Ексклюзиви
Четвер, 16 грудня 2010 14:08

"Найбільше боюся, щоб син не став мажориком". Щоденник підприємця Ярослава РУЩИШИНА

 

Ярослав РУЩИШИН, 42 роки, підприємець, депутат Львівської обласної ради

Народився 29 жовтня 1967 року.

Закінчив Львівській торгівельно-економічний інститут за спеціальністю бухгалтерський облік. Здобув ступінь магістра бізнес-адміністрування у Києво-Могилянській академії.

Один з організаторів студентської "революції на граніті" 1990 року.

Директор швейного підприємства "Троттола", голова комітету підприємців Львівщини, депутат обласної ради.

З дружиною Яриною виховують 12-річного сина Гната

Після того, як вісім місяців працював електромонтером і мене струмом ударило, зрозумів, що робітником не буду. Коли ти - керівник, не доводиться слухати у свій бік неприємних речей.

Я хоч і народився в селі, але людина міська. Люблю, щоб до оперного театру можна було дійти пішки і недовго.

Громадська робота - велика школа. Спробуй покерувати людьми, коли вони нічого за роботу не отримують.

Найперша риса патріотизму - моральний хребет. Коли в нас із другом Маркіяном, власником "Дзиґи", 2004-го тривала війна з податковою і "медведчуками", відбулося 29 судових засідань. Була спокуса заплатити суму, яку мені виставили за ніби-то відмивання грошей. Ну, думав, молодий я, недосвідчений, може, й справді щось не те роблю. Але потім у нас відбулася зустріч з інтелігенцією - Любомиром Гузаром, дисидентами. Сказали: ти все правильно робиш. Цього мені вистачило, щоб продовжити боротьбу.

Пробачати треба все. Мене стільки разів зраджували, я такий був злий. А з часом глянеш на все це - може, людина справді вибору  не мала?

Ті, хто тебе колись підставив, стратегічної і тривалої вигоди не отримують. Колись їх буде покарано.

Брехню допускаю, щоб не образити людину. Або коли треба гарно попрощатися.

Відчуваю підтримку Бога. Не думаю, що сам зміг би у 26 років керувати підприємством із іноземними інвестиціями й трьома тисячами працівників.

В американців немає парканів, бо є повага до власності. А в нас культура глухих парканів. Ними огороджуються ті, хто своїх грошей не заробив

Найкраща риса українців - бажання батьків вивчити й витягнути дітей. Недоїдатимуть, але дитина диплом отримає.

Побороти корупцію в Україні зможе хіба що хтось нарваний.

Коли Папа Іван Павло ІІ приїжджав до Львова, у повітрі відчувалося щось неймовірне. Доброта, щирість. Те саме було на Майдані. Два місяці після цього ніхто не брав хабарів. Знайома принесла гроші за пологи - лікар  відмовився. Шкода, що ми не протрималися довше двох місяців.

І ДАІ, і медицина можуть працювати без хабарів. Один із моїх підлеглих загинув на дорозі. Мертві хабарів не дають. Даїшники і лікарі працювали без копійки.

В американців немає парканів, бо є повага до власності. А в нас культура глухих парканів. Ними огороджуються ті, хто своїх грошей не заробив.

В обласній раді земельні ділянки чи майно виділяють лише державним підприємствам. А як бізнесмен, та ще й успішний: "Е, нє-є...Прийди до нас і поклонися. А з поклоном іще й принеси чогось".

У Галичині найвищий рівень корупції порівняно з іншими регіонами. Чому? Питання до філософів.

Якось прийшов на зустріч випускників. Багато однолітків без роботи. Кажу: "Приходьте до мене на фабрику, щось подумаємо". Не прийшов жоден. Зате десятеро пішли просити роботу до брата в податковій.

Найяскравіший спогад у житті - Майдан. Приїхав до Києва трохи пізніше, бо треба було залишитися на виборчій дільниці у Львові. Виходжу з машини й зустрічаю друга з Могилянки, бізнесмена. Він ніс гроші на Майдан у валізах. Тоді зрозумів, що все буде в порядку.

Сучасна молодь класна. Вона читає правильні книжки, має можливість слухати правильну музику. Мені так шкода часу, витраченого на політекономію.

Іноді відчуваю себе таким "совком" порівняно зі своїм 12-річним сином.

Я сина надто поважаю, щоб ударити. Найбільше боюся, щоб не став мажориком.

Усе лайно хотів би взяти на себе, аби синові жилося краще, аби він зміг піти вище за мене.

Я - технократ. Не мрію, а планую все у часі. Одружився у 28 років, бо так із дитинства намітив.

Не прагнув дорогого взуття, краватки. Годинник не ношу. З дитинства мріяв про мотоцикл - ото я собі й дозволив купити.

Мрії не збуваються, а виконуються. Треба ставити завдання, писати план і виконувати.

Єдиний раз плакав, коли мама померла.

Чому голодування стало успішною акцією? Бо це була щира жертва.

У чоловіках ціную відповідальність. Не тільки перед родиною, але й за майбутнє своїх дітей.

Страшенно не люблю, коли жінка плазує перед чоловіком. Жінка повинна бути з хребтом.

Любов - це найвищий рівень поваги.

Не хочу жити 100 років. Хочу померти на роботі.

Хату побудував, сина вродив, канарейки не вдушив. Дерева садив іще піонером.

Стресу не знімаю, бо не напружуюся. Головне - уміти відключитися. А для цього треба мати гарне хобі. У мене - краєзнавство. Страшенно люблю їздити  Полтавщиною.

Церкву біля податкової побудував. Благочинність це чи ні - не знаю.

Мене за маму совість гризе. Здається, що останні роки її життя мав би зробити щасливішими. Досі згадую, як купив їй кухню. Вона мені все дякувала й дякувала. Тепер думаю, що не тільки кухню треба було купити. Бо для чого тоді працювати?

Якщо малу дитину попросити записати свої мрії, вона напише сто. Стара людина - три-чотири. Я ще не в тому віці, щоб хотіти лише миру, хліба й тепла. У мене багато мрій.

Зараз ви читаєте новину «"Найбільше боюся, щоб син не став мажориком". Щоденник підприємця Ярослава РУЩИШИНА». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5627
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода