрічаю Любов Максимівну. Вона розповідає, що ходила і на суд до Тимошенко. Показує іконки, що носить у сумці. Кілька разів цілує їх.
- Він мені снився три-чотири місяці тому, - киває на залу засідань.
- Хто? Вовк?
- Луценко! С-с-и-и-льний такий, з отакими-во плечима! І як візьме мою руку, як потисне! Це знак! Він пройде всі випробування!
На вулиці Любов Максимівна наздоганяє Ірину Луценко і щось каже їй, обнімаючи за плечі. Дружина екс-міністра сумно усміхається і киває.
3 
1
Коментарі
3