Моє прізвище часто писали через "ё". А потім запитували: Остер я чи Остьор.
Кожен, хто народився в Одесі, на все життя вважає себе одеситом.
Одеса належить не російському, не українському й не єврейському народам, а всьому світові. За будь-якої влади вона почувається вільно.
Україна шкодить моєму здоров'ю. Тут не підробляють цигарки. Тож, коли приїжджаю, палю вдвічі більше. У Росію їх завозять із Придністров'я. Вони огидні.
Що востаннє вразило в Києві? Дуже холодна горілка, малесенький шматочок хліба з салом і правильно засолений огірок.
Якщо тебе впізнають, значить, ти знаменитість. Але це не дуже приємно. Щодня треба голитися, зав'язувати шнурки. Не можна вийти з дому у рваних штанях. Одразу тицятимуть пальцем: "Дивіться, он Остер іде у рваних штанях!"
Написати книжку - півсправи. Найважче - змусити заплатити за неї. У мене великі наклади. Якби жив у європейській країні, був би мільйонером. Хоча, можливо, там не мав би таких накладів.
За Союзу нам з Едуардом Успенським доводилося виборювати ледь не кожну фразу в книжці. Тоді говорили цензорам: "А ви знаєте, що Леонід Ілліч дуже любить наші мультфільми? Поскаржимося, що ви заважаєте займатися творчістю". Інколи допомагало.
Коли робив мультфільм про Слоненя, Мавпочку, Удава й Папугу, хотів розкласти людину на чотири складові й подивитися на внутрішні суперечності. А мені казали, що такий мультфільм не годиться, мовляв, у ньому немає конфлікту - ніхто ні з ким не бореться, не ганяється. Насправді ж, головні конфлікти завжди всередині людини.
Якось мені запропонували написати книжку для дуже багатої дівчинки. В історії таке трапляється - для королів і багатіїв працювали багато письменників і художників. Я розкотив губу, заломив таку ціну, що договір не відбувся.
Писав книжки для дорослих, коли сам був дитиною. Коли відчув себе зовсім дорослим, почав писати для дітей.
Якось у дитинстві побачив малюка в дуже гарному візочку. Він був як машинка, там навіть віконечка були. Мама тоді вже вела мене за руку. І подумав: "Мене більше не возитимуть у візочку, я виріс". Так у 3 роки зрозумів, що дитинство закінчилося.
Найжахливіший учинок у дитинстві зробив, коли було 2 чи 3 роки. У мами сильно боліла голова. Лежала на дивані, трималася за неї й мовчала. Я ходив по кімнаті з дерев'яним молотком - мені саме подарували набір інструментів. Підійшов до неї та як стукнув по лобі. Вона заплакала.
Раніше, щоб подзвонити, потрібно було мати 2 копійки в кишені. Тепер - щоб гроші були на рахунку. Отже, можливість зв'язатися з батьками не змінилася.
У дітей немає поганих рис. Погані не риси, а вчинки.
Не розумію, чому діти не борються за свої права. Боролися вже всі - жінки, туземці, сексуальні меншини. Рано чи пізно побачимо й дітей із плакатами. Вимагатимуть, щоб їм віддали все.
Якщо в якійсь країні занадто багато слухняних дітей, виростає забагато слухняних дорослих. А там, де забагато слухняних дорослих, можуть статися страшні речі - комунізм, наприклад, чи фашизм.
Коли всім дали освіту й пояснили, що Бога нема, це повело людей зовсім в іншу сторону. Але грамотність і друкарський верстат не завжди роблять розумнішими. Частіше - тупішими й слухнянішими.
У радянських шкільних підручниках математика тільки прикидалася математикою. Насправді це була пропаганда: у задачах відкривали заводи, збирали металобрухт.
Працюю над сайтом президента Росії. Моє завдання - пояснити дітям, яким має бути ставлення до влади. У розділі "Як боротися з любов'ю до влади?" написано: "Якщо почуєш, побачиш чи прочитаєш, що президент - найкращий, значить, він не справився зі своєю роботою, і в твоїй країні більше немає демократії". Це читали і Путін, і Медведєв.
У радянських шкільних підручниках математика тільки прикидалася математикою. Насправді це була пропаганда: у задачах відкривали заводи, збирали металобрухт
Надихати може все. Інколи навіть поганий настрій - закриваєшся й пишеш.
Мої улюблені письменники Достоєвський і Дюма настільки різні, що мають щось спільне. На те ж саме дивляться з різних боків.
Дюма, насправді, не такий уже й простий письменник. "Мушкетерів" можна перечитувати все життя й щоразу знаходити щось нове.
Кожен письменник є всіма героями своїх книг. Хто в мені переважає, залежить від часу доби й ситуації. На творчому вечорі можу поводитися, як Папуга, - повчати, говорити мудрості. А якщо мені піднести келиха - як Мавпа.
Маю пораду для жінок: "Не поспішайте позбавлятися від чоловіка, який "забродив". За деякий час він набуде форми посудини, у яку ви його помістили".
Четверта дружина - найулюбленіша. Побачив її й одразу зрозумів: це моя жінка. Вона тоді ще цього не знала. Але за деякий час зрозуміла.
У нас із дружиною нормальні звичайні діти. А нормальні звичайні діти - це жахливі створіння.
Вважаю себе щасливим. Але не зранку до вечора. Моментами. Але часто.
Усі люди вредні. Головне - боротися з цим у собі все життя. У мене є така порада. Обманіть усіх: із дитинства прикиньтеся милою людиною й проживіть так усе життя.
3 
1
Коментарі