ЗА ЧАС ОКУПАЦІЇ ПІВОСТРОВА ЗНИКЛА 21 ЛЮДИНА. ЧОТИРЬОХ ЗНАЙШЛИ ВБИТИМИ, ПРО ІНШИХ НІЧОГО НЕ ВІДОМО, – КАЖЕ ГОЛОВА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО МЕДЖЛІСУ РЕФАТ ЧУБАРОВ
72 роки тому сталінський режим депортував із Криму близько 200 тисяч татар. Нинішня російська влада, хоч і іншими методами, але теж виганяє їх із дому.
– Адольф Гітлер вирішував "єврейське питання" масовими розстрілами. На окупованих фашистами територіях було вбито шість мільйонів євреїв. А Сталін – тотальними депортаціями "неблагонадійних" народів, до яких відніс і кримськотатарський. Суть цього злочину – щоб кримські татари щезли з арени людської цивілізації.
Та сама мета зараз у путінської Росії – Крим без кримських татар. Цей лозунг з'явився за часів Катерини ІІ – після першої анексії півострова 1783 року. Москва історично не сприймає кримських татар. І якщо після війни велику частину депортованих народів із місць заслання повернули, то їх насильно утримували у вигнанні майже до розпаду СРСР.
Але у ХХІ столітті Путін не може вдатися до методів Сталіна й Гітлера. Він застосовує гібридну політику. В Кремлі користуються власним розумінням добра і зла, справедливості і неправди. Їм здається: достатньо по-бандитськи прийти до людей, щось їм пообіцяти або шантажувати – і вони розвернуться на 180 градусів. Не розуміють, що у кримських татар трагічна, але дуже мужня історія. Люди десятиліттями, після Другої світової війни, виборювали право на повернення додому.
На одному із засідань Меджлісу позаторік у березні, ще до так званого референдуму, хтось із присутніх сказав: "Ніхто не може захистити нас – ні міжнародна спільнота, ні Україна. Всі тільки висловлюють стурбованість, занепокоєння. Тому давайте знайдемо таку поведінку, щоб максимально зберегтися й реалізувати свої права хоча б в окремих сферах". На що одна із запрошених жінок відповіла: "Якби росіяни хотіли чинити так, як ви думаєте, – не прийшли б до Криму в такий розбійничий спосіб".
Ви не розглядали варіантів співпраці з окупаційною владою?
– У деякі моменти намагалися в якихось сферах грати за їхніми правилами, щоб мінімізувати ризики для людей. Але швидко зрозуміли: це – безнадійно. Два роки окупації підтвердили це. Вони вимагали те, на що ми ніколи не пішли б і не підемо. Щоб ми публічно прийняли їх вторгнення як акт "справедливості – возз'єднання Криму з Росією". І визнали б це непотребство на весь світ.
Якби не було мітингу 26 лютого 2014 року під Верховною Радою Криму (близько 12 тис. кримських татар і українців виступили на підтримку територіальної цілісності України. – Країна), місцеві сепаратисти – члени Партії регіонів за підтримки російських спецслужб, переламали б депутатів і змусили проголосувати за так званий референдум. Тоді з самого початку окупація і незаконна анексія Криму пішла б для Путіна у більш бажаному руслі. Показали б картинку: сесія парламенту, журналісти. Депутати, мовляв, проголосували за референдум, попросили Росію про допомогу. Але ми такий формат сесії зірвали, і Путін змушений був запустити силовий сценарій. Вже 27 лютого до четвертої ранку озброєні люди в масках увірвалися й захопили будинки Ради Міністрів Криму та Верховної Ради. Але й весь світ став свідком брутального військового вторгнення Росії. Тепер Путіну ніколи не вдасться відмитися. Це – скоєний ним міжнародний злочин.
Меджліс визнаний екстремістською організацією, через що майже всі кримські татари стають екстремістами і терористами.
– Перший етап був – обіцянки, декларації, щоб схилити на свій бік кримських татар і підкупити членів Меджлісу. Не вийшло. Тоді перейшли до залякувань, шантажу, ультиматумів. Потім почали кидати наших людей у застінки ФСБ. Однак і цим не добилися, щоб Меджліс сказав: "Вітаємо на нашій землі. Хай буде так". У Москви залишився один шлях – оголошення Меджлісу екстремістською організацією і заборона його діяльності в Криму.
За час окупації зникла 21 людина. Чотирьох знайшли вбитими, про інших нічого не відомо. Всі вони – молоді чоловіки. Кримських татар залякують, щоб покидали півострів.
Окрім того, маємо 18 політв'язнів. Трьох, серед яких застуник голови Меджлісу Ахтем Чійгоз, судять за події 26 лютого 2014 року. 14 – звинувачують у причетності до забороненої в Росії ісламської організації "Хізб-ут-Тахрір", ще одного – у навмисному підпалі автомашин. Але справжня причина в тому, що вони кримські татари і не підкорилися окупантам.
Із 33 членів Меджлісу четверо не витримали тиску і співпрацюють з окупаційною владою. Восьмеро мешкають в Україні, бо в'їжджати в Крим їм заборонено. Всі інші знаходяться на півострові. Вони тримаються разом у небезпеці, відстоюють права співвітчизників під щоденним тиском. Але як розвиватимуться далі події, сказати дуже важко.
Влітку і восени торік кримські татари влаштували блокаду півострова. Врешті під тиском Заходу припинили її.
– Нам вдалося повернути питання Криму і кримськотатарську проблему в порядок денний міжнародної і внутрішньої української політики. Хоча держава досі не спромоглася розробити і затвердити стратегію деокупації Криму.
По-друге, ми домоглися припинення безмежної торгівлі материкової України з Кримом. І наша держава нарешті теж долучилася до міжнародних санкцій щодо Росії та окупованих нею територій. Щоденно 350–450 величезних фур в'їжджали з України на півострів. Він був перетворився на величезний насос, через який перекачували українські товари. На цих тіньових схемах заробляли багато хто в Києві, Сімферополі. З цих грошей платили бандитам "кримського ополчення", щоб ті вдиралися у наші будинки. Із 20 вересня минулого року їм перестав надходити щоденний потік коштів.
Третє – щодо електроенергії. Ми пропонували формулу: Україна постачає її до Автономної Республіки Крим, а в дужках – Україна. Росіяни хотіли, щоб зазначалося: Кримський федеральний округ, РФ. У підписаному в грудні 2014 року українською стороною договорі з окупаційною владою – так і було вказано.
Президент Порошенко наприкінці грудня торік озвучив запропоновану нами формулу. І одразу ж вступив у гру Путін. 31 грудня 2015-го і 1 січня 2016-го влаштували опитування по стаціонарних телефонах: чи згодні жителі півострова отримувати електроенергію, якщо в договорі буде вказано, що Крим є територією України. Чи готові потерпіти, доки з'ясуються всі питання, пов'язані з постачанням електроенергії з материкової Росії. Більшість опитуваних сказали, що потерплять. Зрозуміло, це був відкритий цинізм і знущання над людьми: хто говоритиме щиро під контролем ФСБ?
Але тою блокадою ми також зробили максимально дорогим для Росії утримання окупованого нею Криму. Гроші йдуть із бюджету РФ, який і так у складному становищі через міжнародні санкції.
Міжнародна спільнота справді хоче, щоб півострів був у складі України чи їх влаштовує теперішня ситуація? Головне – щоб не було війни.
– Міжнародна спільнота – це дуже різні країни. В Чехії, Угорщині, якоюсь мірою в Австрії, є сильні проросійські течії й політичні партії. Вони тиснуть на свої уряди, щоб ті займали іншу позицію, ніж Євросоюз. А, приміром, балтійські країни добре розуміють: вони будуть наступними об'єктами Російської агресії, якщо Україна не втримається або їй в цьому не допоможуть.
Загалом міжнародна спільнота намагається скоординувати свої дії задля збереження санкцій проти Росії. Їм важливо, щоб та повернулася у межі міжнародного права.
Під час дискусій на Заході кажу: ви можете забути про Крим і кримських татар, відштовхнути Україну, але маєте думати про свою безпеку. І тоді у вас немає іншого виходу, як допомогти Україні повернути Крим, відновити її територіальну цілісність.
Захід це розуміє. Але Росія досі залишається сильною, особливо у військовій сфері. Вона шантажує. І має багато прихильників, яких підгодовувала десятиліттями.
За яких умов півострів знову може стати українським?
– Міжнародна спільнота має два справді вагомі важелі, щоб змусити Росію сісти за стіл переговорів. Це відключення від SWIFT і запровадження ембарго на енергоносії. Хоча б на рік.
Чи змінились за два роки окупації настрої жителів Криму?
– Етнічні росіяни й ті, хто підтримав референдум, ще сподіваються на якесь диво. Виправдовують усе антиросійськими санкціями і тим, що Захід не любить Путіна. Головне, кажуть вони, – в нас немає війни. Однак позаторішня ейфорія вже зникла.
Більшість кримських татар чекають, коли все повернеться назад. Так само думає значна частина етнічних українців, яких близько 500 тисяч. Люди перебувають у режимі надій та очікування.
Кількість тих, хто хотів би повернутися в Україну, зростає?
– Значна частина кримського населення сформувалася внаслідок міграції за принципом пошуку кращого життя. За радянських часів півострів був, як міграційний насос. Одні прибували, інші виїжджали. Багато хто досі не відчуває себе частиною кримської землі, тому не визначає свою позицію з глибинних мотивацій. Рівень очікування цих людей від входження до Росії був неймовірно високий. Вона ж виправдала їхні надії лише в перші кілька місяців. Зараз вони в шоці: "Ви ж нам обіцяли, а де воно?"
Якщо Україна таким пообіцяє, що все буде безкоштовно, одразу і багато, то вони підтримають її. Але так громадянське суспільство не будується.
Окупованим Донбасом опікується Владислав Сурков, радник Путіна. Хто відповідає за Крим?
– Сурков був у Криму напередодні заколоту, на початку лютого 2014 року. Через спільних знайомих запропонував мені зустріч. Я віджартувався: "Невже Москва хоче допомогти кримським татарам?" Зустрічі не сталося. Тоді він бачився з головою Ради Міністрів півострова Могильовим і спікером Константиновим. І поїхав.
Сурков, скоріше за все, залишається головним куратором Криму.
За два роки хтось із адміністрації Путіна виходив із вами на зв'язок?
– Емісарів присилали до червня 2014-го. Три чи чотири рази приїжджав президент Татарстану Рустам Мініханов. Позиціонував себе людиною, яка все розуміє, але хоче добра нам. Пропонував деякі речі від імені Кремля.
Що буде з Кримом, якщо він надовго залишиться у складі Російської Федерації? Були чутки, що на півострів завозять ядерну зброю.
– Росія перетворює півострів на військовий плацдарм на південному фланзі НАТО. Ракетно-зенітні комплекси, які зараз там є, здатні досягати військових баз Туреччини, Болгарії, Румунії.
Більш-менш прийнятний для країн Чорноморського басейну військовий баланс був тотально обвалений після окупації Криму. Тепер держави НАТО намагаються виправити ситуацію. Американці укріплюють порти в Румунії, обладнують смуги для своїх літаків. У Болгарії удосконалюють бази. Турки здатні самі себе захистити.
А Крим повернуть Україні. Логіка розвитку подій така, що Росію очікують найскрутніші часи. І тоді вона буде змушена домовлятися з Заходом і США.
Це перспектива років десяти?
– 26 червня 1991-го ми проводили засідання відновленого після 1917 року Курултаю кримськотатарського народу. Наші звернення, вимоги спрямовували на адресу Москви. А вже менш ніж за два місяці радянська влада обвалилася, а Україна здобула незалежність.
Ніхто не знає, які процеси будуть вирішальні для кардинальної зміни ситуації. Пакет санкцій проти Росії – поки недостатній, щоб змусити її сісти за стіл перемовин. Але завдяки йому вона сповзає у прірву.
Я дивлюсь російські телеканали, читаю стенограми засідань Державної думи, аналізую законопроекти, які вони реєструють. Путін прагне мати всі інструменти для придушення будь-яких рухів у суспільстві. Він повторює те, що робив кожен диктатор, і кінець його буде не кращим.
Нахабні й агресивні дії Росії одного дня дадуть іскру, з якої розгориться полум'я. Маю на увазі порушення повітряних кордонів балтійських країн, обльоти натовських кораблів тощо. В якийсь момент у когось не витримають нерви або станеться випадковість. У нинішньої Росії нема майбутнього.
І тоді Крим стане кримськотатарською республікою?
– Кожен народ має право на самовизначення на власній землі, але є багато факторів. 27 лютого 2014 року Росія вторглася на півострів як на територію України. 45-мільйонна країна не змогла дати відсіч.
Тепер уявімо, що 300 тисяч кримських татар завтра оголосять там свою державу. Але вони на півострові не одні – є ще росіяни, українці. Та уявімо, що й вони погодилися. Та чи зможе Крим відбутися як незалежна держава в оточенні набагато потужніших? Маючи Росію за сусіда?
Говорити треба про інше. Про кардинальну зміну політико-правового статусу Кримської автономії. Сама її наявність має витікати з права корінного народу півострова на самовизначення. При цьому треба дотримуватися і забезпечувати права інших народів Криму.
І раніше на півострові найбільшої дискримінації зазнавали кримські татари й етнічні українці. Ми про це казали всі роки незалежності. Але політичний Київ не хотів розуміти небезпеку такого стану речей. Його помилка була в тому, що пріоритети надавалися лише етнічній більшості. А це були росіяни.
3 
1
Коментарі