"Постійно руки у крові: багато поранених, яких треба рятувати"

Історії восьми медиків, життя яких забрала війна

Військового медика 80-ї десантно-штурмової бригади – 22-річного Назара Божика – поховали в селі Вівся на Хмельниччині 1 червня. Він загинув 25 травня поблизу міста Бахмут на Донеччині, коли рятував побратима.

– У Назара була непроста доля. При живих батьках його виховувала бабуся. Зуміла виростити мужнім, відважним, в любові до України. Назар закінчив Чемеровецький медколедж. Коли постало питання йти на фронт, не вагався ні хвилини, – розповідають односельці загиблого.

Друзі згадують Назара як компанійського та позитивного. Збирають гроші, щоб матеріально підтримати його бабу

1. У ніч проти 17 травня на Луганщині загинула старший лейтенант і військовий медик з Івано­Франківська, 46-річна Юлія Огієнко.

Російські окупанти розстріляли з "Градів" медчастину Юлії. У неї залишилися дві доньки.

– Юлія працювала в Хустській районній лікарні на Закарпатті. Виховувала дітей. З перших днів війни вступила до місцевої територіальної оборони. Потім поїхала в зону бойових дій рятувати життя нашим воїнам, – кажуть колеги.

Юлію Огієнко поховали в рідному селі Чукалівка. Разом із нею загинув її колега – хірург Олександр Папп. Вони на фронті оперували поранених бійців.

2. 3 травня в Маріуполі, на комбінаті "Азовсталь", окупанти вбили психологиню, медика полку "Азов" – 51-річну Наталію Луговську з Червонограда на Львівщині.

– Донька жила для людей. Працювала психологом у реабілітаційному центрі воїнів АТО в місті Соснівка. Волонтерила. 2018-го від кулі бойовиків під Водяним на Донеччині загинув мій онук – 23-річний Юрій, син Наталі. Був снайпером полку "Азов", позивний "Баррет". Донька не змирилася з його смертю. Казала, що в азовцях бачить свою дитину й мусить їм допомагати. Пішла служити, – каже мати загиблої Параскевія Висоцька.

21 квітня на війні загинув зять Луговської – Олексій Ластович, також боєць "Азова". Одразу після смерті Наталії її донька Тетяна народила сина.

– Як саме загинула дочка, точно не знаємо. За однією версією, її вбили, коли рятувала з-під обстрілу якусь жінку. За іншою – її засипало в укритті, – додає Параскевія Висоцька.

 

3. 22 квітня під час визволення від російських окупантів села Руська Лозова в Харківській області загинув медик, 31-річний Анатолій Логунов.

Першого дня війни він пішов на фронт добровольцем. Мав позивний "Хірург".

– Анатолій народився в Казахстані в сім'ї військових. Жив у Києві, Полтаві, Харкові, – розповідає його наречена Анна Колісник. – Працював стоматологом, мріяв про власну клініку, займався спортом. Постійно розвивався, їздив на курси до світових стоматологів.

30 квітня Анатолія Логунова поховали на Алеї слави в Харкові.

– Перед смертю Толя казав, щоб я дивилася на зірки. Так він знатиме, що я поруч. Що буду жити в щасливому та вільному місті, – додає Анна.

4. Поблизу села Времівка Донецької області 21 квітня російські загарбники вбили військового медика з Вінниччини Олексія Семенця.

Він служив у 59-й мотопіхотній бригаді. В перші дні війни його підрозділ потрапив в оточення. Вдалося вирватися. Згодом опинилися на Донеччині. Після артилерійського обстрілу Олексій кинувся рятувати бійців із сусіднього підрозділу. В цей час туди зайшла російська диверсійна група.

– Брат мав дві контузії. Йому було важко розмовляти, постійно боліла голова. Отримав інвалідність, але не зміг покинути побратимів, – говорить сестра загиблого Ангеліна. – Він завжди хотів стати медиком. Закінчив училище Бершадської громади. З другої спроби вступив на бюджет до Він­ницького університету. Згодом підписав контракт із 9-м батальйоном 59-ї бригади. Став медиком взводу. Дбав про солдатів. За свої гроші купував ліки від кашлю, грипу, знеболювальні. В останні дні свого життя дзвонив і казав, що в нього постійно руки у крові: багато поранених, яких треба рятувати.

Після війни Олексій планував одружитися з нареченою Катериною.

5. На війні з російськими окупантами 18 квітня загинув бойовий медик, 23-річний Валентин Москівець, позивний "Док". Його поховали в рідному селі Хрещате на Полтавщині. До війни посів третє місце в конкурсі як найкращий фахівець тактичної медицини України.

– Про таких, як Валентин, кажуть: медик від Бога. З дитинства мріяв стати лікарем. 2019-го на відмінно закінчив Лубенський медичний фаховий коледж. Працював в урологічному відділенні Полтавської обласної лікарні, – розповідають колеги загиблого. – Тоді вирішив підписати контракт. Служив у 81-й окремій аеромобільній бригаді військовим медиком.

Валентин був душею компанії, згадують односельці.

– Усе встигав. Удома помагав матері по господарству. Мав багато друзів, був дотепний, веселий, – каже Оксана Дядюнова, голова Решетилівської громади, в яку входить Хрещате.

6. 3 березня на межі Донецької та Запорізької областей у бою з російською армією загинула мати-героїня, 48-річна Ольга Семидьянова з міста Марганець на Дніпропетровщині. Військовий медик виховувала 12 дітей – шістьох рідних, стільки ж усиновлених.

2015-го чоловік Ольги пішов на війну добровольцем у батальйон "Айдар", який згодом перейшов до лав ЗСУ. Запропонував дружині долучитись.

– Мама була на стрільбищах, опанувала військову справу, загорілася цим і вирішила залишитися. За нею поїхала і я, де зустріла свого чоловіка – теж військовослужбовця, – розповідає донька Ольги Юлія Волкова. – Мама була на передовій і рятувала поранених як бойовий медик у третій штурмовій роті. 2019-го, на її день наро­дження, окупанти обстріляли їхні позиції. На щастя, всі врятувалися. Цього разу вона відчувала, що загине.

За кілька годин до смерті Ольга написала дітям, що сильно їх любить і їде в гарячу точку. Більше на зв'язок не виходила.

– Під час бою наші військові йшли у відступ. Комбат дав завдання забрати всіх жінок із передової. Мама відмовилася, – каже Юлія. – Вона до останнього рятувала побратимів. Отримала важке поранення в живіт, загинула від втрати крові.

7. Бойовий медик 15-го окремого мотопіхотного батальйону, сержантка, 51-річна Інна Дерусова, загинула 26 лютого. За два дні до цього мала повернутися з відпустки на місце служби, але затрималася в Охтирці на Сумщині. Через масовані удари окупантів по місту було багато поранених. Інна Дерусова загинула, рятуючи під обстрілами людей.

– Інна була і за начальника медслужби, і за начальника медичного пункту, і за санінструктора. Не скаржилася. Бійці називали її мамою, – згадує побратим загиблої Петро Лисенко.

Інна Дерусова готувала бойових медиків на передову.

– Вона дуже пишалася сином. 2016-го він підписав контракт і почав військову службу в підрозділі, де служила мати. За рік став одним із найкращих мінометників батальйону. Кілька місяців тому одружився. Інна цьому раділа, – додає Лисенко.

8. Сержант медичної служби, 23-річна Іванна Поліщук із села Броди на Рівненщині, загинула в Херсонській області, на другий день повномасштабної війни в Україні.

Окупанти обстріляли медичну бригаду, яка їхала допомагати пораненим. Біля Іванни впав ворожий снаряд. Її посік­ло осколками. Смерть була миттєва.

– Іванка з братом були сироти. Родина Поліщуків взяла їх до себе, замінила їм батьків, – каже односельчанка загиблої Оксана Матвійчук. – Дівчина змалечку росла бойовою. Водночас співала в церковному хорі й читала акафіст на літургіях.

Після школи Іванна вивчилася на медсестру в Шепетівському коледжі на Хмельниччині. Перекваліфікувалася на військову медсестру. З 2019 року служила у 80-й десантно-штурмовій бригаді Львова. Пів року була в зоні ООС. За декілька днів до загибелі приїжджала в рідне село.

– Пішла на сповідь. Довго говорила зі священником, мала недобрі передчуття, – згадує мати Іванни Людмила Поліщук. – Ще до початку війни з побратимами поїхала на Херсонщину. Коли путінські війська атакували Україну, подзвонила та тричі повторила: "Мамо, моліться за мене, тут гаряче". Більше на зв'язок не виходила.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×