"Щира людина – в якої не розходяться слово і діло", - Олександр ПОЛОЖИНСЬКИЙ, 44 роки, співак, лідер гурту "Тартак"

Почуваюся років на 18–20. Маю такий емоційний стан і ставлення до життя. Реальний вік згадую, коли починаються болячки.

У церкву не ходжу. Хіба послухати, як там співають.

Треба жити так, щоб після смерті не залишилося хвостів.

Справжнє кохання – лише з першого погляду. Мільйони визначень не допоможуть збагнути, що це таке.

Тварина має бути вдома у того, хто здатен за неї відповідати: вигулювати, годувати й доглядати. Інакше це – знущання.

Одного прекрасного моменту в житті не було. Їх тисячі.

У мене немає нічого улюбленого. Життя змінюється, погляди на нього – теж.

Брехня – це тягар. Відчув, коли грав у "Мафію" років 20 тому. Треба було дурити, щоб не вилетіти з гри.

Не варто шкодувати про сварки, якщо вони були по ділу.

 

Інколи шкодую, що мав можливість врізати по заслугах, – і не зробив цього. Але так само жалкую, коли не зміг стриматися.

Один раз доколупався начальник охорони біля офісного центру. Я його поклав на землю.

Сенс життя – отримати задоволення від цього процесу.

Не ставлю автографи на грошах, бо я – не голова Нацбанку. Постійно просять після концерту. Кожен думає, що він у цьому оригінальний.

Треба вірити у себе і свої мрії. Тоді є шанс бути щасливим.

Якби міг змінити минуле, то приділив би більше уваги близьким і рідним, яких уже немає.

Слова "депресія" намагаюсь уникати. Вживаю інші визначення – хандра, творча криза, поганий настрій.

Депресію може зняти фізична робота.

Люблю запах цвітіння обліпихи, але рідко вдається на нього натрапити. Вона цвіла у сусідньому дворі. Подобається запах метро. Мабуть, так закарбувалося перше враження від Києва.

Востаннє плакав, коли дивився кіно про Кінг-Конга.

Музика – частина мого життя. Вона в мені грає, навіть коли сплю.

У кого повно труднощів і конфліктів, у того вищі шанси стати успішним.

Сповнених чеснот людей меншість – один із п'яти. Решта – кар'єристи, дурні, істерики.

Щира людина – в якої не розходяться слово і діло.

Мова – це один із факторів існування України. Тому наші вороги й не хочуть, аби скрізь звучала українська.

Що більше цікавлюсь українською – то більше її люблю.

Найкраще вшанування пам'яті загиблих на Майдані – будівництво такої України, за яку хлопці віддали життя. А розвішування біґбордів, зведення капличок і згадування Небесної сотні за будь-якої нагоди – тільки шкодить.

Коли бачу, що людині нічого не доведеш, не витрачаю енергії. Баобаб і залишиться баобабом, як співав Висоцький.

×