Зеленський уперше публічно заявив, що координує провадження проти Порошенка
20 травня The New York Times опублікувала статтю Володимира Зеленського "Президент України згадує, чим переймався у перший рік своєї каденції".
Можна припустити, що глава держави вирішив донести до американських і світових політиків свою позицію про місце й роль України на політичній мапі світу. Це варто було б лише вітати. Але ні.
Текст містить чимало недоладностей, недоречностей та алогічностей. Ось як, приміром, описана російсько-українська війна: "Шість років частина Донбасу на сході України окупована підтримуваними Росією незаконними збройними угрупуваннями. Мільйони людей втратили домівки, десятки тисяч отримали важкі поранення, а близько 14 тисяч загинули. Коли я прийшов на посаду, війна зайшла в глухий кут, з кожним днем втрачалося усе більше життів". А далі президент Зеленський доходить несподіваного висновку: "Моя адміністрація розуміє, що дипломатія та діалог – єдині варіанти".
Невже він вірить, що "дипломатія та діалог" допоможуть досягнути миру з Московією? Невже і справді якимось незбагненним чином помітив в очах Путіна прагнення до миру? Чи не через цей сумнівний чинник він пояснює політикам Заходу свої дії: "Ми поновили діалог із Росією, і вона повернула три кораблі та 24 українських моряків; на Донбасі відбулося розведення сил; обмін полоненими дав змогу 131 українцю повернутися додому. Але, як і раніше, війна в Україні підриває безпеку та стабільність Європи – і нам буде потрібна допомога союзників для її припинення".
Зупинимось. Поміркуємо. Що ж воно означає "ми поновили діалог із Росією"? Війна триває, а Україна веде перемовини з агресором. Де логіка? Росія повернула захоплені кораблі й українських моряків не тому, що ми поновили діалог. А через те, що міжнародний трибунал ООН з морського права у Гамбурзі зобов'язав Росію звільнити три українських судна "Бердянськ", "Яни Капу" і "Нікополь", а 24 українських моряків повернути на батьківщину. Поспіх у цьому питанні з боку української влади незрозумілий. Бо невиконання рішення трибуналу автоматично вмикало санкції проти Москви. Треба було зачекати. А тим часом визволені з полону українські моряки і далі є фігурантами кримінальних справ, незаконно порушених проти них у Москві. Тож при виїзді за межі України їх можуть арештувати за зверненням РФ. І ще. Про кримських татар і дивні схеми обміну ув'язненими, коли Росія подає кого хоче, у статті не згадується.
Нагадуючи читачам про кінцеву мету – завершення війни, Зеленський нічого не говорить про припинення російської агресії та відновлення територіальної цілісності. Жодним словом не обмовився про трагічні для України наслідки невиконання США і Великою Британією зобов'язань, зафіксованих у Будапештському меморандумі 1994 року. Не згадує про окупацію Криму. Немає навіть натяку на взятий Україною курс до НАТО та ЄС.
Отут було б доречно нагадати читачам The New York Times, що у Сполучених Штатах діє "Акт про підтримку свободи України 2014". У цьому законі, ухваленому в грудні 2014-го, зазначено, що США допомагатимуть Україні у відновленні її суверенітету і територіальної цілісності, у стримуванні Росії від подальшої дестабілізації та вторгнення в Україну й інші незалежні країни Центральної та Східної Європи, Кавказу та країни Середньої Азії. Ця політика здійснюватиметься в координації з союзниками та партнерами Сполучених Штатів. Включатиме економічні санкції, дипломатію, допомогу народу України та надання військових можливостей уряду України.
Та складається враження, що Володимира Зеленського більше хвилює інше. Він зазначає, що історія зі спробою оголосити імпічмент президенту США Дональду Трампу після їхньої телефонної розмови "стала некомфортною" для нього, оскільки це "відвертало увагу Америки та міжнародної спільноти від питань, які були найважливішими для України, і перетворило нашу країну на історію про президента Трампа".
Ось тут починається найцікавіше в міждержавних відносинах США та України. Далі Зеленський пише, хоч скільки було б думок, чуток і теорій навколо тієї телефонної розмови і незважаючи на те, що полеміка призвела до імпічменту містера Трампа, Україна залишається хорошим партнером і другом Сполучених Штатів. Ми отримали військову допомогу. Користуємося підтримкою як демократів, так і республіканців, а також простих людей по всій території США.
Та цей недоречно пафосний оптимізм зіпсували "плівки Деркача", оприлюднені за день до пресконференції президента в Києві і за день до появи статті у The New York Times. У тих кустарно змонтованих давніх записах перемовин Порошенка і Байдена не було нічого принципово нового. Але "осадочок залишився".
Найприкріше, що до скандалу долучився український президент. Каже: "Про Порошенка і Байдена чув, прокоментую". "Це не останній дзвінок, який побачать українці. Реагувати повинна прокуратура, правоохоронні органи. І я знаю, що генеральний прокурор України ще вчора зареєструвала кримінальне провадження. Будуть розслідувати. Можуть кваліфікувати як державну зраду".
Адвокат Ілля Новіков, який представляє інтереси Петра Порошенка, заявив, що генпрокурорка Ірина Венедіктова зареєструвала кримінальне провадження щодо Порошенка вночі, після спілкування з главою держави.
Президент Зеленський уперше публічно окреслив свою позицію як людини, яка координує і зацікавлена в цих провадженнях, прокоментував Ілля Новіков. На плівках, додає, немає ніякого факту державної зради. "Якби ми з колегами були схильні до тролінгу – ми вже зараз подали б заяву. Оскільки на сайті президента України 6 квітня розміщена новина, що Володимир Зеленський мав розмову з державним секретарем США Майком Помпео з того ж самого питання".
Висновок логічний. Зеленського можна звинуватити в тому ж, що й Порошенка. А пафос, що "Україна залишається хорошим партнером і другом Сполучених Штатів" після цього сприймається щонайменше іронічно.
Зеленський, якого, подейкують у Вашингтоні, ненавидить Трамп, згадкою про розмову п'ятого президента України з віцепрезидентом США виносить цю російську провокацію з плівками на вищий рівень й завдає удару по Джозефу Байдену та демократичній партії Сполучених Штатів. Тим самим руйнує двопартійну підтримку України, шкодить державним інтересам України, підриває одну з важливих опор національної безпеки, вважає Юрій Щербак, надзичайний і повноважний посол, письменник.
Перед Мюнхенською безпековою конференцією в лютому Україні треба було звернутися до керівництва США щодо отримання спеціального статусу основного союзника. Це дало б змогу долучитися до 18 країн, які не є членами НАТО, але мають такий статус. 1 серпня торік Дональд Трамп надав його Бразилії. Але такої заяви не прозвучало. Ми проґавили можливість посилити позиції України на міжнародній арені. А після втягнення у виборчі перегони в США Володимир Зеленський ще більше підриває довіру американців до української влади. Наша держава стає токсичною і для республіканців, і для демократів. І ми, найімовірніше, вже втратили шанс стати союзником США поза НАТО.
І волання українських дипломатів, громадських діячів та активістів, які 24 травня звернулися до американського політикуму й суспільства щодо важливості захисту стратегічного партнерства між Україною та Сполученими Штатами, навряд чи зарадять. Ефективність таких заяв у геополітичних джунглях близька до нуля. Можна згадати "кольчужний" скандал доби Кучми і протести-пояснення України. У квітні 2002 року колишній майор держохорони Микола Мельниченко дав свідчення Великому журі Сан-Франциско, що в його записах зафіксовано розмову дворічної давності: президент Леонід Кучма і керівник Укрспецекспорту Валерій Малєв обговорюють можливий продаж в Ірак, в обхід міжнародних санкцій, чотирьох станцій "Кольчуга". Ті можуть виявляти і розпізнавати найсучасніші американські літаки. Це призвело до погіршення відносин між Вашингтоном і Києвом у всіх сферах. У жовтні того ж року Держдеп США тимчасово призупинив надання Україні 54 мільйонів доларів американської урядової допомоги. Інших доказів поставок "Кольчуг" в Ірак не було. Однак позиції України на міжнародній арені в наступні кілька років стали значно слабші.
Доки існуватиме Росія, такі провокації триватимуть. В Україні вже давно помітні наслідки діяльності російської агентури, яка може спричинити параліч влади. Тим паче, що значна частина зе-команди тяжіє до Росії. До Путіна. "В очах якого проглядає мир".
Можна з упевненістю стверджувати, що відкриття провадження по Андрієві Єрмаку і Леоніду Кучмі, Віктору Медведчуку і депутатах, які літали з ним до Москви, щодо можливої державної зради закінчиться черговою інформаційною бульбашкою. Але The New York Times про це не напише.
2 
1
Коментарі