Українська політика не така елітарна, як британська чи американська. Але більше відповідає логіці демократії, – каже голова громадянської мережі "ОПОРА" Ольга Айвазовська
Як оцінюєте зміни у Виборчий кодекс, які 16 липня внесла Верховна Рада?
– Стосуються трьох блоків питань – політичного, процедурного і прав людини. У політичній площині вони, швидше, негативні. Встановлюють монополію політичних партій на участь у виборах. У громадах від 10 тисяч виборців самовисування не передбачене. Це фактично вся країна. В умовах реальної фінансової децентралізації це боротьба за вплив на розподіл великих грошових ресурсів. Політичні партії припускають, що пропорційна система дасть змогу краще формувати коаліції та легше ухвалювати рішення – буде менше незалежних депутатів.
Місцеві вибори в Україні заплановано на 25 жовтня. За міжнародними стандартами, виборчу систему не змінюють за рік до перегонів. Завчасно важливо знати, де балотуватиметься кандидат і як сформують округи. А їх утворять тільки на початку вересня територіальні виборчі комісії. Є поняття джерімендеринґу – нарізки округів під інтереси конкретних політиків. Якщо його сформують довкола великого підприємства, власники зможуть впливати на вибори.
Варто було залишити систему, що її прийняли у грудні торік. Була б можливість усім конкурувати на рівних. Тоді пропорційна партійна система діяла тільки у великих містах від 90 тисяч виборців.
Процесуальний і правовий аспекти оцінюєте позитивно?
– Це великий крок уперед. Заклали передумови, щоб до 2025-го всі дільниці стали інклюзивними. Мова не тільки про людей з інвалідністю, а й про літніх чи матерів із візочками. Кодекс зобов'язує місцеве самоврядування вже на цих виборах враховувати вимоги доступності.
Гендерні квоти вперше існують не формально. У кожній п'ятірці виборчого списку партії мають бути дві-три жінки. Без цього списку не зареєструють.
З'явилася можливість змінити виборчу адресу. Це колосальний прорив. Близько 6 мільйонів українців проживають не за місцем реєстрації. Роками орендують житло, платять податки, але не можуть обирати місцеву владу. Я з 2006-го в Києві й тільки зараз вперше голосуватиму за Київську міську раду та міського голову.
На випадок зловживань прийняли зміни до Кримінального й Адміністративного кодексів. Подання невірогідних відомостей до Державного реєстру виборців карається позбавленням волі.
Третій блок – процедура. Тут є і добре, і погане. Частину вдосконалено, інша – не накладається на реформу децентралізації. Збереглося багато правової невизначеності.
Тож зміни 16 липня можна оцінювати позитивно на 60 відсотків.
Партії отримують більші можливості. Це сприятиме їхньому розвитку? Ставатимуть ідеологічними, створюватимуть партійні ліфти з низів чи залишатимуться проєктами?
– Довіра до партій як інституцій сягає мінус 55 відсотків, за даними Фонду "Демократичні ініціативи". Менше в Україні довіряють хіба російським засобам масової інформації. Та шанси є. Чи використають їх партійні представники на місцях?
Зараз розробляють нову редакцію закону про політичні партії. Планують ухвалити взимку. На рівні процедур включає соціальні ліфти. Політсили стануть прозорішими для суспільства та власних представників. Наприклад, чітко буде регламентовано питання етичного кодексу. Від цього залежать внутрішньопартійні контакти, а також із бізнесменами, іншими політиками, спонсорами. Чи будуть публічні з'їзди. Часто партії проводять конференції, де учасники голосують за списки, яких не бачили. Мають з'явитися запобіжники.
Вибори спонукають до роботи з кадрами. Партії потягли на себе ковдру, але й узяли відповідальність. Монополія повинна мати сенс і користь. Якщо партії не покажуть себе, їх усунуть від політичних процесів наступного ж виборчого циклу.
Ви казали, досі невідомо, чим займатимуться районні ради. Адже їхні функції перейшли до об'єднаних територіальних громад.
– Невідомо, які вибори оголосять на рівні районів. Маємо постанову про призначення чергових місцевих. Вона поширюється на старі адміністративно-територіальні одиниці. Декларує, що чергові вибори відбуваються там, де не буде призначено нових. Вони вже стосуються нещодавно укрупнених районів. Досі немає відповіді для районних рад, чи це будуть перші чи чергові вибори? Якийсь уповноважений орган має повідомити ЦВК. Комісія не може діяти без цього.
Дедлайн на прийняття рішення – середина серпня, за 70 днів до виборів. А парламент не працює. Сподіваюся, ЦВК звернеться до уряду щодо уточнення. Рада вчасно не визначила повноваження рад укрупнених районів. Партії не мають мотивів виставляти туди кандидатів, не знають, що там робитимуть. А за кожного у списку політсила має сплатити грошову заставу.
Депутати не схотіли обговорити укрупнення районів з усіма зацікавленими сторонами. Думали, достатньо намалювати кордони та ткнути пальцем у центр. Дехто вважає, що райради не потрібні. Але їх існування прописане в Конституції. Не можна не проводити там виборів. Треба організувати інформаційну кампанію, розказати про їхні повноваження. Або внести зміни до Основного закону й ліквідувати районні ради.
Кажуть, зміни щодо місцевих виборів – це узаконення феодалізму й демонтаж державності. Мовляв, 136 новоутворених райрад перейдуть під контроль місцевих баронів і ментів. Чи є підстави для таких висновків?
– Зараз райради не мають повноважень. Але це може змінитися після виборів. Головне, щоб не було повторення 2010 року. Тоді після обрання президентом Віктора Януковича його повноваження різко збільшили рішенням Конституційного суду. Це призвело до трагедії.
Які ви прогнозуєте результати – для влади й опозиційних сил?
– Партії робитимуть ставку на регіони, де мають підтримку. У деяких парламентські сили навіть не планують висувати кандидатів.
Агітація не фокусуватиметься на національних темах. Децентралізація дає можливість не перекривати порожніх бюджетів та поганих доріг риторикою про НАТО та ЄС. Раніше 50 відсотків порядку денного місцевих виборів припадало на зовнішню політику, яка не в компетенції місцевої влади. Акцентуватимуть на інфраструктурних проєктах. Громадяни хочуть бачити ремонт доріг, майданчики в себе у дворі.
Деякі парламентські партії працюють централізовано, конкретні нардепи курують регіони. Вони залучають людей у місцеві команди. Це не завжди погано. Народний депутат – політична фігура, а не держслужбовець. Але як віцепрем'єр із цифрової трансформації Михайло Федоров може очолювати запорізьку обласну організацію "Слуги народу"? Член уряду не має займатись однією політичною силою, це конфлікт інтересів та адміністративний ресурс. Зеленський публічно говорить, якого кандидата підтримуватиме на виборах міського голови Києва. Президент не може так робити.
Яке значення матимуть місцеві вибори для команди Зеленського й усієї політичної системи?
– По країні 25 жовтня буде півтори тисячі виборів. Одна партія не матиме монополії. Електорат "Слуги народу" – розсіяний. 73 відсотки в другому турі президентських – це й ті, хто підтримував інші політсили. Президентська партія на квітень мала одну зареєстровану обласну організацію.
У "Голосу" невисокий рівень підтримки. Планує кампанію тільки в регіонах, де має рейтинг.
"Європейська солідарність" у подібному електоральному сегменті, але володіє більшим ресурсом. Після програшу лідера на президентських виборах взялася за зміни в осередках.
"Батьківщина" має горизонтальні переваги. У невеликих містах по всій країні є шанси брати 5 відсотків і формувати фракції. Партія працює довго та системно, не дивлячись, чи лідер в опозиції, у владі, на свободі чи в тюрмі. Впливова на рівні сільських, селищних, районних рад.
Найбільша підтримка в партії "Опозиційної платформи – За життя" – на півдні та сході. Але прихильники є й у центрі. Активно діє на заході.
Місцевих виборів на окупованих територіях не буде. Є імовірність, що не відбудуться вони й у деяких прифронтових населених пунктах. ЦВК ухвалюватиме рішення за зверненням військово-цивільних адміністрацій. Які бачите ризики у виборах на прифронтових територіях?
– На президентських і парламентських голосування провели скрізь. Зараз мали би робити так само. Це було б чесно щодо громадян, навіть якщо вони не підтримуватимуть провладної партії.
А от вибори до Луганської та Донецької обласних рад проводити поки що не варто (зараз військово-цивільні адміністрації виконують обов'язки сільських, селищних, міських рад, обласних, районних рад та їхніх виконавчих органів. – Країна). Інакше ми відмовляємося від окупованих частин цих областей. Якщо якийсь відсоток регіону не братиме участі в голосуванні, статус обраної ради буде сумнівний.
Чи може влада в останній момент протиснути вибори на окупованих територіях?
– Голосів у парламенті для такого рішення не вистачить. "Слуга народу" в цьому питанні розколота. Агресивно підтримує вибори за будь-яких умов на окупованих територіях меншість у фракції. А "мінський" та "нормандський" формати буксують і деградують.
Як оцінюєте призначення Леоніда Кравчука головою української делегації в Тристоронній контактній групі в Мінську?
– Мені прикро, що пішов Леонід Кучма. Були чітко зрозумілі його червоні лінії. Питання безпеки передусім. Ніяких поступок до того. Спочатку припинення вогню, потім – політичні перемовини. Не можемо допустити втрати суверенітету, територіальної цілісності України. Ми – жертва, а не одна зі сторін. Леоніда Даниловича багато хто не сприймав, але він сформував довіру до себе на посаді представника. Під час помаранчевої революції Кучма для мене, студентки, був диктатором. Зараз інакше оцінюю його дії. 2004-го мирно передав владу.
Коментарі Леоніда Кравчука розчаровують. Дивне призначення. Можна не любити політика, але важливо розуміти його лінію, цінності й орієнтири. Кравчук не сформував довіри до себе. Його інтерв'ю російській пропагандистці Ользі Скабєєвій – повний фейл. Не встиг для української аудиторії озвучити свій порядок денний, принципи, червоні лінії, а дає інтерв'ю людині, яка уособлює російську пропаганду.
Леонід Кравчук був свого часу в СДПУ(о) разом із Віктором Медведчуком. Чи впливає кум Путіна на нього зараз?
– Цього не можна виключати. Але я не маю підстав стверджувати.
Чому пішов Кучма? Є версія, що не хоче брати на себе відповідальність за можливі компроміси з Росією.
– Давно хотів піти. У складі ТГК із самого початку. Є певний вичерпний ресурс перемовника. Після президентських виборів торік Кучма залишив посаду, але Зеленський попросив його повернутися. Це не планувалося надовго. Країну треба було підтримати в період трансформації влади.
Міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков, заступник голови ТГК, мав бути наступником Кучми або хоча б виконувачем обов'язків.
Якою для вас була робота у ТКГ?
– Це велика школа. Наприкінці моєї роботи 2018-го тема виборів забуксувала й моя присутність не була потрібна. За два роки побачила справжню російську, українську та європейську дипломатії. Усі їхні переваги та недоліки. Європейські дипломати, скажімо, інколи мали подвійні стандарти в оцінці виборів.
Друге відкриття – разюча відмінність між публічною та непублічною дипломатіями. Остання – цинічна, холодна й жорстка. Без усмішок і потискання рук.
Було цікаво спостерігати за російською дипломатією. Вона унікальна. По суті радянська з невеликим трансформаціями, але досі дієва. Росія не виграє в України у пріоритетних для себе питаннях. Але наратив про втому від війни з боку Заходу та нашого суспільства – це російська пропаганда.
Олексій Резніков каже, що реінтеграція Донбасу займе щонайменше 25 років. Від чого залежатиме швидкість повернення регіону в Україну?
– Це на десятки років. Резніков говорить чесно та правильно. Швидко може бути тільки капітуляція. Приклад будь-якого іншого конфлікту це доводить.
Країна вже так не взаємодіятиме з Росією, як до 2014 року. Тоді в більшості українського суспільства було позитивне ставлення до РФ і росіян. Зараз немає. Проте суспільні настрої піддаються інженерії. Бачимо її на телеканалах Віктора Медведчука. Тому реінтеграція має бути ресурсно забезпечена. Мова і про фінанси, і про кадри.
2019-й став роком електоральної люстрації. Як змінюється український політикум?
– Українська політика ніколи не була така елітарна, як британська чи американська. Там є не просто передання території чи ресурсів дітям, а ще знань і контактів. Батько нинішнього прем'єра Канади Джастін Трюдо був главою уряду.
Наша політика простіша й більше відповідає логіці демократії. Коли політик не професія. Ним може стати людина без компетенції, але якій довіряє суспільство. Інше питання – які мотиви. Як вони заслужили підтримку громадян, які дали їм мандат. На останніх парламентських виборах зіграли бренди. Депутатами стали маловідомі люди. Вони поступово набувають компетенції. Швидкість залежить від якості команди, консультантів. Помічник депутата має спеціалізуватися на конкретній галузі й допомагати розібратися в ній. Народні обранці починають обростати такими кадрами.
Бачу ріст окремих молодих депутатів від "Слуги народу", "Батьківщини", "Голосу", "Європейської солідарності". У разі позачергових виборів вони, мабуть, не переобралися б. Але мають шанс стати самодостатніми.
2 
35413
Коментарі