Канадський історик Яків Рабкін пояснює, чому ненависть до євреїв серед палестинців значно сильніша за ненависть німців до них під час Другої світової війни
Чому Ізраїль так агресивно відреагував на "Флотилію свободи", яка везла гуманітарну допомогу жителям Сектора Газа?
- Ізраїльські військові відчувають свою безкарність. Це черговий вияв так званого "мускулистого єврея" - про необхідність створення такого сіоністи говорять понад століття. Цікаво, що серед учасників спроби прорвати блокаду Гази були громадяни багатьох країн - США, Англії, Канади, Німеччини, Франції. Але жодного росіянина, українця чи вихідця з інших країн радянського табору, за винятком двох азербайджанців. Їх нема й серед тих, хто виступив із публічним засудженням курсу ізраїльського уряду. Традиція дисидентства кудись зникає, коли мова заходить про Ізраїль.
Чому в Ізраїлі не люблять "русскіх"?
- Мене вперше назвали "русскім" саме в Ізраїлі. "Русскім" там стає будь-хто з колишнього Радянського Союзу. І нікого не хвилює, чи мати в нього єврейка. "Русскіх" часто критикують за те, що вони нічого не знають про юдаїзм, їдять свинину, не вчать івриту, хоча без нього там справді можна обійтися. Єврейство для багатьох колишніх радянських євреїв - це піти в армію, захищати державу, а дотриманням ритуальних обов'язків вони нехтують. Через це їх не вважають євреями.
Іранський президент Махмуд Ахмадінежад 2006 року сказав, що слід розрізняти сіоністів і євреїв. Що він мав на увазі?
- Секуляризація - відхід від релігії, що розпочався в Європі наприкінці ХVIII століття, - вплинула й на євреїв. Але тут треба зрозуміти відмінність. Якщо француз перестав бути католиком, не відвідує церкву, не виконує заповідей, він усе одно залишається французом. Якщо єврей, його сусід, не ходить до синагоги, він теж стає французом, але залишається євреєм. За єврейським законом, він - єврей, навіть якщо не дотримується релігійних настанов. Адже завжди має можливість повернутися.
Сіоністів не вважають євреями, бо вони не відчувають зобов'язань перед Богом і людьми, які заповідає Тора. Крім того, більшу частину сіоністів таки справді становлять не євреї, а християни. У США вони створили організацію "Об'єднані християни за Ізраїль". Вона налічує 50 мільйонів протестантів і євангелістів. Їх утричі більше, ніж усіх євреїв у світі. Вони щиро вірять, що Ізраїль є необхідною умовою другого пришестя Христа.
За президентства Джорджа Буша "Об'єднані християни" становили досить впливову силу у Вашингтоні. Буш, наприклад, запевнив прем'єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона, що США не вимагатимуть повного виходу військ із територій, окупованих 1967-го (арабська частина Єрусалима, Сектор Гази, західний берег Йордану, Голанські висоти. - "Країна"). Буш сказав: "Ми розуміємо, що ці поселення стали частиною Ізраїлю". Та й зараз вони тиснуть на сенат і Конгрес. Барак Обама не здатен їм протистояти. Бо коли в демократичній країні 50 мільйонів людей чогось хочуть, не зважати на їхні бажання неможливо.
Багато вихідців з України переїхали до Ізраїлю. Чи можна їх вважати євреями?
- Хтось дуже вдало перефразував Миколу Некрасова: "Евреем можешь ты не быть, но сионистом быть обязан". Емігранти служать в армії, платять податки. Вони можуть почуватися євреями або не євреями. Це все суб'єктивно. До масового приїзду колишніх радянських євреїв у Ізраїль ялинок на вулицях не продавали, зараз ними торгують усюди. Ізраїль має чимало ознак ліберальної держави - багато конфесій, національностей. Єдина проблема в тому, що він називає себе державою всіх євреїв, зокрема й тих, які там не живуть. У тому й полягає джерело конфлікту, що триває в країні понад 60 років.
Що спільного між сіонізмом і фашизмом?
- Йдеться не про фашизм, а расовий антисемітизм. Концептуально вони споріднені. Теодор Герцль, засновник ідеології політичного сіонізму, свого часу зауважив, що "антисеміти нам допоможуть". І справді, більшість євреїв приїхали в Ізраїль не з ідеологічних переконань. Вони боялися нестабільності, коли розпався Радянський Союз. Або відчували небезпеку - інколи реальну, інколи уявну, а іноді сфабриковану. 20 років тому в СРСР запускали чутки, що завтра чи післязавтра почнуться погроми. Це змушувало людей залишати свою Вітчизну та їхати кудись в інше місце. Без антисемітизму не було би сіонізму.
Чому саме Російська імперія стала найкращим ґрунтом для розвитку національного руху серед євреїв?
- Ідея єврейської національності поширена винятково серед вихідців із колишньої Російської імперії. Моя дружина, сефардська єврейка з Мексики, працювала в мексиканському консульстві Нью-Йорку. До неї звернулися колишні радянські євреї, які живуть у Брукліні, щоб отримати візу та поїхати до Мексики. Коли в них запитали, якої вони національності, відповіли: "євреї". Тільки в Російській імперії національність була пов'язана з етнічністю.
Олександр Солженіцин у книжці "200 років разом" назвав Жовтневу революцію "єврейською революцією". За це його звинуватили в антисемітизмі. Чи погоджуєтеся з цим звинуваченням?
- Я не вважаю Солженіцина антисемітом. Він дорікає євреям за те, що вони полишили своє єврейське покликання й зайнялися політикою. Троцький був євреєм, але в його вчинках не було нічого єврейського. Такі євреї, як він, поводилися як віддані більшовики, будували нове суспільство. А у владних органах їх було так багато, бо, на відміну від решти населення, вміли читати й писати.
Також євреїв ніхто не міг підозрювати в монархічних симпатіях. Після революції потрібні були розумні, ділові люди, адже хтось мав замінити ті декілька мільйонів освічених підданих Росії, які після 1917-го виїхали за кордон. Вони опинилися в ситуації, в якій могли себе проявити. І їхнє життя таки покращилося - євреї могли вступати до вузів, ставати інженерами, дипломатами. Всі ці обмеження зникли, і я розумію, чому більшість із них так позитивно ставилися до радянської влади.
Ізраїль створювався як прихисток від антисемітизму. Чи став він таким?
- Тільки в Ізраїлі на вас можуть напасти лише через те, що ви - єврей. Там єврей асоціюється з політикою Ізраїлю, що проголошує себе державою всього єврейського народу. У палестинців відібрали землю, а потім їх залишили без житла. Деякі з них нападають на євреїв, бо переконані, що ті мають відповідати за дії ізраїльського уряду.
Про це писали рабини наприкінці ХІХ століття: "Думаєте, ви зможете там уникнути антисемітизму? Ви там влаштуєте собі такий антисемітизм, якого ще ніде не бачили". І справді, сьогодні ненависть до євреїв серед палестинців значно сильніша за ненависть до них німців під час Другої світової війни. Ті, принаймні, не кидалися на людей на вулицях і не різали їх.
Як впливає сіоністський проект на сприйняття євреїв у світі?
- Антиєврейські настрої значно посилилися, коли в січні 2009-го Ізраїль напав на Газу. Євреїв ототожнюють із політикою Ізраїлю, хоча більшість із них там не живуть.
Ненависть французів і німців історично глибша, ніж ненависть між мусульманами та юдеями
Ізраїль становить небезпеку для євреїв, бо люди сприймають його не як сіоністську, а як єврейську державу. У Канаді навіть нападали на синагоги та єврейські школи. Це трагічна помилка, адже змішувати поняття віри й національності дуже небезпечно.
Ясір Арафат у листі до рабина Моше Хірша писав, що немає ворожнечі між арабом і євреєм.
- Ворожнеча між арабами та євреями існує лише в Ізраїлі. Або в інших країнах - як результат конфлікту на Близькому Сході. Євреї - араби юдейського віросповідання. Вони жили в арабських країнах, розмовляли арабською мовою, нею написані найвизначніші трактати юдаїзму. Навіть сьогодні євреї в Марокко почуваються арабами, бо розмовляють арабською, їдять арабську їжу, хоча при цьому вона кошерна. Борщ так само можна зробити кошерним. Ділити людей на євреїв і арабів почали лише після того, як виник сіонізм.
Чи можливо створити такий Ізраїль, де євреї, мусульмани і християни мали би рівні права?
- Палестина ніколи не була однорідною державою. В одному селі одна конфесія, в іншому - інша, і люди жили в мирі й злагоді. У ХІХ столітті, та навіть до 1948-го, у Палестині не було ніяких великих конфліктів.
В Ельзасі й Лотарингії пролилося багато крові. Ці території переходили від німців до французів і навпаки кілька разів. Зараз там узагалі немає кордону - їдеш собі на велосипеді й ніхто тебе не зупинить. Хто міг у таке повірити 1946-го? Ненависть французів і німців історично глибша, ніж ненависть між мусульманами та юдеями.
Чи обов'язково євреям бути сіоністами або антисіоністами? Як ви ставитеся до ізраїльтян, які не зважають на те, в якій державі вони живуть?
- Я живу в Канаді 36 років. Спілкуюся з державою лише тоді, коли маю отримати паспорт для поїздки за кордон, сплачую податки чи йду на пошту. Це ідеальна ситуація, якщо люди не знають, у якій державі вони живуть. Займаються своїми справами, будують свій дім, виховують дітей, допомагають сусідам. Від того, що вони не ходять на націоналістичні демонстрації, нікому не стає гірше. Ернест Ґеллнер, спеціаліст з історії націоналізму, був правий, коли казав, що нації не створюють націоналізм - націоналізм створює нації.
Інтелектуали хочуть усвідомити себе по-новому й розробляють концепції, які згодом стають етнічними, національними ідеями. Саме так виник сіонізм. На Першому сіоністському конгресі 1897-го в Базелі Теодор Герцль заснував єврейську державу. Він створив концепцію, а вже потім під неї підігнав реальність. До добра це ніколи не доводило. До держав без засадничої ідеї, без світлого майбутнього, до якого треба прагнути, у мене більше симпатії, ніж до тих, що закликають нас кудись іти.
Ідеологом сіонізму став австрійський письменник
У 1880-ті євреї Російської імперії та Румунії заснували організацію "Ховевей Ціон" - від назви гори Сіон в Єрусалимі. Вона створювала єврейські селянські поселення в Палестині. Ідеологом сіонізму став австрійський письменник Теодор Герцль. Свої погляди виклав у книжці "Єврейська держава", виданій 1896-го. Наступного року Герцль очолив перший Всесвітній сіоністський конгрес у Базелі, де було засновано Всесвітню сіоністську організацію. Вона мала повернути євреїв на історичну батьківщину й створити там незалежну державу. Це сталося 1948-го. Протягом наступних 10 років населення Ізраїлю збільшилося з 800 тис. до 2 млн.
"Протоколи сіонських мудреців"
Збірка текстів, уперше опублікованих у російській газеті "Знамя" 1903 року. Видавці стверджували, що "Протоколи" є стенограмою доповідей учасників першого Всесвітнього сіоністського конгресу. За змістом це перелік різноманітних способів, у які євреї можуть дурити решту населення планети. Наприклад: "Необхідно, щоб промисловість висмоктала із землі і руки, і капітали, і через спекуляцію передала під наш контроль усі гроші світу, і тим самим викинула би всіх гоїв у ряди пролетарів. Тоді вони схиляться перед нами, щоб отримати право на існування".
У Росії, Європі та США "Протоколи" стали наріжним каменем антисемітизму. Входили до шкільної програми нацистської Німеччини.
Український дослідник Вадим Скуратівський доводить, що "Протоколи" - це літературна містифікація російського журналіста й белетриста Матвія Головинського, створена на замовлення Поліцейського управління Російської імперії.
Журнал "Країна" N 25 від 18 червня 2010 року
3 
1
Коментарі
2