Росія – штучна держава. У її рамках існують Калінінград і феодальні Чечня й Дагестан. Є більш-менш освічена публіка в Санкт-Петербурзі й дикунське життя в Бурятії. Ці федеральні утворення тримають вкупі гроші з Москви. Як тільки їх не стане, ситуація зміниться, – каже перекладач і шоумен Дмитро Чекалкін

Ви називаєте Петра Порошенка найкращим президентом, який був в Україні. Що ставите йому в заслугу?

– У мене специфічне до нього ставлення. Шкода його як людину. Він не очікував, що матиме такий тягар. З одного боку – відповідальність, з другого – вантаж проблем, які накопичилися за 25 років незалежності. А ще – нові виклики й загрози. З усіх кандидатів 2014-го він – найкваліфікованіший, щоб виконувати такі обов'язки.

На виборах 2014 року Порошенко набрав майже 55 відсотків голосів. Зараз, за даними соціологічної групи "Рейтинг", – 15,6. Чому показник так знизився? Яких помилок він припустився?

– Це не стільки його помилки, як вади держави. Я пройшов шлях українського посадовця. Не тільки у Міністерстві закордонних справ, а й внутрішніх, юстиції. Знав усіх міністрів того часу, рівень українського бюрократичного апарату. Важко було очікувати, що ця система може швидко змінитися.

Багато хто наводить приклад Грузії. Мій однокашник із Гарвардського університету 25 років веде програму з безпеки Східної Європи і свого часу допомагав Міхеілу Саакашвілі формувати його першу команду міністрів із випускників американських вузів з грузинським корінням. Кількість посадовців, яку треба було там замінити, на два порядки менша, ніж в Україні. Нинішній неформальний лідер Грузії Бідзіна Іванішвілі за свої кошти профінансував новостворену поліцію. Де нам знайти гроші, щоб сплачувати гідну зарплату півтора-двом мільйонам державних службовців?

Я щодня розігрую кількох іменинників. За анкетою бачу, що треба пожартувати зі співробітником юридичної компанії із західною освітою. Дзвоню: "Я з канадської фундації, хотів би запросити вас на співбесіду, щоб пропонувати вашу кандидатуру до Нацбанку або до Міністерства фінансів України". За чотири роки 30 разів прокручував цей сценарій. Вони вірили, що їх запрошує серйозна структура. Але ніхто не схотів іти в державні органи. Бо на теперішній посаді отримують значно більше, ніж у міністерстві. Це зачароване коло: люди не платять податків – грошей у державі немає.

Сьогодні був показовий випадок. Прийшли до нас у офіс ставити лічильники на воду. З'ясувалося, що нам приходять рахунки по 3 тисячі гривень за місяць. А ми крани відкручуємо двічі на день, щоб помити три чашки. Виявляється, всі поставили лічильники, якимись магнітами блокують їх і не платять. А тим, хто без лічильників, нараховують суму, якої бракує. Люди звикли обдурювати державу.

Часто сперечаюся з таксистами, які клянуть владу, мовляв, які дороги в нас. Ви були в Європі? Були, кажуть. У Відні ліцензія таксиста коштує півмільйона доларів. І щомісяця сплачують близько тисячі доларів податків. Ви за 20 років таксистом скільки сплатили? Нуль. Скільки заплатили за ліцензію? Нуль. 2,5 мільйона "фопівців" (фізична особа-підприємець. – Країна) сплачують по 20 доларів на місяць і думають, що в нас з'являться нові школи, лікарні, дороги. Загальна проблема – якість населення. З часів Стародавньої Греції відомо: люди обирають не найкращих, а таких самих, як вони.

 

Які недоліки були в попередніх президентів – Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича?

– Нічого не треба було вигадувати – достатньо повторювати досвід Польщі й Чехії. Але Кравчук не мав професійної команди урядовців.

Кучма за безцінь роздавав ближчому оточенню стратегічні підприємства, перетворивши це на дерибан. Замість того, щоб запросити західних інвесторів. Ми втратили ті роки. А був більш-менш позитивний інвестиційний клімат. Могли залучити на підприємства багатомільярдні капітали. Але вітчизняну бюрократичну машину просякла психологія, що всі крадуть і беруть хабарі. Приходили на держслужбу не змінювати щось, а красти. В першу чергу це стосується Януковича і його оточення.

Ющенко не займався серйозними проблемами. Колись російський журналіст Леонід Парфьонов провів із ним кілька днів. І написав матеріал, як розподіляє свій час український президент. За чотири дні Ющенко двічі був на виставках, тричі – у "Мистецькому Арсеналі". Їздив ліпити глечики, потім – на пасіку, дарував вишиванки. Провів лише одну нараду – з енергетичної безпеки. Запізнився на півтори години і пробув там 15 хвилин. Парфьонов написав, що президент Люксембургу міг би дозволити собі так розпоряджатися часом. А гарант держави з таким багажем проблем і викликів на це не має права. Його адміністрацією керував Віктор Балога. І всі знали, скільки треба йому заносити за вирішення проблем. Газовими питаннями займався Дмитро Фірташ.

Нам не пощастило з політичною елітою.

Що добре зроблено в країні після Революції гідності? Які негативні зміни сталися?

– Головна проблема – люди не хочуть будувати нову державу. В кращому випадку строчать у Facebook гнівні пости, проклинаючи владу. Актуальні слова Джона Кеннеді: "Не питай, що держава зробила для тебе, а спитай: що ти зробив для держави?"

Все ж ментальні зміни відбулися?

– У Дніпрі півтора року тому зустрівся з артистами місцевих театрів. Майже всі – волонтери. Але під час розмови виявилося: дають хабарі і ставлять машини на газон перед рестораном.

Давно знайомий із Борисом Ложкіним (глава Адміністрації президента у 2014–2016 роках. – Країна). Він опікувався кадровими питаннями в адміністрації Порошенка. Рік тому спілкувалися. Розповідав про якість претендентів на ключові посади. 95 відсот­ків ідуть красти.

З другого боку, ми зрозуміли, яку небезпеку становить для нас Росія. Зупинили агресію. Армія суттєво відрізняється від тієї, яка була чотири роки тому.

2010-го у другому турі президентських виборів були Янукович і Тимошенко. Справа йде до того, що 2019-го будуть Тимошенко і Порошенко. За цей час відбулася революція, триває війна, тисячі загиблих, мільйони переселенців і тих, хто виїхав із країни. А ситуація у верхівці політичної еліти майже не змінюється. Чому?

– Треба створювати нові смисли в політиці. Якщо немає запиту в суспільстві, то нові партії матимуть жалюгідні рейтинги, як Демократичний Альянс (створений 2010 року. Співголовами партії є Василь Гацько та народний депутат Світлана Заліщук. – Країна), з яким я співпрацював.

Під час Революції гідності ми роздавали листівки "беркутівцям" і антимайданівцям у Маріїнському парку. А також – пасажирам потягів, які вирушали в Донецьк, Дніпро, Луганськ, Запоріжжя. І зараз треба займатися просвітницькою діяльністю.

Якщо країну очолить політик-популіст, чим це небезпечно?

– Можливо, це буде добре – таке собі щеплення. Уявіть, завтра Юлію Тимошенко обирають президентом. Уся цивілізована частина суспільства стає до неї в опозицію. В Україні немає монополії на телевізійний простір. Вона отримає критику значно аргументованішу, ніж сьогоднішнє керівництво. Щоправда, у мене немає зайвих п'яти років життя для отримання цього щеплення.

Популізм розбещує людей, створює ілюзію легких рішень. Саакашвілі кричав, що за 70 днів змінить усе в цій країні. Ця отрута спотворює психологію людей.

Якщо 2019 року переможе Порошенко, які виклики стоятимуть перед ним і чи здатен він буде впоратися з ними?

– У нього будуть розв'язані руки. Він буде рішучішим. Зараз перспектива майбутніх виборів його стримує.

Чи бачите політиків із другого й третього ешелонів, готових управляти країною ефективніше, ніж це робиться зараз?

– Ліберальний напрямок втратив свій авторитет, і єврооптимісти (міжфракційне об'єднання депутатів Верховної Ради. – Країна) не мають належної підтримки в суспільстві. Треба шукати політичні сили, які ще не спаплюжили свого імені і в яких люди вбачають потенціал.

Суспільство швидко змінюється. Теперішнього французького президента Еммануеля Макрона за рік до виборів майже ніхто не знав.

Путін знову став президентом Росії. Чи допрацює шість років до кінця терміну?

– Є поняття "чорні лебеді" – несподівані історичні повороти. Вони будуть на його шляху. Путін накопичив багато ворогів і всередині держави, і зовні. Останні його дії провокують серйозні реакції з боку світового співтовариства.

У Гітлера не було телебачення, тільки газети й радіо. Однак з освіченого народу він створив націю тварин, яка знищувала мільйони людей. У Путіна ж є такий маніпулятор, як телебачення. В нього вкидають мільярди доларів. Як тільки в Росії з'являться незаангажовані телеканали й у прямому ефірі дискутуватимуть опозиціонери, ставлення до Путіна зміниться.

Що може розхитати кремлівський режим?

– В одного російського сатирика є вислів, що люди починають бунтувати і виходити на вулицю, коли немає чого красти. За газ і нафту Росія отримує півтрильйона доларів щороку. Кажуть, у РФ задоволені життям ті, хто в долі, і ті, хто не в курсі. Там 12 мільйонів державних службовців. З урахуванням членів їхніх сімей виходить половина населення. Вони й голосують за Путіна. Європейські держави планують відмовитись від російського газу. Путіну не буде за що годувати лояльних співгромадян. Тоді ситуація в РФ зміниться. Радянський Союз розпався так само.

Росія – штучна держава. У студентські роки, подорожуючи, я працював перекладачем у дуже різних тамтешніх містах. Бачив, як люди живуть. У рамках однієї держави існують Калінінград і феодальні Чечня й Дагестан. Є більш-менш освічена публіка в Санкт-Петербурзі і дикунське життя в Бурятії. Ці федеральні утворення тримають вкупі гроші з Москви. Як тільки їх не стане, ситуація зміниться.

Головне завдання Путіна – розвалити Україну зсередини?

– Сьогодні в нього санкції за Крим і Донбас. Але, якщо наша держава розпадеться, ніхто не спитає з нього за ці гріхи.

У нас лишається велика кількість "ватного" населення. Люди дивляться російські канали по супутниковому телебаченню. Досі думають, що "Путін прийде – порядок наведе". З другого боку, на людей впливають популісти. Вони стверджують, що війна – це збагачення для Порошенка і Гройсмана.

Який найімовірніший сценарій розвитку для України на п'ять років?

– Ми, на жаль, залежимо від небезпечного ворога, з яким маємо 3 тисячі кілометрів морського й сухопутного кордону. Подальший розвиток пов'язаний із тим, як буде поводитися Росія.

Інший важливий момент: чи здатне суспільство відповідати на ці виклики й не повторити прикрий досвід минулого століття. Коли Грушевський воював із Петлюрою, Петлюра – із Винниченком, усі воювали зі Скоропадським, а Махно – з усіма. Тоді втратили державу, мільйони співвітчизників, десятиліття історії.

Величезна кількість українців працюють за кордоном, насамперед в Європі. Це однозначно погано для України чи в цьому є і щось позитивне?

– Багато людей заробляли в Росії і привозили звідти "русский мир" у головах. Краще нехай їдуть до європейських країн і повертаються з більшими грошима, з іншою ментальністю. Останні два роки в Тернополі, Івано-Франківську масово відкривають ресторації, крамниці, готелі. Заробітчани вертаються і вкладають гроші в рідні міста. Я за те, щоб більше людей їздили в Європу. А потім впроваджували тут тамтешні стандарти.

Після служби в ізраїльській армії отримують подарунок від держави – можливість два-три місяці мандрувати світом. Багато ізраїльських проектів було задумано під час цих подорожей. Усі ідеї, які втілював в Україні, я привіз із закордонних відряджень.

Які європейські країни зростають найвищими темпами? Польща, Хорватія, Румунія. А 10–15 років тому в них був найбільший рівень імміграції. Виїхала третина населення. Сьогодні ж мають двозначні цифри економічного зростання. Бо люди повернулися з досвідом і грошима. Тепер створюють нову якість життя на батьківщині.

×