Чому Росія може розпастися територіально в найближчі 50 років, розповідає історик Євген Понасенков
Чому з Росією так складно побудувати по-справжньому партнерські стосунки?
– Росія – заручниця своєї сумної історії. Князівства, а потім імперія, розвивалися не вглиб, а вшир. Це "вшир" – бажання володіти: жорстко, часто по-хамськи, при цьому обурюючись, чому за таке не дуже люблять.
Завдяки традиції влади, це ввійшло в менталітет народу: "Ах, вони не хочуть із нами!" Завжди легше кричати, які погані сусіди, ніж прибирати у своїй квартирі. Замість цього люди дивляться телеканал "Первый" і бачать: у сусідній країні живуть негідники, які нас не люблять, з іншої – до нас шпигунів засилають. Ніж щось робити – хоча б шкарпетки плести, – комфортніше слухати, як проплачений владою ведучий вигадує ворогів.
У розмовах із російськими соціологами не раз чув, що влада замовляє дослідження настроїв населення, однак рідко на них зважає.
– Кремль ніколи не вивчав настроїв народу. Може, єдиний, хто це робив, – Сталін. Він уважно слухав і ретельно знищував. Решта нічого такого не вивчали і не знали. Як писав Мандельштам: "Мы живем, под собою не чуя страны". Інтелігенція теж не чує, бо живе Кантом, Шиллером, і не розуміє, що відбувається в країні. Від злиднів не розуміє. А можновладці – від багатства. У можновладців є газ і нафта. Вони їх продають країнам, у яких є інтелектуальні ресурси. Ті їм – іномарки, кардіостимулятори. А народ для держави – це колективний робот, що качає ресурс, аби потім збути його на Захід.
В Україні часто кажуть, що у владі бракує професійних кадрів. Як Росія використовує свій інтелектуальний і культурний потенціал?
– В Європі справді є проблема з кадрами, тому що її народи стали інфантильними. Чому в Італії існує проблема Берлусконі? Крім нього, немає людини, харизматика, який може на себе взяти відповідальність. І це в країні з великою культурою – від Стародавнього Риму, через Відродження до яскравого ХХ століття. У Франції демократичним чином приходить до влади Оланд – людина з нейрофізіологією коника-стрибунця. У цих країнах усе інтелектуальне в політиці давно сталося.
У Росії, з усією нашою трагедією, є креативні хлопці, але до важелів прийняття рішень їм не пробратися. Для цього вони повинні хоча б бути присутніми на головних телеканалах. Не на якомусь "Дожде" (незалежний телеканал. – "Країна"), який дивляться ті, хто і так розуміє усе, про що там говорять, тому роблять це скоріше заради самозадоволення. Це – патова ситуація. Конституційним шляхом до влади в Росії не прийти. Усміхнена фізіономія президента абсолютно адекватна тому, що відбувається – йому комфортно, і він ні про що не турбується.
Патова ситуація в шахах означає, що можна почати нову партію.
– Це традиційно закінчиться фатально для багатьох верств населення. На жаль, верхівка зможе спокійно і красиво за 3 години опинитися на давно куплених віллах у Франції чи Італії. Вона мине всілякі Гааги й Нюрнберги.
Складно сказати, яким буде вихід із ситуації. Хто міг передбачити влітку 1917 року, що псих, нелегал, який сидів на призьбі в Розливі, буде на чолі повстання? А якийсь кримінальник із в'язниці, Коба, командуватиме однією шостою частиною світу. Це буде несподіваний вибух. Уявіть, в один день 50 Бірюльових – не тільки в Москві, а по всій країні. І не те, що ОМОНу не вистачить. У цій ситуації він перейде на бік бунтівників.
Можна припустити, що в якийсь момент одна частина верхівки захоче врятувати ситуацію і скине іншу. Але нинішня корумпована влада скоїла новий страшний злочин. У Росії сьогодні опинилися від 10 до 15 мільйонів легальних і нелегальних мігрантів із колишніх радянських середньоазійських країн. І їхня кількість тільки зростатиме: візи невигідні російському режиму. Нинішня влада окопалася, зробивши ставку на ресурси та на азійських сусідів. Бо вони дають дешеву робочу силу, відкати й розкішну безкоштовну масовку на вибори Путіна і Собяніна (мер Москви. – "Країна"). Путінська влада підірвалася насамперед не на нафті, ціна на яку колись упаде, а на національному питанні.
Зростання націоналістичних настроїв викликане цим?
– Росія – країна політичної апатії. Це пов'язано з кліматом, із природою, із простором. Тому місцевий націоналізм – це такий гурток фотолюбителів. Там є божевільні, які розповідають про Велику Русь. Багато хто з них поміняли прізвища – чомусь їм здається, що вони звучать, як єврейські. Про них ніхто б і не знав, якби не проблема з переселенцями з країн пострадянської Азії та буйними хлопцями з Північного Кавказу. У нас немає ж погромів на концертах Мірей Матьє або Пласідо Домінго. Ніхто не збирається бити італійців, голландців чи навіть поляків. Тому що це або туристи, яким цікава Третьяковська галерея, або фахівці, яких у цій країні, де перемогла духовність, не існує.
Ті, хто приїжджають із країн радянської Азії, – не трудові мігранти. Вони біжать від кошмару своєї батьківщини. А їхня батьківщина ще більш "духовна" за Росію. Вони ще більш віруючі, їхні президенти ще більш президенти, ніж наш. У нас кажуть: от, вони не розуміють нашої культури. А з якого дива їм розуміти її? У них інші традиції, історія, навіть метаболізм нейронів головного мозку. Вони не повинні грати в наші іграшки, які вигадали Руссо, Вольтер. Ці мільйони потрапляють у наше пасивне з рабською терплячою свідомістю середовище. А росіянину – яка різниця, від кого терпіти: від поміщика, від енкаведешника чи від мігранта з ножем.
Нещодавно я брав участь у круглому столі, присвяченому міжетнічним конфліктам. Перед початком на мене накинувся з полум'яною промовою товариш Володимир Тор. Його справжнє ім'я Кралін Владлен, тобто Володимир Ленін, він нещодавно повірив у Бога. Запитав: чи вважаю я, що сірководень давніший за Христа? Відповідаю, що вважаю. Він почав кричати і звинуватив у неповазі до віруючих. Якщо прийдуть до влади віруючі – не такі, як Путін, він нормальний, чудово знає ціну цій пропаганді, – буде трагедія.
Що потрібно враховувати Україні в подальших відносинах із Росією?
– Україні треба розуміти цю трагедію Росії, щоб бути готовою і до наших майбутніх бунтів, і до націоналістів у владі. Вони бувають інтелігентні, хочуть зібрати росіян з усього світу. Ну і нехай збирають їх десь там навколо мавзолею. А є з хворобливими імперськими принципами. Ці, звичайно, захочуть, щоб брати-українці були у складі Росії. Увійде такий націоналіст у поважний кабінет, подивиться на величезну карту батьківщини й подумає: ми що, не можемо повернути цю дрібноту в лоно нашої духовності? А це можна зробити, тільки поклавши тисяч 300 російських і ще більше українських хлопців на полях битв. Для таких людей ніякої різниці між Україною, Курилами й навіть Камчаткою не існує.
Для України Росія – це насамперед газова труба. І в нас, крім труби, більше нічого не залишилося. Тим більше, що для Росії труба – велика "духовна" скріпа між надрами землі й віллами в Маямі.
Зараз робиться спроба пограти м'язами. Мовляв, ви собі об'єднуйтеся з Євросоюзом, а ми об'єднаємося в азійський союз, і мало вам не буде. Це – образа, але на те, в чому самі винні.
Ви якось доводили, що західна цивілізація гине. Але ця думка звучить уже багато століть.
– Західний світ через те, що він справді духовний, бо поважає людський дух – особистість, став беззахисний перед варварами. Освальд Шпенглер, коли писав про сутінки Європи, мало бачив, що відбувається у сусідніх країнах на зразок Росії. Він не міг знати, що таке справжні сутінки і що таке темрява. Велике переселення народів Середньовіччя не порівнюване з нинішньою ситуацією. Вона трагічніше у стократ, бо Захід оснастив сучасних варварів технічними силами. Крім того, у варварів раннього Середньовіччя не було жахливої релігійної ідеології з чіткою установкою. Про неї Йосип Бродський в есе "Подорож до Стамбула" сказав, що це їхня споконвічна традиція "рэзать". Схоже на те, що ситуація складається так: або ми, або – вони. Ми постійно чуємо, що всі релігії мирні, але чомусь представники тільки однієї постійно щось підривають.
Я розумію українців, яким ненависні імперські мотиви Росії. Але всі ми – і росіяни, і українці, і шведи, і французи – зараз опинилися в одному човні. Нам треба забути помилки молодості, хто кому наступив колись на ногу, і усвідомити: у нас спільний ворог, який любить "рэзать". Тому ми повинні любити одне одного: хто салом, хто – нафтою.
Ви не вважаєте, що цивілізаційний конфлікт – це розплата за колонізаторські гріхи?
– Ми не повинні вдаватися до мазохізму, як унтер-офіцерська вдова шмагати себе. Сартр і лівацька компанія вселили в нас комплекс провини за доброту.
Варвари отримали від Риму водогони, медицину, а потім прийшов Алларіх і все знищив. Досягнення античної культури не змогли навіть зімітувати. Для цього знадобилася тисяча років.
Усі імперії, навіть радянська, цивілізували території, куди приходили. Почитайте Марка Твена "Простаки за кордоном". Він описує Північну Африку, де діти натовпами ходили з гниючими очима, тому що їх ніхто не промивав навіть водою. Прийшли погані європейці, в нашому випадку, радянські люди в Середню Азію, за сотню років дали місцевому населенню досягнення техніки, яких не було тисячоліттями, влаштували побут, дали дороги, мобільні телефони, й пішли. Росіян навіть по-хамськи вигнали. Тепер хлопці, яких колись гнобили, мільйонами пробираються в країни своїх колонізаторів, тому що в них удома жити неможливо.
Чи може Росія розпастися територіально?
– Звичайно, думаю навіть на біографії мого покоління. Насправді вона давно вже розпалася на окремі регіони. У нас феодальна система. Усі одне одного ненавидять. Єдине, що ще об'єднує регіони – ненависть до Москви, причому разом із Києвом, Варшавою і Нью-Йорком. Це те саме для більшості населення Росії. А Париж уявляється якимсь передмістям Москви. Може, росіян об'єднає ненависть до прибульців з азійських країн. Але це коштуватиме ще певну кількість жертв з обох сторін.
1815 року з Франції не захотіли повертатися 40 тисяч російських солдатів
2004-го Євген Понасенков опублікував дослідження "Правда про війну 1812 року".
В ньому вперше на пострадянському просторі розвіяв міфи стосовно причин і мети походу французів на Москву.
Понасенков доводить, що антинаполеонівські війни найбільше були вигідні Англії, бо промислово розвинена Франція складала їй конкуренцію на світовому ринку. Росії ці війни були непотрібні. Вона мала переважно сільськогосподарську економіку, і геополітично її інтереси не перетиналися з Францією. Імператор Павло І після невдалого швейцарського походу повернув зброю проти Лондона. Однак за англійські гроші в Петербурзі царя вбили, і престол посів Олександр І. Той говорив лише французькою і мав особисті претензії до Наполеона: мовляв, якомусь корсиканцю дістався такий гарний народ, а він має правити малоосвіченими росіянами. Олександр втягнув країну в антифранцузькі коаліції. Однак після розгрому під Аустерліцом і Фрісланде російський імператор 1807 року змушений укласти з Наполеоном Тільзітський мир.
Понасенков вважає, що війну 1812 року спровокував Олександр І, оскільки після підписання миру почав створювати нову коаліцію проти Наполеона. Формально Росія розбила французів у цій кампанії. Однак не героїчно. Спочатку росіяни відступали, по 11 км на день, що за тогочасних технічних і дорожніх умов було дуже багато. Олександр казав: треба буде – і до Камчатки відійдемо. Початок Бородинської битви Михайло Кутузов проспав і фактично її програв: французи зазнали менших втрат – 30 тис. убитими проти 50 тис. із російського боку, хоч наступали. До того ж, узяли Москву. За наказом генерал-губернатора Федора Ростопчина місто підпалили. У вогні загинули 20 тис. поранених росіян. Понасенков цитує слова Кутузова про Наполеона: "Він і сам піде з Москви". Французи справді пішли з Росії, бо в Європі вони купували харчі в магазинах, а тут, із ярмарковою системою, їм не було чого їсти.
Російський патріотизм видається історикові сумнівним. Коли 1815 року зайняли Париж, то додому не захотіли повертатися 40 тис. російських солдатів.
Війну стали називати Вітчизняною з 1837 року за наказом Миколи І, який почав створювати міфи про кампанію. За Сталіна виник культ Михайла Кутузова.
3 
1
Коментарі