Новітня українська нація була б неможлива без образу Росії і Путіна як ворогів, – каже російський письменник Дмитро ГЛУХОВСЬКИЙ
Ваші романи – постапокаліптичний сюрреалізм. Яким жанром описали б російську дійсність?
– У внутрішній та зовнішній політиці ми вийшли за межі реалізму, минули гротеск і абсурд. Рухаємося в напрямку антиутопії.
Читаю новину: протоієрей Російської православної церкви Всеволод Чаплін схвалює убивство лідером КНДР Кім Чен Ином свого брата. Священик закликає знищувати емігрантів із РФ і завдавати по них як по зрадниках точкові ракетні удари за межами країни. Ідіотизм? Так, але такі пропозиції вкидаються за погодженням із тими, хто нагорі. Влада перевіряє гнучкість суспільства.
Середина 2000-х видавалась царством раціонального, порівняно з дійсністю останніх трьох років. Ми перестали думати головою. Мислимо шлунково-кишковим трактом.
Куди рухається суспільство?
– Люди займаються виживанням. Економіка неефективна, ситуація погіршується. Росстат махлює з цифрами, як у радянські часи. Виходів не видно. Росія надто залежна від доходів із продажу енергоносіїв. Є успіхи в експорті зброї та агропродукції, але вони не покривають втрат від низьких цін на газ і нафту, санкцій і контрсанкцій.
Певною мірою люди готові відволікатися на обманки влади. Останні три роки – на Україну. Це багаторівнева гра Кремля. Показують росіянам, що повстання народу ніколи не призведе до добра, за революціями неминучі хаос, зубожіння й громадянська війна.
До 2014 року на теренах СНД не було двох ближчих народів, ніж росіяни й українці. Розпалювання війни на Донбасі, провокування громадянського конфлікту і пряме втручання російської армії виконують багато задач. Перша – створити вогнища збройного конфлікту для недопущення Києва в НАТО. Це параноїдальний страх Кремля. Хочуть зберегти Україну своїм сателітом, буфером між Росією і Заходом. Друге завдання – дискредитувати Майдан. Він стався за два роки після протестів на Болотній площі в Москві. Тоді на вулиці вийшли десятки тисяч. Такого не було понад 20 років. Після перемоги другого Майдану Кремль вирішив: наступного разу і Болотна може завершитися успішно. Тому переможців Майдану слід було затаврувати, ошельмувати як фашистів.
За медведівської відлиги (президентство Дмитра Медведєва 2008–2012 років. – Країна) росіянам обіцяли модернізацію й демократію. Закінчилося все рокіровкою Путіна й Медведєва. Люди зрозуміли, що з ними ніхто не рахується, а Медведєв – просто базікало. Це й призвело до виступів на Болотній.
Куди йде Росія?
– Нікуди. В оточення Путіна немає стратегічного плану. Лише реагують на поточні виклики. Єдина мета – зберегти владу, не допустити ротації еліт. Нинішня – олігархи і чиновники, які всім завдячують Путіну. Його друзі юності, товариші по службі з КДБ, колишні колеги з мерії Петербурга, кооперативу "Озеро" (створений 1996 року дачний кооператив у Карелії, більшість членів якого стали політичною верхівкою РФ. – Країна).
На початку 2000-х для збереження влади вигідно було грати в демократів. Тепер – у диктатуру.
Ми були й залишаємося величезною корумпованою банановою республікою. Корупція в нас – інструмент управління бюрократією. Влада дає чиновникам вседозволеність і високі тіньові доходи. Водночас ті розуміють: як тільки в їхній лояльності засумніваються – втратять усе.
До 2014 року країна жила без ідеології. Крим приніс новий російський імперіалізм і націоналізм. Водночас ми допомогли українцям із творенням новітньої нації. Вона була б неможлива без образу Росії й Путіна як ворогів. Прикро, що Україна і Росія творять нову ідентичність на взаємному антагонізмі. Але це – особиста "заслуга" Путіна. Без його рішень не було б Криму, Донбасу. Це була його спроба грати на випередження. Як наслідок – глибока криза, Україна втрачена для Росії, кінець інтеграційних процесів у СНД, ізоляція від Заходу.
Як країна зміниться після Путіна?
– Він каже, що не знає, хто піде на президентські вибори 2018 року від влади. Не хоче провокувати в людей відчуття приреченості.
Спочатку Путін був компромісною фігурою, влаштовував різні еліти. Кого – ні, ті мусили покинути країну. Тепер він – гарант безпеки і збереження награбованого. Більшості представників нинішньої еліти – за 60 років. Хочуть передати управління країною й активами дітям. Сина Сергія Іванова (глава Адміністрації президента 2011–2016 років, член Радбезу РФ. – Країна) призначили главою групи компаній "Алроса" (світовий лідер із видобутку алмазів. – Країна). Діти Миколи Патрушева (секретар Радбезу РФ. – Країна), Олександра Бортнікова (директор ФСБ. – Країна) теж пристроєні в держкорпораціях. Їх готують прийняти важелі управління країною через 10–15 років.
Якими будуть стосунки Росії із Заходом із відходом Путіна?
– З відходом Путіна можлива симуляція демократизації. Російська еліта хоче припинити конфлікт із Заходом, але на неприйнятних для останнього умовах. Щоб Євросоюз і США не втручались у політичні справи Кремля, а той відновив вплив у країнах колишнього СРСР.
Не думаю, що Захід "купить" імітацію відлиги. Потрібні справжні реформи і зміни, а вони за нинішньої еліти неможливі, бо підірвуть її становище. Росія буде змушена продовжувати самоізоляцію, а це може призвести тільки до гниття.
Москва могла порозумітися з Києвом після Революції гідності?
– Звісно. Революція привела до влади людей зі старої когорти. Путін прекрасно співпрацював із Порошенком, Тимошенко була найближчим партнером. Це бізнесмени, які звикли домовлятися з Кремлем. 2014-го з ними можна було владнати все за місяць. У київській еліті мало справді майданних політиків, як Андрій Парубій. Вони виконують декоративні функції, серйозної ваги в прийнятті рішень не мають.
Але ціль була ошельмувати Майдан. Для Кремля вуличні революції – останній некерований елемент політики. Усі "системні" партії приручені й кастровані. Несистемні рухи контролюються, лідери мертві чи в тюрмі. У Олексія Навального (засновник Фонду боротьби з корупцією. – Країна) брат у тюрмі, в заручниках. Сергій Удальцов (лідер руху "Авангард червоної молоді". – Країна) – за ґратами. Борис Нємцов – мертвий (співголова партії ПАРНАС, убитий у Москві 27 лютого 2015 року. – Країна).
Для відволікання росіян Путін може почати нову війну?
– Схема маленької переможної війни працює. Доки влада контролює центральне телебачення, то може брехати скільки завгодно й моделювати будь-які реальності.
Путін – президент війни. Вона виручала його у всіх складних ситуаціях. Усі внутрішні конфлікти вирішував за її рахунок. Прийшов до влади на Другій чеченській (бойові дії РФ проти невизнаної Чеченської Республіки в 1999–2009 роках. – Країна). Далі під час кожної внутрішньої політичної кризи виникала конфронтація з кимось зі старих-нових ворогів-сусідів. Це рятувало його рейтинг.
В оповіданнях звертаєтесь до російської глибинки. Як вона живе?
– Люди виживають, невдоволені владою. Але Путіна пов'язують із зовнішньою політикою. А за соціально-економічне становище відповідає прем'єр. Уся ненависть за жалюгідне життя дістається Дмитру Медведєву. Він погодився на роль хлопчика для биття. Усі – від конкурентів у владі до Навального – критикують його. Бо можна.
Вічна жага справедливості росіян залишиться невгамована, доки не отримаємо свободи. Вони ж вважають, що свобода не потрібна, бояться відповідальності. Не розуміють, що це – цінність, без якої неможлива справедливість. Ніхто не захищатиме твої права, доки сам не робиш цього. Старше покоління цього точно не збагне. Усе списуватимуть на змову євреїв, масонів, Держдепу і британської розвідки.
А молодь?
– Більшість аполітична. Відчувають, що не можуть впливати на дійсність, тому не думають про це. Міська молодь ходить на концерти, лекції, відкриває стартапи. Сільська переважно пиячить.
Політизована молодь не симпатизує демократії, бо її образ спотворили ЗМІ. Вона заражена імперськими комплексами. Ці люди ніколи не жили в СРСР, але ростуть на радянських міфах. Їх сформувала хвиля патріотично-ностальгічного кіно, інтернет-меми та пропаганда від лояльних і найманих медіа.
За цим стоїть зрозуміле прагнення самоповаги. Але ми часто плутаємо повагу і страх. Людям подобається, що Росію бояться сусіди.
Це унікальна російська риса?
– Росіяни особливо не відрізняються від українців чи німців. Будь-який народ можна швидко оскотинити чи з певними труднощами цивілізувати.
Північна і Південна Корея всю історію були одним народом. Потім їх штучно розділили. В одній створили сталінський СРСР, позбавили людей волі, вкоренили тотальну покірність, приручили до існування в голоді й страху. Поруч – Південна Корея. Країна з населенням 50 мільйонів завалила світ високотехнологічною електронікою, машинами, кораблями, культурною продукцією. У них є самоповага. Добилися імпічменту президента, бо та виявилася корумпована і допустила до управління країною свою подругу.
Росія могла бути зовсім інша, якби її еліта не була такою вузьколобою, якби не сприймала владу лише як інструмент для збагачення.
Кажете, що Росія намагається бути імперією, але схожа на колонію.
– Росія – колишня метрополія. Свого часу несла цивілізацію країнам Середньої Азії й народам Сибіру, Кавказу. Створюючи імперію, слід вкладатися в колонії. Неможливо втримувати їх лише на страху і силі.
Нині Росія сама є колонією. Республіки колишнього СРСР від нас вільні. Але ми не звільнилися від себе самі. Залишаємося осколком імперії, яка не змогла перейти на новий етап розвитку. Ми – заручники власного минулого. Ностальгуємо замість того, щоб діяти. А те, що роблять, дає зворотний результат. У ХХІ столітті завоювання чужих земель не працює. Вугілля Донбасу не покриє втрат Росії від санкцій та ізоляції. Це – мислення позаминулого століття. Світ змінився.
Кремль живе в ілюзіях?
– Так. За СРСР політичні рішення приймало політбюро, за Путіна – Рада безпеки, тобто він з оточенням. Це однорідне середовище вихідців із Федеральної служби безпеки. Вони сформовані в той самий час, за тих же умов, що й Путін. Залежні від нього й не можуть йому заперечити. Зміна поколінь відбувається повільно. А молоді говорять і роблять те, що вигідно для кар'єри. Принципів у них немає.
У чому причина успіху російської пропаганди?
– У тому, що ми вражені імперською ностальгією. Це – сильні почуття, які є в усіх націй, які колись були імперіями. Навіть угорці досі сумують за часами Австро-Угорської імперії. Хоча та розпалася 100 років тому. А російська – лише чверть віку назад.
Як так може бути, що в російських ЗМІ Криму не було 20 років, і раптом він став топ-темою? Бо його вклали в міф про відродження Росії. Це була безпрограшна карта, яку розіграли в зручний момент. Крим для росіян став компенсацією за всі втрати останніх 25 років.
Чому росіяни повірили в "київських фашистів"?
– 10 років активно мусувалася тема Великої вітчизняної війни та особливої ролі в ній Росії. 9 травня щораз святкували з більшим розмахом. Воно повернулося в масову культуру.
Фашист – радянський штамп, синонім зла. Ярлик повісили на Майдан. Щоб пояснити, що це не українці повстали проти режиму, а "Правий сектор" – на замовлення США. Виправдали в очах телеглядачів-росіян захоплення чужих земель. Усе вклали у схему: "Там – фашисти, а ми воюємо проти світового зла".
Можна подолати ворожнечу?
– Україна для Росії втрачена щонайменше на 50 років. Цю сторінку в історії неможливо викреслити. У світі теж не буде довіри до Кремля. Між нами буде збитий боїнг, тотальна брехня, захоплення земель європейської країни, спроби втрутитись у політичні процеси в США й країнах Євросоюзу.
Можливо, з нами робитимуть бізнес. Французи ж торгують алмазами з людоїдами в Африці. Чому не можна з росіянами? Але партнерських відносин не буде.
Якби писали книжку про Україну, яка б це була історія?
– Про трагічну неможливість здолати систему. У людей достатньо відчуття власної гідності, аби ризикувати своїм життям заради зміни влади, яка плює на них. Водночас їм вистачає наївності, аби знову і знову обманюватися цією владою. Революціонери перемогли, мов лицарі, які здолали дракона, але потім самі зайняли його місце. Шкода людей, які були на Майдані, проливали свою кров. Маю до них безмірну повагу і жаль. За їхніми спинами завжди – змова і зрада. Це була б історія безвиході та надії.
Як перетворити Росію на цивілізовану країну?
– Усі рецепти випробувані. Вільні та незалежні суди, непідконтрольні владі ЗМІ, ринкова економіка. Здорова політична система, примусова ротація влади, контроль її гілок одна за одною, конкуренція між ними. Коли кар'єра чиновника законодавчої влади залежить від того, як ефективно він шукає зловживання у виконавчій і навпаки. А ще прозора політична модель, незалежні суди й вибори. Росія стане нормальною країною, коли політики будуть політиками, спецслужби – спецслужбами, церква – церквою. Зараз усе це – департаменти однієї владної корпорації.
2 
1
Коментарі
1