У Заходу немає сил і бажання інтегрувати Україну, – каже російський політолог Лілія Шевцова
Як розвиватимуться стосунки між Москвою і Вашингтоном після авіаударів у Сирії?
– Цього ніхто не знає. Ні Москва, ні Вашингтон. Маємо двох непередбачуваних лідерів. При цьому в непередбачуваності Трамп переграє Путіна.
Російський президент має чітку стратегію. Знає, чого хоче. Дає це зрозуміти. Від Сполучених Штатів хоче збалансованих відносин, співробітництва і діалогу. Водночас – прагне стримувати вплив американців на пострадянські країни. Так йому бачиться картина.
Чого хоче Трамп, не знає навіть він сам. Події у Сирії це довели. Трамп за добу кардинально змінив підхід до зовнішньої політики. Казав, що Америка не втручатиметься у Сирію. Був байдужий до режиму Асада. Заявляв, що проти будь-яких дій на Близькому Сході. І раптом 59 "Томагавків" атакують аеропорт у Сирії. На Трампа могла вплинути його команда. Або піддався емоціям. Побачив фото дітей, що помирають від атаки нервово-паралітичним газом зарином, і вигукнув: "Як можна вбивати дітей?"
Про атаку американці попередили Москву. Задіяли всі контакти, щоб уникнути зіткнення з російськими та іранськими військами.
Очевидно, це новий етап світових взаємовідносин. Ситуація загострюється. Але не зрозуміло, якою мірою США будуть задіяні в Сирії. Не зрозумілі правові, військові основи взаємодії з Росією. А також – як американські військові ставляться до авіаударів по Сирії і залучення їх у цей конфлікт.
Чи є якісь сценарії?
– Москва вижидає. Путін заявив, що хоче нормалізації стосунків зі Сполученими Штатами. Утримується від кроків, що можуть ускладнити ситуацію. Фактично російський президент простягнув руку США і чекає на відповідь.
Чому?
– Москва не може прорвати блокаду санкцій без допомоги Вашингтона. РФ змушена використовувати західні ресурси. Санкції ускладнюють справи для російської економіки.
У Трампа відсутня усвідомлена зовнішньополітична стратегія. Держсекретар Рекс Тіллерсон не має навіть команди, яка працювала б у російському напрямку. Більше того: є кілька центрів впливу на зовнішньополітичні ініціативи президента. Який переможе? Чи це буде держсекретар, який ще не до кінця визначився з позицією? А може, переможе нова команда в Раді нацбезпеки? Чи візьмуть гору військові? Вони тільки починають формувати свою стратегію щодо РФ.
Зрозуміло одне: Росія не може стати союзником Америки з цілої низки напрямків. Їх озвучив Трамп. Москва не підтримає Вашингтон у конфронтації з Пекіном. Не протидіятиме разом з американцями Ірану. Не буде союзником Вашингтона в боротьбі з ісламським радикалізмом. Спірні питання накопичуються.
Як бути Європі в цій ситуації?
– Має подолати внутрішньо-політичну кризу і врешті виробити хоч якусь концепцію зовнішньої політики. Брюссель не сильний у цьому. Тому все залежить від впливовості Анґели Меркель. А ще від того, чи вдасться їй відновити німецько-французьку вісь. Почекаємо до кінця року. Тоді, після виборів, встоїться влада у Парижі й Берліні.
Європа слабка без Америки. Потрібно відновити трансатлантичну співпрацю – між ЄС і Штатами.
Доки Росія і США розбираються у Сирії, на Донбасі можна чекати затишшя?
– Це суперечлива точка зору – думати, що якась подія відволіче Москву від війни в Україні. У Кремлі спеціально провокують конфлікти за межами РФ, щоб світ забув про війну на Донбасі.
З другого боку, Путіну не по кишені дві війни – в Україні та Сирії. Однак Росія не може піти з Донбасу ні з чим. Хоче закінчити війну, але на своїх умовах. Прагне виконання Мінських домовленостей у своїй інтерпретації.
Але вони не діють. Чи є альтернатива Мінським домовленостям?
– Її повинен запропонувати Захід. При цьому Київ і Москва також мають бути готові до альтернативи. Казус у тому, що Росію сприймають не тільки як учасника переговорів, а і як модератора війни. У цьому все лицемірство ситуації. Поки що Німеччина і Франція не готові поховати Мінські домовленості. По-перше, зайняті своїми проблемами. По-друге, ще сподіваються на компроміс – половинне виконання домовленостей.
Зараз перекладають відповідальність за провал "Мінська" одне на одного.
Москва загнала себе в кут?
– З осені 2014-го Путін через "Мінськ-1" і "Мінськ-2" почав шукати, як вийти з війни з Україною і зняти санкції. У Кремлі розуміють, що колишнє завдання по "вштовхуванню" ЛНР і ДНР на територію України і розриву її зсередини – вже не здійснити. Для Кремля йдеться про збереження обличчя: як представити поразку перемогою? Це значить покласти на Київ відповідальність за провал Мінських домовленостей. Залучають найрізноманітніші засоби. Розпалювання воєнних дій на Донбасі – це спроба змусити Захід прийняти кремлівські умови "замирення". І там є сили, готові до угоди. Берлін давно намагається знайти нову формулу компромісу між російською і українською позицією. Водночас Європа не хоче перетворити Україну на зону впливу Москви.
Санкції проти Росії ефективні?
– У світовій практиці санкції застосовувалися десятки разів. Більшість не мали успіху. Є різні думки щодо того, наскільки спрацювали теперішні. З одного боку, вони не привели до зміни курсу Москви щодо України. Не привели до обвалу економіки. Торік екс-міністр фінансів Олексій Кудрін заявив, що в результаті санкцій Росія втрачає від 0,8 до 1 відсотка валового внутрішнього продукту. За іншими підрахунками – до півтора відсотка ВВП. РФ здатна пережити ці втрати.
Санкції дієвіші в політичному вимірі. По-перше, став очевидний провал зовнішньої політики Кремля, орієнтованої на підрив єдності Заходу. Ліберальні демократії продемонстрували здатність об'єднатися навколо питання про ці санкції. По-друге, значно більших збитків для економіки і життєвого рівня громадян завдали російські контрсанкції. Вжиті проти Заходу обмеження призвели до підвищення цін – від 15 до 25 відсотків на різні групи імпортних товарів.
Санкції можуть скасувати?
– Протягом 2017 року – ні.
Найбільш болісні секторальні санкції. Вони обмежують можливості рефінансування, блокують доступ до Росії обладнання для видобувної промисловості, нових технологій, яких гостро потребує військово-промислових комплекс.
Можуть скасувати президентські вибори 2018 року?
– Поки що немає ознак цього. Навіщо? Щоб підвісити владу в повітрі? Кремль шукає можливі сценарії проведення виборів. Основний варіант: організувати референдум з питання підтримки Путіна. Зробити його об'єднувачем і гарантом.
Однак неочікуваний вихід людей на вулиці 26 березня змінює картину. Путін уже не може бути об'єднувачем. Ставка на підвищення явки небезпечна. Народ може прийти і проголосувати не так, як треба. Зараз основний сценарій – мобілізаційний: "Росія в небезпеці".
Куди рухається Російська Федерація?
– Вона – на стадії згасання і занепаду системи самодержавства. Але в такому процесі країна вариться вже давно, принаймні з моменту смерті Сталіна. Одним із найгостріших періодів цього занепаду був розпад СРСР 1991 року.
Зараз система знайшла новий спосіб виживання: шантажують світ ядерним статусом. Ще зберігається набір внутрішніх ресурсів виживання, нехай і в режимі стагнації та занепаду.
Що діється всередині суспільства, важко зрозуміти. І ніхто не може сказати, чи збережеться тенденція повільного згасання або станеться крещендо і все вибухне. Зрозуміло одне: неконтрольовані судоми і загроза розпаду ядерної держави надзвичайно небезпечні – для російського суспільства і світу.
Страх апокаліпсису відчувають і противники системи всередині РФ, і навколишній світ. Ключі до стабільної Росії багато в чому – у західній кишені. Ось відмовся Європа від російського газу, і що Москва робитиме? Британія починає з'ясовувати, звідки взялися кошти у російської діаспори для життя в Лондограді – це найпотужніший удар по російському провладному класу.
Британія виходить з Євросоюзу. Якою мірою тепер для неї цікава Україна?
– З відходом Великої Британії Європа виявляється калікою, яка втратила руку. Роль Лондона була виняткова. Велика Британія може отримати нове дихання, але тільки в альянсі зі США. Загалом же зовнішньополітична роль Лондона зменшується.
За яким сценарієм, найімовірніше, розвиватиметься Україна?
– Як росіянці мені складно коментувати події в Україні. Наші країни перебувають у стані війни. Нехай і неоголошеної. І ця ситуація – ні миру, ні війни – ускладнює картину.
Україні вдалося найважливіше – обрати новий цивілізаційний вектор і втримати його. Україна руйнує скріпи старої системи – через реформу енергетики, через боротьбу, нехай і складну, з корупцією, із захопленням держави олігархами. Країна змушена була створювати нову модель трансформації – іншу, ніж та, через яку проходили балтійські країни і Східна Європа. З комунізму було легше виходити, ніж із посткомунізму. Зокрема й тому, що Захід був готовий зробити ці країни частиною себе. А зараз у нього немає сил і бажання інтегрувати Україну.
5 
1
Коментарі