З такими природними ресурсами і людським потенціалом українська економіка має бути в п'ятірці найкращих у Європі. Цього можна досягти за 15 років, – каже економіст Андрій НОВАК

Яка частина економіки України перебуває в тіні?

– Це – не фізичне явище, коли підприємства працюють таємно. Це суто бухгалтерська тінь, у якій приховують реальний обіг грошей. Підприємства ухиляються від сплати податків, мит, акцизів, зборів. Тіньову економіку формують три складові: офшори, зарплати в конвертах і контрабанда.

Бюджет 2017 року становить 700 мільярдів гривень. Офіційний валовий внутрішній продукт України – 2,5 трильйона. Це відкрита частина економіки. В тіні ж перебуває від 45 до 55 відсотків. Тобто сховані щонайменше 2 трильйони гривень.

Як визначили цю суму?

– За витратами енергії. Підраховуються енергоресурси, потрібні країні для виробництва товарів і послуг. Показник порівнюється з тим, скільки реально надано товарів і послуг та завезено-відвезено.

 

Тіньова економіка є в усіх країнах?

– У найрозвиненіших у тіні перебуває до 5 відсотків економіки. Переважно це контрабанда, з якою борються правоохоронці. Те саме стосується офшорних схем. У цивілізованих країнах підприємства використовують офшорні операції для оптимізації фінансової діяльності. В тіні крутять від 5 до 15 відсотків грошового обігу, решту – оприлюднюють. В Україні навпаки: компанії "світять" до 15 відсотків обігу, решту виводять в офшор.

У якої країни найменша частка економіки в тіні?

– В офшорах. У світі є 27 територій із лояльними податковими умовами. Найяскравіший приклад – Сингапур. Держава динамічно розвинулася без особливих ресурсів. У Сингапурі практично немає тіньової економіки, бо в ній нема сенсу.

Від чого залежить розмір "тіні"?

– Головний фактор – ліберальність податкового і митного законодавств. Чим вони жорсткіші, тим більший розмір тіньового обігу.

Другий фактор – тривалість економічного життя й рівень податкової культури. У країнах Західної Європи ринкова економіка існує сотні років, має історію відносин людей та держави. Платник податків розуміє, що з його внесків фінансується життя країни. Ухиляння від сплати прирівнюється до збройного нападу чи зґвалтування. В Україні податкова культура не сформувалась. У режимі ринкової економіки країна живе 25 років. Ще не виросли люди, які з народження розуміють: платити податки – це правильно, а не платити – злочин.

Треба пройти цей шлях.

Скільки ще років чи десятиліть це забере?

– Податкова культура, як і будь-яка інша, не виникає просто так. Її треба виховати. Патріот не той, хто ходить у вишиванці, а той, хто платить більше податків. Не в абсолютній цифрі, а у відсотках свого доходу. Кожна людина має усвідомлювати себе не лише громадянином із паспортом, а платником податків, який утримує державу.

Це можна зробити за 5–10 років?

– У формуванні податкової культури важливий фактор довіри до держави. Платник має бачити, як і на що та використовує його гроші. Сьогодні він лише помічає, як чиновники будують палаци, їздять у шикарних авто, носять дорогий одяг. Виникає запитання: кому я плачу податки?

Маємо бачити, що державні закупівлі проводять прозоро, центральні й місцеві бюджети використовують гроші ­раціонально. Тоді розумітимемо, що оплачуємо потреби держави, а не шикарне життя групи чиновників.

Яка шкода від тіньової економіки?

– Несплата податків. Державний і місцеві бюджети недоотримують грошей. Якби не було тіні – бюджети були б більші в кілька разів.

Але ж є і користь?

– Лише у зарплаті в конверті. Вона дає людям можливість більше споживати.

У тіні працюють більшість приватних підприємств. Вийшовши з неї, закриються?

– Цю думку педалюють їхні власники. Тіньова економіка – це прибутки не працівників, а господарів. У цивілізованому світі людина не може стати олігархом за п'ять-шість років. А в нас – цілком. Скоробагатьки – перша ознака тіньової економіки.

Власники почнуть закривати підприємства, які не дають достатнього прибутку?

– У цивілізованих країнах нормою вважають річний прибуток на рівні 5–7 відсот­ків. Наші ж бізнесмени за такі проценти і з дивана не встануть. Хочуть заробляти 100‑200‑300 відсотків на рік. Це можливо тільки в тіні.

В Україні реально сплачувати всі податки і бути заможним?

– Ставки основних податків у нас нижчі, ніж в Європі. Проблема вітчизняної податкової системи – перенасиченість дрібними зборами і акцизами. Бюджету вони дають мізер, але ускладнюють бухгалтерію.

Збір податків – акт першої дії. За ним настає розподіл через бюджетну систему. Тут проблема в гіперцентралізації. В проекті бюджету на 2017 рік, як і в попередніх, 80 відсотків доходів іде напряму в центр. Такого централізованого бюджету не було у світовій фінансовій історії ні за яких царів, ні за яких диктаторів. Жоден правитель не забирав собі 80 відсотків податків.

До якого відсотка тіньової економіки маємо прагнути?

– Країни з нульовою тіньовою економікою не існує. Варто орієнтуватися на США, де найпотужніша економіка світу. Там "тінь" становить 3–5 відсотків.

За який час можемо досягнути такого показника чи відсотків 10?

– Якби була мотивація – за п'ять років. Маємо свіжий приклад – Грузію. Країна була ще корумпованішою за Україну. За п'ять років перевернули все з ніг на голову в гарному значенні слів. Головні установки мають іти від керівництва держави. Наші ж політики діють за принципом "грабуємо, доки ми – влада".

Якщо виведемо економіку з тіні, на скільки зросте бюджет?

– Щонайменше у сім разів. Бо є прямий ефект від детінізації, але важливіші суміжні наслідки. Це – повернення капіталу із закордонних рахунків, масовий прихід інвесторів. Їм важлива прозора економічна ситуація.

Уже не прогнозуватимуть Україні членство в Європейському Союзі чи НАТО через 15–20 років. Ми самі ввійдемо до клубу цивілізованих країн. Членом ЄС і НАТО станемо за кілька років.

У разі динамічних реформ бюджет 2022 року становитиме 4,9 трильйона? Куди спрямувати ці гроші?

– Головне завдання бюджету – соціальне: пенсії, зарплати лікарів, учителів, пільги, допомоги. Держава має розвивати інфраструктуру, будувати дороги, електричні й комунальні мережі. Вона не повинна зводити фабрики і заводи. Це – справа приватного капіталу.

Місцеві бюджети щороку зростають.

– Теперішній і попередній уряди звітували, що місцеві бюджети зросли на 40 відсотків. По-перше, на 40 відсотків зріс і центральний бюджет. По-друге, інфляція була на рівні 50 процентів. У гривнях доходи збільшилися, але зі знеціненням національної валюти бюджети реально стали ще менші.

У Західній Європі яке співвідношення між бюджетами?

– Понад 50 відсотків лишається на місцях.

Україна має великий державний борг?

– Він становить 70 відсотків валового внутрішнього продукту. У Греції сягає 135 відсотків, у США – 150, у Японії – 250. Державний борг – не проблема, якщо економіка розвивається.

Яка кінцева мета детінізації?

– Кінцевого результату нема, бо економіка – безперервний процес. Україна рухатиметься в цивілізованому напрямку. Ми вже розуміємо, що держава – сервіс, а не каральний орган. Чиновники повинні працювати для нас. Кошти центрального і місцевих бюджетів мають використовуватися для потреб людини, зростання її добробуту.

Як оцінити роботу влади?

– Типова американська родина наприкінці кожного року складає на купку чеки витрат. Якщо цьогоріч купили більше – влада ефективна, менше – ні. За останні три роки всі ми стали біднішими.

Спроможні стати новою Польщею?

– З нашими природними ресурсами, науковим і людським потенціалом економіка має бути в п'ятірці найкращих у Європі. Німеччину вже не наздоженемо, Велику Британію, Францію, Італію – теж. А п'яте місце здатні посісти. За 15–20 років цього реально досягти. Тільки діяти треба з точністю до навпаки – якщо орієнтуватися на діючу владу.

Яка частка економіки перебуває у тіні в Росії?

– Більше, ніж в Україні. По-перше, структура російського ВВП значно бідніша за українську. Основний їхній ресурс – продаж нафти й газу. Саме у газовому бізнесі найчастіше на пострадянському просторі використовують офшорні схеми.

По-друге, в Росії є офіційний військовий бюджет. Неофіційний – відсотків на 50 більший, бо приховують реальний масштаб мілітаризації країни. Гроші беруть із тіні. Вона сягає 60 відсотків.

Динаміка української і російської економік – прямо протилежна. Нас підтримує цивілізований світ. До Росії, навпаки, застосовують санкції. У них ситуація продовжує погіршуватися. Не мають доступу до кредитів, через що змушені витрачати гроші з фондів – національного добробуту і резервного. Перший вичерпається наприкінці 2016-го, другий – на початку 2018-го, за оцінками тамтешніх фахівців. Далі економіку чекає комплексний колапс.

В якому стані українська економіка?

– Економіка будь-якої країни розвивається по синусоїдній. В Україні спад ВВП почався з другої половини 2012 року. Якби не війна, досягли б дна позаторік. А так спад тривав до 2016-го. І зупинився. Тепер почнеться підйом. Питання в тому, якими темпами. Кабінет міністрів прогнозує зростання ВВП 2017-го на рівні 3 відсотків, світові фінансові установи дають 1,5–2 проценти. Якщо економіка зростатиме на рівні 2 відсотків щороку, то до рівня 2012-го повернемось за п'ять років. Щоб люди помітили прогрес, потрібне зростання валового внутрішнього продукту не менше 5 процентів щороку.

Що для цього варто робити?

– Україна не впроваджує реформи, а імітує їх. Ми перевели пенсійну систему на трирівневу? Ні, у нас і далі радянська однорівнева. Запровадили обов'язкове медичне страхування? Реформували податкову систему? А бюджетну? Без реформ годі чекати кращих темпів зростання економіки. Плюс півтора-два відсотки – це тільки завдяки фінансовій допомозі донорів.

Вони продовжать допомагати?

– Так. Раніше була Велика китайська стіна, а зараз є Велика українська, яка зупиняє поширення російської агресії. Лідери Великої сімки прийняли рішення підтримувати Україну за будь-яких умов. Дешевше утримувати стіну, ніж мати війну на своїй території.

Друге питання – масштаб підтримки. Він залежить від ефективності української влади. Нас підтримують мінімально. Донори аналізують, як працює наша економічна система. Бачать, що Україна використовує допомогу неефективно. Тому кожен наступний транш супроводжують більшим набором умов, рекомендацій і вимог. Наполягають на реформах. Якби вони були, то висували б лише загальні кредитні вимоги – відсоток і графік погашення. І допомога була б значно суттєвіша.

Нинішня Верховна Рада і уряд здатні працювати ефективніше?

– Є простий закон математики – від пере­становки доданків сума не міняється. Результат не зміниться, хоч би як ми водили політиків по колу – уряд, парламент, губерна­торство. Вони – ті самі, із середини 1990-х. І вже дали нам усе, що могли. В тому числі втрату суверенітету. Якби не зовнішня допомога, України як держави вже не було б. Тільки наївні люди чекають від цих політиків іншого.

Кабмін здатен на реформи?

– Якщо є бажання зробити реформи – ними займаються з перших днів. Якщо немає одразу, то не буде й потім. Приклад – бюджет на 2017 рік. За структурою, доходною і витратною частинами не відрізняється від бюджету 2016-го. Кабмін новий, а структурні принципи, алгоритми управління – ті ж. У наступного уряду, якщо його затвердить ця ж Верховна Рада, мотивації до реформ теж не буде. З осені 2014-го парламент не запровадив жодної системної зміни. То чому раптом почне? Влада змінюється двома способами – революцією та еволюцією. Перший ми вже двічі пробували. Лишається другий – постійно змінювати владу.

Перевибори?

– Україні потрібні вибори якомога частіше. Витрати на них мізерні, порівняно зі шкодою від неефективних політиків. Найкращий приклад – Італія. Протягом 40 років країна розвивається, хоч уряд змінюється майже щороку.

Як Україну сприймають у світі?

– Втомились. Але захоплюються народом. Бо за 9 років люди двічі підіймалися, щоб змінити неефективних політиків. Війна з Росією принесла велику користь Україні – країна повернулась у геополітику. Унікальний шанс, однак політики використовують його в одному напрямку – "дайте грошей". Мислять, як аферисти і здирники.

Мінські домовленості – наш успіх чи провал?

– Для країни, яка перебуває у стані війни, будь-яка форма призупинення бойових дій – це успіх. А формулювання в докумен­тах не мають значення. Цивілізований світ і так знає, що російські війська зайшли на територію України і спробували з'єднатися з Кримом. Невдало. Тепер Москва думає, як вийти із ситуації.

Але в угодах записаний особливий статус Донбасу.

– Україні не доцільно йти на широкі поступки стосовно Донбасу. Якщо надати додаткові права одному регіону – цього ж вимагатимуть інші. Особливий статус – широке поняття, не конкретне. Він не передбачає дві державні мови чи інакше податкове законодавство. Приміром, Донбасу можна надати статус території з особливою військовою ситуацією. Мінські угоди – ­капкан для Росії. Адже вона не може віддати контроль над кордоном Україні.

×