У сучасному світі найстабільніші й довготривалі - демократичні режими, на другому місці - тоталітарні, найменш стабільні - авторитарні, каже американський політолог Олександр Мотиль
Олександр МОТИЛЬ, 57 років
Народився в Нью-Йорку. Батьки родом зі Львівщини. Професор політології в Радґерському університеті. Досліджує імперіалізм та націоналізм. Автор книжок "Дилема незалежності: Україна після тоталітаризму" (1993), "Революції, нації, імперії" (1999), "Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження" (2001) та інших, романів "Хто вбив Андрія Воргола", "Священик віскі". Навчався малювання в Колумбійському університеті, мав виставки в галереях Нью-Йорка, Філадельфії, Торонто. Називає себе "українським нью-йоркцем"
Які сучасні державні утворення мають ознаки імперії?
- Слід розрізняти імперію та імперську політику. Імперія - централізована надбудова, де є недемократичні відносини між центром і периферією, де колонії не приймають важливих рішень. Скажімо, США - не імперія, а багатонаціональна демократична держава. Так, американські військові бази розташовані у різних частинах світу. Проте Сполучені Штати не контролюють ці держави - мають лише надмірний вплив на їхню зовнішню політику. Імперські тенденції є й у французів, англійців. Французи дуже нелегко віддавали свою імперію, воювали в Алжирі, В'єтнамі. В Росії ідеологічне коріння путінського авторитарного режиму - імперське.
Останньою імперією був Радянський Союз. Його можна порівняти з Римською, Візантійською, Османською імперіями, де економічні, культурні, військові зв'язки проходили суто через центр, а зв'язки між периферіями були мінімальними.
Навіщо США розпочали війни в Іраку та Афганістані?
- Йшлося, певною мірою, про нафту. Хоча американці не такі дурні, щоб починати війну заради самої нафти. Після терактів 11 вересня серед американської політичної еліти і населення з'явився неймовірний страх перед тероризмом. Усі шукали винного. Знайшли "Аль-Каїду". Але оскільки вторгнення в Ірак було ситуативним, американських військових протягом 5-10 років там уже не буде.
Російська система страшенно залежна від Путіна. За десять років він уже ?таким? не буде, система дестабілізується. Цілком можливо, станеться розпад Росії
Це прояви імперської політики. Але вона не перетворює США на імперію, оскільки американцям нецікаво окуповувати Ірак чи Афганістан назавжди.
Сполучені Штати мають широкі національні інтереси, пов'язані з нафтою, газом, стабільністю тих чи інших режимів. Майже всі події у світі торкаються американських інтересів. США представлені всюди, хочуть того чи ні. Разом із тим, вони не мусять бути надмірно впливовими - із цим їм могли б допомогти європейці. Але ті не хочуть розуміти, навіщо висилати війська, боротися з тероризмом, коли США все це зроблять самі. У Європі скорочують військові бюджети, ведуть пасивну зовнішню політику. Англійською це називається free ride - "їхати зайцем".
Наскільки розбігається бачення зовнішньої політики США серед демократів і республіканців?
- Усі американські партії за європейськими критеріями - дуже консервативні. Навіть американські ліберали консервативніші за європейських. Єдності щодо внутрішньої політики серед них немає. А щодо зовнішньої мають тенденцію збігатися, хоча республіканців традиційно називають "яструбами", а демократів - "голубами". Президент-республіканець Річард Ніксон - "яструб", антикомуніст, але підтримав розрядку в протистоянні з Радянським Союзом, тоталітарним Китаєм. Закінчив війну у В'єтнамі. Її розпочали, до речі, демократи Джон Кеннеді й Ліндон Джонсон. Джордж Буш розпочав дві війни, Барак Обама їх продовжує.
У книжці "Підсумки імперій" ви пишете, що державу формує її суперник. Суперництво з ким формувало Сполучені Штати?
- У першу чергу, з Великою Британією, Іспанською імперією, індіанцями. У ХІХ столітті в Америці набула поширення ідея manifest destiny - доктрина "божественного призначення". Згідно з нею, американська доля полягає в тому, аби опановувати рубежі й ставати господарем на континенті.
З погляду сучасних американців, вони є вершиною демократичного розвитку. З одного боку, є досить грубий підхід до зовнішньої політики - такий собі ugly American - потворний американець, який постійно чогось вимагає, грюкає кулаком по столу, жорстко захищає національні інтереси. З іншого, є щире переконання, що США мають бути прикладом для цілого світу. Це моральне зобов'язання, яке американці справд відчувають.
Що таке американська національна ідентичність?
- Треба трохи знати американську історію, інколи ходити на бейсбол, за можливості голосувати й почепити значок американського прапора на піджак. Навіть знання англійської мови не є обов'язковою вимогою. Бути американцем - це визнавати, що Америка найкраща країна в світі. Тому меншини у США швидше асимілюються, інтегруються. Якщо не хочеш асимілюватися - живи собі в своєму гетто, тільки дотримуйся законів.
Європейські національні ідентичності - інші. Стати німцем, французом, англійцем важче не тільки через суворі закони. Це зовсім інший набір речей.
Які передумови появи демократії?
- Один американський науковець підрахував: щоб розвивалася демократія, у країні має бути приблизно сім тисяч доларів валового національного продукту на особу. Є й такі, хто каже, що без капіталізму не буде демократії, тобто має існувати приватна власність, приватні інтереси. І ще - певний рівень освіти.
Україна перебуває на відповідному економічному й освітньому рівні. Вона відкрита до демократичних процесів. Це певна система правил гри: є партії, вибори, президент, балансування між різними гілками влади. Ця формальність і є суттю демократії: конкуренція, вибори, програв - виграв, виграв - програв.
Демократія - це постійна невизначеність. Будь-що стає предметом дискусії, ставиться під сумнів. Питання ніколи повністю не вирішуються, триває пошук кращих варіантів - у цьому сила цієї системи.
Але ще є лібералізм - ставлення до суспільно-політичних, культурно-етичних норм. Країна може бути формально демократичною - в Ірані, скажімо, регулярно проводять вибори, але не ліберальною. Але ж лібералізм - дозволено те, що не заборонено - уможливлює співіснування. Це єдиний вихід для сучасних держав, де забагато різних поглядів, культур, етносів.
Чи можна тоді сказати, що будь-яка сучасна країна, лібералізуючись, приречена на демократію?
- У Китаї добробут зростає на 10 відсотків щороку. Середній клас - освічені люди з приватною власністю - уже існує. З'являється стимул до демократії. Зі зростанням середнього класу в Росії вона теж має демократизуватися. Колись авторитарні Тайвань і Південна Корея, ставши розвиненими країнами, прийшли до демократизації. У сучасному світі найстабільні й довготривалі - демократичні режими. Вони характеризуються гнучкістю, можливістю брати до уваги інтереси населення, не робити фатальних помилок. На другому місці - тоталітарні режими. Найменш стабільні - авторитарні.
Що може статися з Росією, якщо Путін втратить владу?
- Зараз у Росії напівфашистський режим. Роль фюрера, лідера - надзвичайно велика. У традиційних авторитарних режимах країною керують сірі постаті, генерали, хунта. Вони тримаються винятково на силовиках, поліції. У Росії стабільність держави залежить від уміння лідера бути символом нації. Зараз Росія - це Путін, а Путін - це Росія. Він молодий мачо, носій енергії - як Гітлер, Муссоліні. Зв'язок із населенням налаштовує переважно шляхом підсилення націоналістичних, шовіністичних, імперських настроїв. У такий спосіб має підтримку народу і стає його втіленням. Це має наслідки і для зовнішньої політики. Бо людям треба весь час доводити, що держава справді сильна, що її мають поважати.
Російська система страшенно залежна від молодого й енергійного Путіна. За 10 років він уже таким не буде, система дестабілізується. Цілком можливо, станеться розпад Росії. З цієї точки зору, на президентських виборах 2012-го Путін повинен балотуватися.
Янукович може стати Путіним?
- Путін викликає повагу, захоплення серед росіян. У Януковича цього немає. Формально він уже авторитарний лідер, але харизми йому явно бракує. Президент, який став сміховиськом для певних прошарків населення і навіть для росіян - це непогано. Для подальшого розвитку політичної думки це корисно. В Україні відбувається остаточна демістифікація лідера. Це вже сталося за часів Ющенка. "Помаранчеві" себе дискредитували, "регіонали" - ще більше. Наступний лідер - він чи вона - вже не буде "божком".
2 
1
Коментарі
1