Сага про санкції: як це (не) працює

Епізод перший. Ротенберги й Ocean Plaza

У вересні 2014 року в Україні з'явився правовий режим санкцій. 2022-го, після широкомасштабного вторгнення Росії, українська влада доклала зусиль, аби зробити його жорсткішим. Тож сьогодні санкції мають бути ефективним інструментом проти ворога в цій війні.

Чи це вдалося?

Станом на липень 2024-го, під персональними санкціями Української держави перебувають 10 086 осіб та 7126 компаній. Одним із головних пунктів у санкціях є блокування та стягнення активів підсанкційних персон і структур, а активи ці поширюються на багато галузей економіки, – це величезна потуга. Фабрики й заводи, найсучасніші транспортні термінали, енергетичні й видобувні компанії, офісні центри й житлові комплекси, яхти й літаки – все це сумарно коштує мільйони доларів, виробляє продукції на мільярди і працює на нашу перемогу. Принаймні має працювати.

Але чи працює?

Нагадаємо санкційний механізм. Рада національної безпеки й оборони оголошує список осіб і структур, на які рекомендує накласти санкції. Потім президент видає указ про накладення санкцій. Останній такий з'явився 24 червня 2024-го. І ми думаємо, що режим санкцій запускають у дію. А насправді це тільки початок тривалого і складного процесу. Указ глави держави – сигнал для Міністерства юстиції йти до суду й доводити вину того чи того підсанкційного суб'єкта, щоб далі можна було використати його майно в інтересах країни. Притому сам суб'єкт теж може подати до суду за накладення санкцій.

 

Усе вирішується в судах – у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного суду та Вищому антикорупційному суді.

"Країна" пішла в ці суди, щоб на резонансних прикладах зрозуміти, як відбувається битва за санкційні активи

Санкційний батл із президентом України

Ті, хто бореться за скасування свого санкційного статусу, звертаються в Касаційний адміністративний суд. Вимога в усіх позовах одна: визнати протиправним та скасувати указ президента України. Різняться тільки номери указів й дати їх підписання. Аналізуючи список призначених до розгляду справ за останні два місяці, можна сказати, що основний контингент відвідувачів суду – ті, хто хоче зняти із себе санкції. Точніше, їхні адвокати.

Також у більшості таких судових процесів як третя сторона долучаються Рада національної безпеки і оборони та Служба безпеки України. Тож, щоб не розголошувати відомостей, що становлять державну таємницю, процеси проводять в закритому режимі. Адвокати також не поспішають давати коментарі. Тому інформації про ці процеси мало.

Звісно, цікаво було б почути, чим санкційний статус дошкуляє, приміром, генпрокурору часів президентства Віктора Януковича Віктору Пшонці, який давно живе в Росії, чи раднику президента РФ Анатолієві Чубайсу, який перебуває далеко за межами Росії. Обидва позиваються до президента України. Але важливіше зрозуміти інше: які шанси в позивачів до президента перемогти, тобто домогтися зняття санкцій?

У Касаційному адміністративному суді нині слухають майже 200 позовів до глави держави про зняття санкцій. Уже є певна практика їх розгляду. І за даними експертів Інституту законодавчих ідей, указ президента суд оскаржив лише раз, і той випадок стосувався ще довоєнних реалій. У решті ухвал Феміда була на боці Української держави в особі президента як інституції.

Але мало, щоб санкції встояли в судах. Далі вони мають не лише морально бити по тих, хто виступає проти України, а працювати на її економіку. І тут є питання. Бо битви, що розгортаються паралельно з процесами в Касаційному адмінсуді, Вищому антикорупційному суді, видаються для держави не такими оптимістичними.

Коли п'ятнадцять днів – поняття відносне

Базовим законом для всіх цих битв є схвалений законодавцями у травні 2022 року Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов'язаних з активами окремих осіб". Він відкрив шлях для конфіскації активів осіб та компаній, які своєю діяльністю сприяли веденню російської війни проти України. Так виник новий вид санкцій, що діють лише під час воєнного стану, – стягнення активів у дохід держави. Україна стала першою державою, яка на законодавчому рівні запровадила можливість конфіскації активів агресора та його помічників.

Закон має максимально виписані запобіжники проти затягування термінів розгляду в судах: Вищий антикорупційний суд зобов'язаний розглянути позов Міністерства юстиції про стягнення активів у дохід держави в десятиденний термін. І немає значення, чи підсанкційна особа є бенефіціарним власником, чи володіє часткою в компанії. Неявка будь-якої зі сторін також не перешкоджає розгляду позовної заяви по суті. Рішення суду про застосування конфіскації активів у день набуття ним чинності надсилається Кабміну для визначення суб'єкта, порядку та способу його виконання.

 

Апеляційна палата ВАКС має вирішити будь-яку справу про застосування конфіскації активів як суд апеляційної інстанції ще протягом п'яти днів із дня оголошення рішення.

Рахуємо: десять і п'ять днів. Фактично два тижні – й активи конфісковано.

Але на практиці терміни розгляду справ розтягують на місяці. І навіть на роки. І це сталося зі столичним торгово-розважальним центром Ocean Plaza.

Від російського олігарха – в український бюджет

Нагадаємо, Ocean Plaza став підсанкційним активом, бо належав сім'ї російського олігарха, одного з найближчих соратників Путіна Аркадія Ротенберга та його бізнес-партнерам. Ротенберги володіли в Україні низкою некислих об'єктів, але широкому загалу це прізвище стало відоме, коли компанії олігарха "Стройгазмонтаж" і "Мостотрест" взялися за будівни­цтво Кримського мосту, що з'єднав український півострів із материковою частиною РФ. 2020 року друг дитинства та спаринг-партнер Путіна із дзюдо Аркадій Ротенберг за "особ­ливі заслуги у будівництві Кримського мосту" отримав звання героя праці.

Розслідувальний ресурс "Проєкт" називає Ротенберга головним власником кримських курортів, зокрема санаторію "Дюльбер", який до анексії належав Управлінню справами Верховної Ради України.

Один із найбільших у столиці торгово-розважальних центрів Ocean Plaza відкрили 2012-го. Розмах відкриття та численні навороти в торгово-розважальному центрі вразили поціновувачів розкошів. За два роки до анексії Криму сім'я Ротенбергів також прикупила три земельні ділянки поряд із Ocean Plaza та 15 квартир у спальному районі Києва, на вул. Вишгородській, 45, загальною площею 1200 квадратів.

З початком великої війни Ocean Plaza закрили, майно ТРЦ арештували в рамках кримінального провадження. Але в серпні ­2022-го Печерський районний суд скасував заборону власнику ТРЦ – ­ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь" – на користування будівлею Ocean Plaza. Водночас корпоративні права, що належали російським бізнесменам, на клопотання Офісу генерального прокурора передали в управління АРМА. Це клопотання ґрунтувалося, зокрема, на тому, що, за інформацією Міністерства юстиції України, Аркадій Ротенберг, його син Ігор та їхні російські бізнес-партнери Олександр Скоробогатько й Олександр Пономаренко мають тісні зв'язки з президентом РФ. Діяльність їхніх компаній пов'язано з будівництвом готелів, мостів, доріг, аеропортів та виробництвом патронів. Тому в жовтні указом президента України на них наклали санкції з низкою обмежень, першим пунктом яких було блокування активів. Це дало державі змогу звернутися до суду з позовом про стягнення активів у дохід держави й поновити в листопаді 2022 року роботу ТРЦ.

Тож кілька місяців у розпал війни – з листопада 2022-го по березень 2023 року – розкішний торгово-розважальний комплекс у центрі Києва працював і приносив дохід другові Путіна та будівничому Кримського мосту.

20 березня 2023-го Вищий антикорупційний суд нарешті ухвалив стягнути активи Ротенберга і Ко в дохід держави. Тож частка 66,65% статутного капіталу Інвестиційного союзу "Либідь" перейшла до держави Україна в особі Фонду держмайна.

Кому належить решта пакета, обізнані люди й до того знали, а невтаємничені дізналися, що найближчий сподвижник вбивці-Путіна співпрацював усі ці роки з бізнесменами з українського "Форбс-100" Василем Хмельницьким та Андрієм Івановим. Під час війни нічого не змінилося – 33,5% Інвестиційного союзу "Либідь" залишилися і надалі належати юридичним компаніям, власниками яких є українські бізнесмени.

Але загалом усе вийшло начебто непогано: ТРЦ продовжив торгувати брендами тепер уже від імені та для блага держави. Міноритарні акціонери торгували своїми акціями між собою, зокрема бізнес-видання повідомили, що Василь Хмельницький нібито продає свою частку Андрієві Іванову. Фонд держмайна тим часом 12 квітня 2024-го у своєму телеграм-каналі анонсував наміри провести аукціон із продажу своєї частки власності Ocean Plaza, тобто вищезгаданих 66,65% акцій. Аукціонна комісія розробила умови продажу та визначила стартову ціну – понад 1,6 млрд грн. Оголосили, що кошти від продажу цього активу підуть у фонд ліквідації наслідків збройної агресії.

 

Ось він, здавалося б, Нappy Еnd у кейсі Ocean Plaza. Але його не сталося.

Незапланована перешкода

Уже в червні юристам Мінюсту довелося подавати позов проти Ротенбергів та їхніх бізнес-партнерів. Причиною стало те, що належна їм кіпрська компанія Ethoder Investments Limited вимагає від Інвестиційного союзу "Либідь" $200 млн, які вона кредитувала на будівництво Ocean Plaza 2009 року. Тобто Ротенберги і Ко заявляють: відібрали ТРЦ – поверніть вкладені кошти. Ніби і справедливо, за логікою ведення бізнесу в мирній країні. Якщо ж виходити з того, що ці бізнесмени є стовпами економіки ворога, що окупував значну частину нашої країни та веде війну на знищення України, то видається інакшим.

Тож Мінюст відреагував миттєво, вимагаючи в судовому позові стягнути в дохід держави права вимоги у кіпрської компанії. Тобто $200 млн у разі перемоги в суді компанія буде винна державі Україна, а не російським бізнесменам, які ховаються за кіпрською компанією. Представник Фонду держмайна підтримав позовні заяви колег із Мінюсту. Адвокати від кіпрської компанії на судове засідання 19 липня не з'явилися.

Рішення суду ще попереду, але, можливо, після таких активних дій державних інституцій світло в кінці тунелю таки вже видно?

І знову – не поспішайте.

Адвокати кіпрської компанії не з'явилися, але в суд прийшла адвокатка Ганна Іщенко, яка представляє інтереси власників тієї частки ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь", що належить українським бізнесменам Василеві Хмельницькому й Андрієві Іванову. Вона повідомила, що напередодні ТОВ "ІС "Либідь" ініціювало позов у Господарському суді міста Києва до кіпрської компанії про визнання зобов'язань за кредитним договором припиненими з 30 червня 2024 року.

Що за абракадабра? Хвіст крутить собакою, тобто міноритарний акціонер – Фондом держмайна? Бо попри те, що цей позов ніби на користь держави (якщо зобов'язання визнають припиненими, ніхто ці $200 млн нікому вже й не винен), виникає одне "але": коли це станеться? Скільки триватиме судова тяганина: місяць, пів року, рік?

Заковика в тому, що, доки триватиме цей судовий розгляд, ніякий аукціон із продажу контрольного пакета акцій компанії у понад 66% державі не світить. Тобто приватизації ТРЦ не станеться. А приватизація потрібна з однієї причини – щоб отримати ефективного власника. Бо держава, як свідчить світовий досвід, ефективним власником бути не може. Досвід Ocean Plaza це переконливо засвідчує: до повномасштабного вторгнення цей ТРЦ, за даними Опендатабот, був прибутковим бізнесом. 2021-го дохід ТОВ "ІС "Либідь" становив 1,1 млрд грн, чистий прибуток – 300 млн грн. 2023 року, коли контрольний пакет уже був у держави, компанія задекларувала понад 912 млн грн збитків.

Під час судового засідання, коли стало відомо про останній хід конем адвокатів Хмельницького й Іванова, заступник директора департаменту санкційної політики Міністерства юстиції Ірина Сербін заявила: це спроба загальмувати процес націоналізації. Її підтримав представник Фонду держмайна, присутній у суді.

Підіб'ємо підсумки. Чому вийшло так, що, здавалося б, успішний кейс зі стягнення активів у дохід держави не став її успіхом? Експерт Інституту законодавчих ідей Андрій Климосюк вважає, що проблема – в тому, що відомства, які беруть участь у реалізації санкційної політики, не координують своєї діяльності. Загалом таких структур в Україні вже майже 20, і давно надактуальним є їх об'єднання в один орган, хоча б ситуативний, як-от робоча група, каже експерт. На жаль, поки що цього немає.

Тим часом санкційна політика набуває все більшого значення. Тож державі є трохи роботи.

У наступному номері ми розповімо про складніший варіант: коли структура власності підсанкційних осіб максимально ускладнена й заплутана й багато дій держави виходить на міжнародний масштаб. Тож, як кажуть, не перемикайтеся.

×