Ексклюзиви
Четвер, 26 серпня 2010 10:49

"Якої форми у вас кал?"

Андрій БОНДАР: Як я тікав коридором після розмови з лікаркою

Більшість моїх знайомих намагаються жити нормально. Усім хочеться стабільності. Бодай примарної, але в усьому - в погоді, стосунках, роботі, політичній ситуації й курсі валют.

Мені також потрібна стабільність. Навіть у поганому. Добре, коли стабільно болить жовчний міхур. Принаймні не плекаю ілюзій стосовно остаточного одужання - воно в принципі неможливе. А якщо й можливе, то відсутність хвороби аж ніяк не принесе мені щастя. Щастя - ворог стабільності, її постійне розхитування.

Я задоволений тим, що хвороба живе в мені, формуючи мій світ, щоразу надаючи йому якихось цікавих сенсів. Вона підживлює уяву. Не довіряю традиційній медицині й завжди вдаюся до самолікування. І одночасно заганяю себе в ще більші проблеми. Створюю собі ілюзію боротьби з хворобою, демонструючи дива індивідуальної непоступливості й твердості характеру.

Спробував уже майже всі гепатопротектори - "захисники" печінки. Моє життя, як історія Китаю чи Японії, поділяється на епохи, залежно від нового виду гепатопротектора, який уживаю. Довгій епосі холагогума від німецької фірми Nattermann прийшла на зміну коротка, але інтенсивна епоха гепабене. Її, у свою чергу, витіснила ще коротша епоха - ессенціале форте. Вона вмістилась усього в одну пачку - півтора тижня прийому. Постійні пошуки чогось нового ненадовго звели мене з дешевим карсилом вітчизняного виробництва. Той виявився не просто неефективним, а й небезпечним. Біль став ще дужчий. І від коричневих таблеток довелося рішуче відмовитися.

Після тривалої епохи розганяння жовчі за допомогою профілактичних жовчогінних чаїв, завдяки яким з'явилася ілюзія очищення, моїй системі захотілося чогось абсолютно нового. Ним стало поєднання мотиліуму з жовчогінним холівером. Це називалося сліпим зондуванням і тривало понад півроку з перервами. Двовладдя мотиліуму - холіверу ознаменувало собою перехід до несподівано ефективного, на перший погляд, але не дуже поширеного в аптеках, хоч і потужно розрекламованого кілька років тому, легалону на основі розторопші плямистої виробництва німецької фірми Madaus.

Саме марні пошуки цього препарату київськими аптеками привели мене до несподіваного відкриття. На моє традиційне запитання: "Чи є у вас легалон?" одна спритна аптекарка відповіла, що, на жаль, немає, але, на щастя, є дуже ефективний австралійський препарат із неблагозвучною назвою сирін, який завжди є в їхньому асортименті. Після шести таблеток сиріну, вкритого напрочуд смердючою оболонкою, почуваюся абсолютно нормально, тобто стабільно. І моє життя триватиме, доки я буду знаходити нові види гепатопротекторів. Маленьких різнокольорових друзів, які надають моєму життю таке необхідне відчуття новизни. Отже, моє існування може набути перманентного характеру. А попереду ще ліпроксол, урсосан, гепадиф, лохеїн на основі перекотиполя, екстракт п'ятиперстника, літовіт, ширлайн і навіть ширлайн із лохеїном у комплексі. Навіть за найбільшого бажання, випробувати на собі всі гепатопротектори, які є в світі, неможливо. Можна лише наблизитися до досконалості. При цьому я ще навіть не куштував жодного гепатопротектора індійського виробництва. Навіть страшно уявити, скільки видів їх виробляє тамтешня фармацевтична галузь!

Цілком можливо, що болить у мене не жовчний, а якийсь інший внутрішній орган. Наприклад, якийсь придаток, чи що. А я навіть не здогадуюся. І до лікаря не йду. Не тому, що боюся, а тому, що просто не знаю, до якого мені треба. Усі лікарі продажні, особливо ті - від внутрішніх органів. Приходиш до них зробити ультразвукове обстеження черевної порожнини. Вони кажуть: "Знаєте, не видно нічого. Зовсім нічого не показує це наше ультразвукове обстеження, хоч плач. А може бути щось серйозне. Давайте краще перестрахуємося. Ви ще молодий, у вас усе життя попереду. Вам треба здати тест на кислотність, аналіз крові на біохімію, сечі за Нечипоренком, калу за Ріхтером - Шнітке, мазок на яйцеглист, аналіз на хелікобактер, потім - на наявність лямблій і - без цього аж ніяк не обійтися - ковтнути шланг, тобто зробити гастроентероскопію".

Приречено погоджуєшся, йдеш до каси й залишаєш там гроші, немаленькі, до речі, гроші, - і все це проходиш. Але лікарі, які роблять аналізи, ніяких висновків не дають. Тому що вони не вповноважені тобі нічого казати, крім скупих свідчень власної вузької спеціалізації. Тому наприкінці мусиш записатися на прийом до їхньої лікарки, бо тільки вона може зробити свої висновки після результатів аналізів, зібраних у тебе її колегами. Однак перед тим знову йдеш до каси й платиш гроші.

Лікарка довго розмовляє по телефону з подругою, і ти слухаєш історію про її проблеми з податковою. Потім ще раз переповідає зміст розмови й бідкається, що, мовляв, подала податкову декларацію, а вони хочуть ще якийсь штраф із неї стягнути. Тоді я починаю її жаліти, і нічого не залишається, як порадити їй узагалі не сплачувати податків:

- От я не сплачую податків, і ніхто вже багато років нічого від мене не вимагає. Треба себе, - кажу, - поважати. Там, у податковій, ніколи не зрозуміють вашої шляхетності, не оцінять вашої доброї волі.

А вона мене питає:

- Звідки у вас така гарна українська мова?

- Із діда-прадіда, - відповідаю. - Я - українець і це моя мова. Я люблю свою мову.

- А я, - розповідає, - із російськомовної родини. Мій дід згорів у тракторі, коли посівна була. Як бабця народила маму, то сказала, що не хоче для неї такої долі, і відправила до Києва. І я вже народилася в російськомовному середовищі.

Я їй:

- Бачите, у кожного своя доля… Гарна у вас лікарня. А чому, - питаю, - вона називається українсько-німецький гастроцентр? Що у вас є німецького?

- Та, - говорить, - апаратура в нас німецька. Апаратура й передові технології.

- А мені, - кажу, - лікарка, яка робить аналіз на хелікобактер, сік давала пити апельсиновий. Аж дві склянки.

- Ну і як? - питає.

- Що як?

- Ну, як сік? - уточнює вона.

- Смачний сік, кислий.

Дивиться на мене втомленими сірими очима. Фарбоване руде волосся, поганий макіяж. Типова відмінниця в школі. Почала вести статеве життя десь на четвертому курсі медінституту. Вона досі називає це саме так - "вести статеве життя", бо вони медики й інакше не можуть. Просто їх так учать.

- Ну, показуйте свої аналізи, - говорить.

Дивиться в аналізи, щось записує у своєму великому зошиті. Питає про мій режим і якої форми в мене кал. Я не розумію. І вона пояснює, що кал буває, як ковбаска, кашоподібний і зернистий. Згадую, який він у мене, і не можу згадати.

Вона трохи дивується й каже:

- Кожен європеєць знає, який у нього кал.

- Так, - відповідаю, - знаю. Це ще Дон Хуан у Кастанеди казав: "Ви, європейці, навіть на свій кал озираєтеся". Усе, згадав: у мене змішана форма калу.

- Як це? - питає.

- Найчастіше ковбаска, зернистий - на другому місці, але іноді буває й кашка, - вигадую.

- Гм, це цікаво. А де ви працюєте?

- Журналістом, у газеті.

- А про що пишете?

- Здебільшого про спорт.

- Ой, а я колись гандболом займалася. У мене перший дорослий розряд. Ми чемпіонами спартакіади Київської області були. Я спартаківка.

- Мій дядько, - кажу, - разом із легендарним Турчиним в одному інституті вчився й на одному факультеті. Розповідав, що вони на початку 1950-х грали в гандбол 11 на 11. На футбольному полі. М'ячів гандбольних не було. Це ж після війни - розруха. І майданчиків гандбольних не було.

- А я в нападі грала, - розповідає. - Потім мене травмували, із меніском проблеми, і я стала на ворота. А знаєте, з якою швидкістю в гандболі кидають м'яч?

- Мені навіть страшно подумати, - говорю, - не знаю. Я на футбол ходив. Там теж іноді м'яч як попаде сюди, - показую нижче живота. - Боляче. У командних видах спорту багато травм. Кажуть, у футболі більше травм, ніж у боксі. Я й боксом займався два місяці. Потім почав псуватися зір, перестав. Але навички залишилися. Ви не дивіться, що я такий на вигляд кволий. Насправді можу постояти за власну честь і за честь своєї дами.

- Ви палите? - питає лікарка й, не дочекавшись моєї відповіді, дістає пачку Chesterfield. - Я оце вже п'ять років кинути не можу.

- А я, - кажу, - кинув, - а потім знову почав.

- Я без сигарети вранці й спорожнитися нормально не можу.

- Так, - говорю, - дим судини розслабляє. Деякі чоловіки в туалеті покурити люблять.

- А я не люблю, коли в туалеті сигаретами смердить. Знаєте, мені здається, у вас негативна дисмоторна диспепсія.

Бере аналізи, ще раз недбало продивляється їх і каже:

- От і аналізи підтверджують мій здогад. У вас типова для вашого віку проблема. Ви, мабуть, дуже нервуєте на роботі.

- Так, - відповідаю, - нервую. Я ж спортивний журналіст, як мені не нервувати?

А вона:

- Вам треба попити парієт і мотиліум. Я вам випишу рецепт на парієт. Купите його в сусідньому кабінеті, там аптека. А мотиліум можна й без рецепта. Попийте парієт. Це проти кислотності. Він дорогий, але ефективний. Після цього треба пройти курс мотиліуму. І потім можете сміливо йти до нас на дуоденальне зондування. Такий новий у нас вид лікування. Напишу, що треба купити для зондування, щоб ви були підготовлені.

Дає рецепт. Я дякую. Беру свої аналізи, рецепт, ще раз дякую, прощаюсь. Зачиняю за собою двері й тікаю коридором. Парієт я в них не купив.

Зараз ви читаєте новину «"Якої форми у вас кал?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 615
Голосування Чим закінчиться зустріч Зеленського і Путіна?
  • Нічим. Все залишиться, як є
  • Україна піде на поступки Росії
  • Путіна переконають зупинити війну
  • Зеленський погодиться вписати особливий статус Донбасу у Конституцію
  • Президент зрозуміє, що з Путіним домовитись нереально. На Донбасі почнуть будувати стіну
  • Домовляться про газ, але не про Донбас
Переглянути
Погода