Нік - австралієць українсько-російсько-татарського походження. Крім рідної англійської, він трохи розуміє російську і, вперше в житті приїхавши до Києва, усе питав мене, де тут можна почути українську мову.
У Києві Нікові дуже подобалося спілкуватися з незнайомцями - на вулиці, у парку, в барі, в банку, на пошті, у магазині, в ресторані. Всім він розповідав про свою Австралію. Що там люди повсякчас приязно усміхаються одне одному, не замикають дверцят автомобілів, ключі від власного будинку носять на бирці з детальною домашньою адресою. А кішкам вішають на шию дзвоники, щоб вони не вполювали пташок.
Найдужче в Києві Нікові сподобалися дівчата й жінки:
- Я був у 14 країнах, бачив там чимало красивих жінок, але українки - найпрекрасніші, вони красивіші навіть за філіппінок. Порівняно з ними австралійки - просто корови!
А найбільше його вразила Києво-Печерська лавра:
- Коли, ти кажеш, - перепитував він мене, - заснований цей монастир - 1051 року? А в моєму рідному місті найстаріший будинок - 1899 року, і всі ми так пишаємося цією старовиною!
Нікові вистачило однієї поїздки київським метро, щоб надалі пересуватися містом тільки пішки або автостопом: надто вже в тому метро люди невеселі.
- Why? - дивувався він на Дніпровському узвозі з водія чорного лискучого Mercedes'a, який проігнорував його простягнуту вбік руку. - Чому він не хоче нас підвезти?
Деяких особливостей українського життя Нік так і не зміг збагнути:
- Ти - біла людина з університетською освітою. Чому ж тоді живеш у такій невеличкій квартирі?
Після нашої цілоденної екскурсії містом австралієць заявив, що йде випити пива. На моє нагадування про обережність відповів, що нещодавно ходив опівночі Красною площею у Москві, й навіть там із ним нічого не трапилося. Дорогою на пиво, вже у сутінках, Нік на тротуарі побачив великого гаманця, із якого стирчали доларові купюри. Негайно звідкись узявся чоловічок:
- Земеля, нам із тобою так пощастило! Щоб нам не заважали, давай зайдемо у цей двір і там усе чесно поділимо.
Щойно Нік відмовився, на тротуар на дорогому мотоциклі в'їхав огрядний чоловік із золотим ланцюгом на шиї, золотими коронками в роті і золотими перснями на пальцях:
- Я тут тільки-но загубив свій гаманець - аж ось він! Ану, віддай мої долари!
- Подивись, - Нік простягнув мотоциклістові свого гаманця, - у мене нема твоїх доларів.
Мотоцикліст швидко переконався, що у Ніковому гаманці доларів справді немає - за моєю порадою той у Києві носив із собою лише гривні, - і повернув його із приязною усмішкою:
- Щасливенько!
Нік радів першій у цьому похмурому місті зустрічі з привітною людиною. Та коли почав розплачуватися за пиво, радість де й ділася: кредитна картка з його гаманця зникла. Доки Нік телефонував до Австралії, доки просив свій банк заблокувати його рахунок, із нього в Києві зняли 5 тисяч доларів.
Електронний лист, який я отримав від Ніка одразу по його поверненню до Австралії, називався "Вдома, у безпеці". Його банк, писав Нік, визнав, що картка мала недостатній захист, і відшкодував йому вкрадені кошти.
Наступного року Нік знову приїхав до України, потім ще і ще раз. Ялта йому сподобалася не менше за Ніццу, Львів майже не поступався Відню, Одеса нагадувала Марсель, а круїз по Дніпру з Києва до Херсона й далі морем до Одеси залишив у нього значно більше приємних спогадів, ніж подібні подорожі Амазонкою, Нілом та Єнісеєм. Двомісну каюту з Ніком ділила Катя з Лисичанська, з якою він, готуючись до круїзу, познайомився через інтернет. Особливе захоплення в австралійця викликали Хортиця і кінні вправи напівголих запорожців. В Одесі під пам'ятником Дюкові він попросив Катю сфотографувати його востаннє, а потім подарував дівчині той фотоапарат на згадку про чудові три тижні.
Повернувшись додому, Нік почав мріяти про подорож до Карпат: розпитував мене про маршрут, підраховував необхідні витрати і, підозрюю, знову шукав в інтернеті попутницю. Але всесвітня економічна криза нарешті докотилася й до Австралії. Бізнес Ніка занепав - він купував на сейнерах рибу і продавав її ресторанчикам на узбережжі. Переключився на оптову торгівлю крилем, потім ремонтував автомобілі - і знову зі збитками. Улаштувався на копальню, але її закрили. Працював охоронцем, однак фірма збанкрутувала. Відтоді впродовж півроку від Ніка не було листів.
Разом із ним на "дачі" живуть дві ящірки та змія
Нарешті на Різдво я отримав вітання з Австралії. Нік цікавився, чи сильні морози у Києві, нарікав на 40-градусну спеку і хвалився добрим уловом на заході сонця. За тиждень розповів, що роботи так і не знайшов і тому не мав чим виплачувати кредит за свій новий будинок, тож його довелося продати. Пожив трохи у своєї колишньої подруги, а потім збудував у хащах на березі океану хатину, яку називає по-київському - "dutcha" -дача. За деякий час біля неї з'явилося ще з десяток халуп - мініатюрні Русанівські сади поблизу тропіка Козерога. Нік установив на даху "дачі" сонячну батарею, а за сотню метрів поставив вітряк, тож має вдосталь енергії на освітлення, бар, холодильник, мікрохвильову піч, супутникове телебачення та інтернет. Коли ж я поцікавився, скільки йому та його новим сусідам коштують візити електрика, пожежника, дільничного інспектора і санітарного лікаря та який штраф беруть автоінспектори за перевищення швидкості на втрамбованому відпливом піску, - Нік розцінив мої запитання як вияв специфічно українського "чорного" гумору.
Життя на березі змінило Нікові листи: вони тепер розлогі й дихають спокоєм. Він пише про чудову рибалку, про салат на вечерю із власноруч замаринованого восьминога, про спілкування з добрими друзями, про двох ящірок і змію, що живуть із ним на "дачі": ящірки випрошують у нього сніданок, а змії подобається спати на кухні на сушарці для тарілок.
Днями Нік надіслав своє фото: він стоїть по коліна у прозорій воді, тримає у кожній руці по величезному лангусті й усміхається. За ним на білому кораловому піску - його червоний пікап із причепом, удалині на пагорбі серед темно-зелених кущів видніються хатинки, а над ними височіє вітряк. Нік на знімку щасливий і чомусь наводить на думку про Одіссея, що врешті-решт повернувся додому.
Сподіваюся, цього разу його теж фотографувала гарна дівчина.
2 
1
Коментарі