Як коротко охарактеризувати сучасну українську освіту?
- З одного боку, вона зберегла багато позитивного з радянського часу. З іншого, вже не відповідає запитам сьогодення й майбутнього. Наша освіта, як завод, що був кращий у 1970-1980-ті, тому про нього нічого поганого сказати не можна. Але перспективи немає.
Ми, як і раніше, вважаємо, що освіта - це галузь народного господарства, а не інфраструктура всього суспільства. Такий підхід уже не працює. Треба створювати систему, пристосовану до змін. А в нас її навпаки - скорочують і уніфікують.
У чому саме полягає уніфікація?
- Освіту в Україні постійно намагаються зробити однорідною, недеференційованою. Це відбувається через бюрократизацію і запровадження жорстких стандартів на продукт, як це було в індустріальну епоху. Відсікають усе гірше і все краще. Через такий підхід багато хороших викладачів ідуть із вузів. Я вже два роки, як відмовився викладати студентам. У радянський час уніфікація була виправдана, бо держава гарантувала робочі місця. Тепер цього немає, однак освіту заганяють у рамки.
Провадять політику, що призводить до ліквідації приватних шкіл і вузів. За останні кілька років їх поменшало вдвічі. Різноманіття стрімко скорочується. Чомусь вбивають у голову, що найкраща освіта - державна. У нас не відкривають університетів провідні корпорації, як це завдено у всьому світі. В Україні взагалі не має приватної освіти. Є державна освіта приватної форми власності. А не приватна в сенсі зробленої для приватної особи.
Вважаєте невтручання корпорацій у нашу освіту негативом?
- Так, бо за останні 20 років потужні корпорації стали основними гравцями у вищій освіті. Вони заохочують певні напрямки в системі технологічної освіти або самі створили свої університети. Власні вузи мають, наприклад, "Дженерал моторс", "Моторолла". Інші вузи просто фінансово підтримують. Так корпораціями створено Стенфордський університет.
Щодо України діють іншим чином - намагаються сісти на нашу систему освіти. У нас готують хороших програмістів, математиків. А США створили найкращий пилосос зі збору інтелекту у світі. Є ці пилососи й у Європі. Це їхня державна політика. Ми є лише їх частиною. Самі нічого не проектуємо, а реалізовуємо чуже. Наша освіта орієнтована на підготовку фахівців, які працюють за кордоном. Ми спонсоруємо чужі проекти.
Чому ми не можемо самі створити пилосос зі збору інтелекту?
- Бо Україна не орієнтована на інтелектуальне майбутнє. Яка модель розвитку нам потрібна? Щоб зрозуміти це, треба моделювати майбутнє, проектувати можливі сценарії розвитку, розставляти пріоритети у цих сценаріях. Досліджувати, які наслідки матимуть певні рішення, закони, програми. У Китаї майбутнє моделюють на 90 років уперед, на 30 років визначають стратегічну мету. У Росії проектують на 24 роки вперед. Над цим працюють хороші колективи Завдяки цьому вони провели диференціацію мережі освіти: у них є вузи-флагмани, а є такі, що відповідають за розвиток певних територій.
Приватних шкіл і вузів за останні кілька років поменшало вдвічі. Чомусь вбивають у голову, що найкраща освіта - державна
У США понад дві тисячі аналітичних центрів, що вивчають майбутнє грошей, можливі війни тощо. Причому більшість із них мають держзамовлення. У нас поки що не зрозуміло, на що орієнтуватися, проводячи освітню реформу. Тому будемо все копіювати у сусідів. Ніхто не намагається відповісти на запитання: які функції університету? Для чого його взагалі закінчувати? Бо не знають, як буде влаштоване українське суспільство за певну кількість років. Діти отримують дипломи через бажання батьків. Навіть словосполучення "система освіти" - це велика натяжка. Під ним ми маємо на увазі набір вузів і шкіл.
Чи є в світі ідеальна система освіти?
- Немає і не повинно бути. Це дурне українське уявлення, що є якісь європейські стандарти, які треба слідувати. В Європі дуже багато моделей освіти. За останні три століття змінилося кілька освітніх парадигм. За середньовіччя переважала "освітня мандрівка" - студент їздив різними країнами і шукав учителів. Потім сформувалися наукові університети, що були розраховані на побудову національних держав. У середині минулого століття з'явилася ідея "освітнього супермаркету", коли кожен купує певні компетенції як у магазині, будуючи власну індивідуальну траєкторію освіти.
Підготовка фахівців різниться. Наприклад, фундаментальна професійна підготовка - це конвеєр, по якому їде студент, а на голову йому надягають відра з хімічними, фізичними уявленнями. В результаті випускник бачить світ через цей набір знань.
Якими є знання у сучасних українських студентів?
- Радянська школа давала внутрішній світоглядний каркас - уявлення про наукову картину світу. Ця картина дозволяла знаходити місце для нового і мати свій погляд у цих рамках, або будувати іншу картину. Нинішній студент каркасу не має. Лише інформаційні набори і ніяких цілісних картин світу. Людей готують засвоювати інформацію, але працювати зі знаннями вони не можуть. У них у голові вінегрет. Говориш їм щось - кількість вінегрету збільшується. Вони не здатні до аналітичного мислення, до захисту власної точки зору.
Інформація - це не знання, а текуча структура, що дуже швидко змінюється і не вимагає якоїсь напруги для роботи з нею. Тому я не працюю з людьми, спроможними тільки переробляти інформацію.
Наукою хочуть займатися чотири відсотки учнів. Виходить, 96 відсотків роблять у школі те, що їм не подобається
Таке явище є через те, що в нас освіта викидає із себе викладачів,здатних творити нові сенси. Залишає тільки "грамплатівки", що повторюють одне і те ж саме роками. У школі одиниці вчителів дозволяють дітям вести із собою діалог, ставити запитання. А освіта - це взаємна робота.
Є чотири запитання, на які відповідає людина, що отримує освіту: як прожити в цьому світі тобі і сім'ї, як жити з іншими, як жити з самим собою і як жити з Богом. Освіта - це утворення людини. І кожна епоха - це нові відповіді на ці запитання і засоби їх реалізації.
Із чого слід починати зміни нинішньої системи освіти?
- У нас не можна проводити круті реформи всього. Це зруйнує і суспільство, і державу. Потрібно будувати нове поруч із старим. Цьому заважає страшний ідол - диплом державного зразка. На нього орієнтовані бюджетні організації, держслужба. А роботодавці вже давно покладаються на рекомендації та випробування.
Ми всіх намагаємося вчити, а багато вчитись не бажають і не дають вчитися тим, хто хоче. І взагалі, більшість дітей уже не розуміють навіщо вчитися, коли все навкруги вказує, що успіх з освітою мало пов'язаний. Людина повинна мати захист від освітянського насилля. У нас 50 тисяч шкіл, а приватна сімейна освіта не заохочується. Мало хто наважується найняти кращих викладачів для дитини, бо вони не дадуть потім атестата державного зразка.
Одна з найкращих освіт - у Швеції. У них старший школяр може обрати один із 90 напрямків освіти. Спеціалізовані уроки проводять професіонали. Якщо обраний напрям - журналістика, з дітьми займається журналіст великого видання. Якщо мистецтво - художник. Діти розуміють, що світ неоднорідний. Вони можуть спробувати себе в декількох напрямках. В Україні є народний учитель Микола Гузик, у нього під Одесою своя школа. Гузик має право експериментувати, бо школа перебуває під захистом ЮНЕСКО. Там діагностують дітей - хто до чого здібний. Він каже, що від 20 до 30 відсотків дітей схильні до художньої творчості, 0,1 відсотка - до стратегічного мислення, менше відсотка - до спорту. Доволі багато здатні до роботи руками і соціальної роботи. А наукою хочуть займатися 4 відсотки, тобто кожен 25-й. Виходить, 96 відсотків роблять у школі те, що їм не подобається.
В університеті людина повинна сама обирати собі курси чи мають бути обов'язкові для студіювання?
- Обов'язкових повинно бути мало. Це - суто технічні предмети, що дозволять людині розмовляти однією мовою з професіоналами. Я проектував експериментальний вуз. Він має такий вигляд: перший курс - універсальний факультет для всіх спеціальностей. Він повинен задати світоглядну базу про те, які професії в цьому світі існують і як вони розвиваються. На другому курсі студент обирає спеціалізацію. З третього - починає працювати на відповідному підприємстві, аналізуючи що добре, а що погано в галузі. На п'ятому курсі має бути індивідуалізація. Диплом пишуть, орієнтуючись на те, з чим людина працюватиме.
Чи зовнішнє незалежне оцінювання, тестування допоможе освіті вийти на новий рівень?
- На жаль, ні. Вважаю систему тестової оцінки незавершеною. У того, хто багато знає, менше шансів здати тести, ніж у того, хто лише прочитав підручник. Бо така людина знає декілька варіантів.
Наприклад, щоб вступити до Оксфорда слід мати певний бал із зовнішнього тестування. Це - лише допуск до співбесіди, на основі якої студента зараховують. Причому ця процедура дуже жорстко унормована. І не дай Бог дізнаються, що ви ставили оцінку друзям ваших друзів. Навіть спадкоємці англійського престолу не могли вступити до Оксфорда, бо їхній батько - друг ректора.
У наших умовах співбесіда породить корупцію. Завдяки зовнішньому незалежному оцінюванню ми зможемо зберігати нинішній рівень. Але вийти на новий - ні.
3 
1
Коментарі
2