Вівторок, 13 квітня 2021 13:10

Освітній виборчий ценз відверне політичний суїцид України

ГРОМАДЯНИН ПОНИНЕН ЗНАТИ КОНСТИТУЦІЮ, МОВУ Й ІСТОРІЮ

Імператор Каліґула, якщо вірити історику Светонію, призначив сенатором улюбленого коня Інцитата. Та не варто забувати, що все відбулося з дотриманням формально-юридичних про­цедур. Спершу рішенням магістрату Інцитатові надали римське громадянство, бо він походив з Іспанії. І тільки потім на підставі одностайного рішення цензорів кінь став сенатором.

Читаючи про цю давню подію, ми усміхаємося. А дарма. Інцитат був не найодіознішим законодавцем. Не захланний до влади, не схильний до інтриг, по-своєму моральний, адже не написав жодного доносу. І як визнав Клавдій, наступник Каліґули, "не дав імператору жодної поганої поради".

  Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог
Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог

Каліґула цінував Інцитата. Вніс його ім'я до списку кандидатів у консули. Й у мене жодних сумнівів: той кінь був би не найгіршим консулом.

Кінь був би не найгіршим консулом

Політична кар'єра Інцитата почалася на спортивній арені. Він вигравав одні перегони за другими. Цим і здобув любов громадян вічного міста й довіру імператора.

Яка все-таки несправедлива річ – історія. Будь-який політик діє в тих умовах, котрі надає йому час. Так, Каліґула призначив коня сенатором. А хіба в нього був вибір? Якби Каліґула мав не Інцитата – улюбленця плебсу, а Василя Вірастюка – володаря титулу "Найсильніша людина світу", то хіба його вибір зупинився б на чотириногому жеребцеві? Звісно, ні. Сенатором став би силач.

11 лютого 2021 року на з'їзді партії "Слуга народу" Василя Вірастюка висунули кандидатом у народні депутати. Безперечно, це був сильний хід. Адже від "Європейської солідарності" балотувалася Маруся Звіробій. Яка – нема чого й сумніватися – стала б кісткою в горлі і провладній більшості, і президентові. Я навіть не хочу зазирати під килим, аби з'ясовувати, чому Маруся Звіробій зняла кандидатуру на користь Руслана Кошулинського від "Свободи". Не знаю, кому саме зробили пропозицію, від якої неможливо було відмовитися, – їй чи Петрові Порошенку. Але в боротьбі за мандат народного депутата Вірастюк зійшовся з Кошулинським й Олександром Шевченком – власником курорту "Буковель", а за сумісництвом представником партії "За майбутнє".

На перемогу Вірастюка попрацював сам Зеленський. 25 березня на сайті президента з'явилося повідомлення "Володимир Зеленський обговорив з Василем Вірастюком перебіг вакцинації на Івано-Франківщині та допомогу місцевому малому бізнесу під час карантину". Гість Банкової високо оцінив ефективність локдауну. Господар подякував співрозмовникові за фахову оцінку ситуації. Одне слово, серйозні люди обговорили серйозні питання.

28 березня відбулося голосування. Підтримати висуванця Зе-команди приїхали народний депутат Микола Тищенко та ще 27 парламентаріїв. Зчинилася буча. Бюлетені рахували понад тиждень. Списки виборців не збігалися зі списками мешканців. Безслідно зникли 147 бюлетенів. За даними територіальної виборчої комісії, відносну більшість голосів – понад 31 відсоток – здобув Інцитат. Даруйте, Вірастюк.

5 квітня. Засідання Центральної виборчої комісії. Протоколи ТВК прийнято до розгляду – це, зрештою, й усе рішення. Голова ЦВК Олег Діденко повідомив: "Є багато сигналів про порушення. Закликаємо правоохоронні органи якнай­швидше провести неупереджене розслідування". ЦВК "встановлюватиме результати виборів з урахуванням судових рішень, що набудуть законної сили".

Центрвиборчком умив руки. Надав суддям шанс пройти "тест на вошивість"

Оце так поворот! Члени ЦВК не схотіли уподібнитися анекдотичним римським цензорам. По суті, умили руки, надавши суддям шанс пройти "тест на вошивість". Тепер рішення за Фемідою. Але я не пригадую жодного судового вердикту, за яким були б покарані фальсифікатори виборів.

На цих перегонах Руслан Кошулинський був статистом. Головна боротьба розгорнулася між Василем Вірастюком – уособленням адмінресурсу, й Олександром Шевченком – втіленням капіталу. Тепер ці сили – адмінресурс і капітал – змагатимуться в судах. Та Зе-команда вже святкує. Більшість ЗМІ повідомляють про перемогу Вірастюка. А симпатики Шевченка нервують.

6 квітня у програмі "Час Голованова" обурливою тирадою вибухнув Дмитро Гордон. Який, мовляв, стосунок Вірастюк має до Верховної Ради? Навіщо це йому? Хіба мандат народного депутата зробить його щасливим? Відтак він прямо закликав Вірастюка відмовитись од перемоги.

Талановита людина Гордон. Але хочеться спитати, звідки така зверхність? Що дає йому підстави так зухвало розмовляти з висуванцем Зе-команди? "Який стосунок ви маєте до парламентаризму?" – запитує Гордон. Та таке ж, як і ресторатор Микола Тищенко. Або продюсер Андрій Єрмак чи сценарист Сергій Шефір – до державного управління.

Марно прогнозувати, як розгортатимуться судові провадження. Годі гадати, яким буде рішення ЦВК. Зниклі бюлетені, звісно, не зна­йдуться. Та хоч як там було, а 31 відсоток виборців проголосував за Вірастюка. Така воля народу. Невже хтось думає, ніби третина учасників голосування – телепні, які не розуміють, що таке парламентаризм і законодавча робота? Невже хтось вважає, що люди, які визначилися зі своїм кандидатом і прийшли на виборчі дільниці, керувалися недостатньо вагомими аргументами?

Ось, відкриваємо Вікіпедію. Читаємо про Вірастюка: стегно – 83 сантиметри, литка – 49 сантиметрів, шия – 49 сантиметрів. Гордон про це знає? Шия майже півметра! Що Гордон на це скаже? Яка в пана журналіста шия в обхваті? Йому є що протиставити прикарпатському велетневі? Ото ж бо. Гадаю, тема закрита.

Того ж таки 28 березня довибори до Верховної Ради пройшли в територіальному виборчому окрузі №50 Донецької області. Переміг самовисуванець Андрій Аксьонов. Голоси за нього віддали понад 65 відсотків виборців. Суспільно-політичну ситуацію на Донеччині характеризує і такий штрих: друге місце посів кандидат від "Партії Шарія" Валентин Рибін – 13 відсотків голосів.

Як усе ж точно римує історія! 1979 року Василь Аксьонов пише роман "Острів Крим". Достеменно пророчу книжку – зачаровані ідеєю російської величі, розніжені буржуазними свободами кримчани кидаються в обійми тоталітарної Москви. А 2014-го Сергій Аксьонов, відомий за кримінальним прізвиськом Гоблін, проголосив себе прем'єр-міністром АРК і став однією з маріонеток у трагіфарсі "Кримська весна".

  ”Іноді найгучніші рими не спроможні пробити людську глухоту. Жителі Донеччини, в яких за вікнами лінія фронту, голосують за особу, котра на їхні голови закликала всі принади ”русского мира”, – пише політолог Валентин Бушанський. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Іноді найгучніші рими не спроможні пробити людську глухоту. Жителі Донеччини, в яких за вікнами лінія фронту, голосують за особу, котра на їхні голови закликала всі принади ”русского мира”, – пише політолог Валентин Бушанський. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Рими – цікава річ. Завдяки римам і ритміці текст набуває структури і запам'ятовується. Знаходить емоційний відгук. Легко й невимушено, зринаючи образами, набуває свого місця у свідомості. Утім, як свідчить емпірика, іноді й найгучніші рими не спроможні пробити людську глухоту.

Що ми знаємо про нового народного депутата Андрія Аксьонова? 2010 рік – голова Новодонецької селищної ради від "Партії регіонів". 2014-й – організатор проголошеного ДНР референдуму про приєднання Донеччини до Росії. Далі – втеча до Криму, де отримав російський паспорт. ­2015-го повернувся на Донеччину. Став міським головою Добропілля. 2018 рік – звинувачення в підробці документів і розкраданні державного майна. Нова втеча за кордон. ­2019-й – повернення. Судовим рішенням усунутий з посади. 2020-го повторно обрався міським головою. 2021 рік – народний депутат України.

Що тут скажеш. Слава Україні!

Не знаю, як це коментувати. Варто було б пожартувати. Але й гадки не маю, як кпинити над тим, що сепаратист із російським паспортом засідатиме в парламенті й писатиме нам закони. Навіть не уявляю – як віднайти щось кумедне в тім, що жителі Донеччини, в яких за вікнами лінія фронту, голосують за особу, котра на їхні голови закликала всі принади "русского мира". Не бачу, що в цьому смішного.

Сепаратист із російським паспортом засідатиме в парламенті й писатиме нам закони

Під час однієї з пресконференцій в Аксьонова спитали, чому 2014 року він не протидіяв сепаратизму? Ось його відповідь: це була не моя прерогатива, а обов'язок Служби безпеки України.

І знаєте, частково я з ним погоджуюся. Це і справді обов'язок СБУ. Навіть пожартувати можна: Зеленський, зателефонуй Баканову щодо цього чорта Аксьонова! Однак у словах цих немає нічого дотепного. Бо такий самий чорт на прізвище Труханов перебуває на посаді одеського міського голови. І російський паспорт має такого ж кольору, що й Аксьонов. І кримінальні статті над ним висять майже ті самі.

4 квітня, відповідно до рішення Ради національної безпеки й оборони, указом президента запроваджено санкції проти десятьох "королів контрабанди". Дивно, чому указ не видали 1 квітня, щоб одразу було зрозуміло, що по приколу?

Пишучи про санкції проти народних депутатів Тараса Козака, Віктора Медведчука та інших героїв нашого часу, я цікавився правовою логікою. Адже санкції запроваджують не від ліхтаря. В їхній основі – доказова база. Отже навздогін президентським указам мали б іти ініційовані прокуратурою слідчі дії, а далі й судові провадження. Та зараз очевидно: це імітація бурхливої діяльності. Виключно піар. А те, як "королі контрабанди" домовлятимуться з вічно голодними прокурорами, звісно, має значення. Але тема ця не доступна для сторонніх очей. Як не афішуватиметься й те, хто тепер прибере до рук контрабандні потоки.

Знайомі з ситуацією на Донеччині політологи пишуть, що кар'єрний злет Андрія Аксьонова зумовлюється фактом, що той – людина Ріната Ахметова. Але тут у мене сумніви. Ні, я, звісно, не заперечую, що до вух олігарха донесли: от, мовляв, є такий вірний пес. Однак це не початок історії, а майже кінець. Бо сепар районного масштабу – не рівень Ахметова. Початок історії – злочинна бездіяльність прокуратури, СБУ і військово-цивільної ­адміністрації Донецької області.

Втім, злочинна бездіяльність – це початок багатьох історій в Україні.

Злочинна бездіяльність – це початок багатьох історій в Україні

Скромна постать згаданого олігарха проглядається і за санкціями щодо Козака та Медведчука. Володимир Зеленський уже всерйоз перейнявся проблемою переобрання президентом. Оскільки, крім персонального шарму, йому вже нічого запропонувати виборцям, політтехнологи взяли за основу класичну, але надійну схему – "менше зло". За цим сценарієм 1999 року вдруге на Банкову зайшов Леонід Кучма, опонентом якого був Петро Симоненко. Тепер у спаринг-партнери Володимиру Зеленському намічено Юрія Бойка.

Усім відомі телеканали роздували персону Віктора Медведчука. Та на ахметовській "Україні" ні Медведчук, ні його соратник Вадим Рабінович не з'являлися. Не в пошані вони й на телеканалі "Інтер" Сергія Льовочкіна. Санкції вибили Медведчука з медіапростору. Бо без інформаційних ходуль зробити з Бойка "міцного господарника" й борця за права всіх російськомовних в Україні сущих неможливо. Тепер спостерігатимемо, як "Україна" та "Інтер" просуватимуть образ неговіркого, але мудрого лідера південного сходу. А на противагу йому Зеленський метушитиметься, намагаючись втриматися в умовному центрі й застрибнути до правого сектора. Завдання не з простих. Утім, українські телеканали і не з такої субстанції ліпили кулю.

У спаринг-партнери Володимиру Зеленському намічено Юрія Бойка

І що з цим робити? Політологія – наука. Отже, має практичне значення. Які висновки випливають із вищесказаного? Які рекомендації на часі?

Окрім згаданих запитань, поставлю ще одне: до кого звертатися з рекомендаціями? Зміст будь-яких порад визначається і тим, кому вони адресовані. Що можна радити президенту, керівник Офісу якого – Андрій Єрмак, а заступник – Олег Татаров? З якими словами звертатися до Генеральної прокуратури та СБУ, якщо навіть після рішень РНБО та президентських указів Віктор Медведчук засідає у Верховній Раді? Про що говорити, якщо, згідно з волею виборців, Андрій Аксьонов складатиме присягу на вірність українському народові, маючи в одній кишені російський паспорт, а в другій – дулю? Якими словами зарадити ситуації?

Є такий жанр у політології, який, дещо перефразувавши Солженіцина, можна означити формулою "Как нам обустроить Украину?" Рецепту, як зробити щасливими всіх і кожного, в мене немає. Все, що можна, – вказати на проблему, без вирішення якої про жодні позитивні зрушення годі й мріяти.

Історія електорального процесу, зокрема і нещодавні волевиявлення у 87-му і 50-му округах, свідчить про некомпетентність частини виборців. Вони не здатні керуватися сутнісними, а не випадковими критеріями на зразок милої усмішки. Не розуміють мети виборів, повноважень і функцій осіб, за яких віддають голоси. Відповідно, першочергове завдання – запровадження освітнього цензу.

Йдеться про таке. Кожен громадянин України, який володіє правом обирати й бути обраним, повинен пройти тест на знання конституційного права, української мови й історії України. Зміст тестових завдань у жодному разі не повинен виходити за рамки відповідних шкільних курсів. Завдання мають стосуватися лише обізнаності – володіння інформацією. Однак серед них неприпустимі запитання, відповіді на які відображатимуть політичні, релігійні чи будь-які інші особисті переконання. Як свідчить досвід, володіння українською мовою й знання історії ще не гарантують патріотизму. Так само, як знання російської історії не робить із людини адепта "русского мира". Отже закиди, що освітній ценз призведе до обмеження політичних прав російськомовних чи представників етнічних меншин, – некоректні. Тільки після тестування й отримання "прохідного балу" громадянин, який володіє правом голосу, може бути включений до виборчого списку.

Освітній ценз не стосується віку, статі, етнічного походження, релігійних переконань тощо. Не обмежує прав і літніх осіб. Оскільки, за дослідженнями психологічної геронтології, люди похилого віку здатні засвоювати знання, як і молодь. Але потребують на це більше часу. Звісно, є особи, які вже, даруйте за ці слова, заледве пригадують своє ім'я. Одначе запитання: як вони можуть здійснювати свідоме волевиявлення?

Люди похилого віку здатні засвоювати нові знання, але потребують на це більше часу

Напевно, освітній ценз призведе до того, що в тестуванні відмовляться брати участь персони, які подалися до "внутрішньої еміграції" й не бажають мати нічого спільного з Україною. Це їхнє право. Небажання бути включеним до списку виборців не веде до обмеження жодних конституційних прав і свобод. Наостанок зазначу: освітній ценз – не новела. В історії світових демократичних практик достатньо прикладів його використання.

Ми полюбляємо просторікувати про мудрість і освіченість українського народу. Певен, кілька тестових завдань тільки підтвердять слушність наших переконань. А заодно й відвернуть політичний суїцид України, засіб якого – всевладдя звироднілого натовпу.

Зараз ви читаєте новину «Освітній виборчий ценз відверне політичний суїцид України». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1030
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути