Ексклюзиви
Вівторок, 15 травня 2018 08:41

"Німеччині не потрібна 45-мільйонна бідна країна в Євросоюзі"

Українська армія може і має виставляти США список, чого потребує. Зараз найкращий для цього момент, – вважає американський журналіст Девід СЕМЮЕЛЬС

Як збоку виглядає шлях, який Україна пройшла за чотири роки після Майдану?

– Приїздив в Україну кілька разів. Ситуація 2014-го була жахлива. Практично не було армії в час військової агресії значно сильнішого противника. Повна дезорганізація влади, українські політики втікали до країни-агресора. Це погана точка для старту будь-чого. За цих обставин усе склалося значно краще, ніж могло б.

Суспільство об'єдналося перед лицем загрози. Це створило можливість для майбутнього країни. Побудова цивілізованої демократії може потребувати зусиль не одного покоління. Час необхідний, аби створити тривалі життєздатні інституції. Щоб громадяни відчули близькість і спорідненість із ними, відповідальність за них. Вони мають стати частиною самоідентифікації українців – це мій президент, парламент, суд, поліція. Потрібна велика робота за мирних умов, а в розпал війни це тим паче складно.

Українці розуміють, що в них є вибір: або стати цивілізованою країною, або знову колонією Росії.

  Девід СЕМЮЕЛЬС, 51 рік, американський журналіст, політолог. Народився у Нью-Йорку 1967-го. Закінчив із відзнакою Гарвардський університет. Був редактором гумористичного видання Harvard Lampoon. 1993 року отримав ступінь магістра історії Прінстонського університету. Із 1991-го пише для видань New York Times, The Atlantic, Harper, The New Yorker. Автор статей про політиків, ядерну зброю, терористичні організації, злочинність, історію, соціальні мережі. Сам та у співавторстві написав книжки: ”Прикладні дослідження порівняльної політології”, ”Нерівність та демократизація: підхід конкурентних еліт”, ”Порівняльна політологія – код доступу до насолоди”. Із дружиною журналісткою Вірджинією Хеффернан мають дітей – Бена, Сюзану та Елія Ракіма
Девід СЕМЮЕЛЬС, 51 рік, американський журналіст, політолог. Народився у Нью-Йорку 1967-го. Закінчив із відзнакою Гарвардський університет. Був редактором гумористичного видання Harvard Lampoon. 1993 року отримав ступінь магістра історії Прінстонського університету. Із 1991-го пише для видань New York Times, The Atlantic, Harper, The New Yorker. Автор статей про політиків, ядерну зброю, терористичні організації, злочинність, історію, соціальні мережі. Сам та у співавторстві написав книжки: ”Прикладні дослідження порівняльної політології”, ”Нерівність та демократизація: підхід конкурентних еліт”, ”Порівняльна політологія – код доступу до насолоди”. Із дружиною журналісткою Вірджинією Хеффернан мають дітей – Бена, Сюзану та Елія Ракіма

Проте темпи реформ сповільнилися, боротьба з корупцією пробуксовує.

– Згоден, реформи можуть і мають відбуватися швидше. Проте шлях до процвітання лежить через структурні зміни. Слід спершу збудувати стабільні інституції. Для них найважливіше – встановлення верховенства права й однакової відповідальності для всіх громадян. Без цього реформи будуть збудовані на піску й не витримають найменшої бурі.

Справедливість для всіх надихає громадян, спонукає довіряти, а політиків учить бути відповідальними. Вона допомагає економіці працювати, а людям – багатіти. Дає впевненість, що плоди праці не вкрадуть.

Майбутнє України залежатиме від змоги збудувати справедливе суспільство, в якому хочеться жити, а не втікати з нього.

Чому в Україні так важко впровадити порядок і справедливість, на відміну від наших західних сусідів?

– Причина в минулому. СРСР – це тотальне лицемірство. Була "священна" воля партії та радянських керманичів, які стояли понад законом. Не несли жодної відповідальності за дії, тому могли йти на злочини. Процес декомунізації в Україні має змінити не лише назви міст і вулиць, а й структури держави, мислення людей.

У країн Варшавського договору натомість була пам'ять про більш-менш нормальні державні інституції досоціалістичного періоду. Їм було легше. Україна ж ніколи не мала своїх тривалих і надійних державних структур. Усі були накинуті сильнішими сусідами. Сприймалися як чужоземне іго. Звідси й недовіра до влади, наче вона чужа. Влада нарешті має стати своєю.

Проблема, що більшість українців спри­ймають як належне брак верховенства права. Тому сюди не приходять гроші. Безпека для капіталу – понад усе.

В Україні замість права існує верховенство сили та зв'язків. Коли держава не може захистити тебе і твоє майно, то єдина змога відстояти їх – мати більше влади. Це одна з причин, чому бізнесмени й олігархи йдуть у політику.

Чи можуть Євросоюз і США допомогти нам провести структурні реформи?

– Якщо захочете. Америка зробила велику помилку, спробувавши накинути демократію в Іраку. Висновок: більше не будемо. Без верховенства права й тривалих інституцій будь-який диктатор швидко зруйнує нестабільну демократію. Умовний Путін може отримати 70 відсотків у будь-якій демократичній країні. Але не всяка демократія скотиться після цього до авторитаризму.

Демократія дала змогу привести до влади Трампа. Популіста з авторитарними замашками. Такого президента в Сполучених Штатах ще не було. Але він ніколи не стане американським Путіним. Діяльні інституції та право настільки врівноважують його дії, що він зайвого кроку не ступить без волі Конгресу.

Верховенство права – еволюційний процес. Це визначення нових меж: що можна, а що – ні. Все залежить від швидкості зміни свідомості громадян. Важливо, щоб відповідальні за реформи люди мали ґрунтовну західну освіту, бачили найкращі зразки – як працюють урядовці, судді, юристи.

Правова демократія – це процес. Як їзда на велосипеді: зупинишся – впадеш. Її не створити за три-чотири роки.

Одні нації збудували дієздатні держави, інші – ні. Останні зникли з історії.

  ”В Україні замість права існує верховенство сили та зв'язків. Коли держава не може захистити тебе і твоє майно, то єдина змога відстояти їх – мати більше влади. Це одна з причин, чому бізнесмени й олігархи йдуть у політику”, – каже американський журналіст, політолог Девід СЕМЮЕЛЬС. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”В Україні замість права існує верховенство сили та зв'язків. Коли держава не може захистити тебе і твоє майно, то єдина змога відстояти їх – мати більше влади. Це одна з причин, чому бізнесмени й олігархи йдуть у політику”, – каже американський журналіст, політолог Девід СЕМЮЕЛЬС. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Які важелі має суспільство, щоб прискорити зміни?

– Українці – молода нація. Одна з найбільш вражаючих ваших рис – бажання і вміння мобілізуватися. Люди заявили, що хочуть бути вільними європейцями, мати нормальне життя. Тепер їм треба зрозуміти, що реформи – справа їхніх рук. Не можна діяти тільки в надзвичайних ситуаціях. Слід постійно працювати.

Проблема, що більшість українців за радянський період пристосувалися бути терплячими, приймати злигодні, несправедливість, обходитись малим. Їх навчили, що це нормально, коли влада бреше, лицемірить. У нормальної людини це викликає обурення та дії у відповідь. Не подобається, що суддя і прокурор – хабарники, то звільніть їх. Президент і депутати не виконують обіцянок – на смітник і першого, і других.

Більшість українських еліт зацікавлені у збереженні пасивного населення. Бо активне притягне їх до відповідальності. Їм краще, щоб українці варили борщ, ходили у вишиванках і не запитували про те, як урядовці витрачають їхні, громадян, гроші.

Яким є бачення щодо України в Євросоюзу?

– Він – у кризі. Набирають сил рухи за більший національний суверенітет. Ставлять під сумнів основні досягнення ЄС – стирання кордонів між країнами, глибоку економічну інтеграцію. Проект потребує нової ідеї. Стара, народжена з політичної кризи після Другої світової війни, полягала в об'єднанні великих європейських країн. Щоб між ними не повторилися жахи війни.

В Євросоюзі не знають, яке майбутнє на них чекає. Тим паче у них немає ідеї щодо України та решти східних сусідів. Головне, щоб не було мільйонів біженців, криміналу й інших проблем від вас.

Інтеграція України в ЄС могла би відбутися швидко і відносно безболісно, якби на це була воля Німеччини. Але 45-мільйонна бідна країна німцям ні до чого.

Чи зрозуміли в ЄС і США, як оптимально протистояти російській агресії?

– Російський контингент у Сирії – 4500 солдатів. Кремль може покласти всіх, аби досягти стратегічних цілей. А європейці й американці не готові навіть до однієї чи 10 смертей своїх воїнів.

Єдина причина, з якої країна з валовим внутрішнім продуктом, меншим, ніж у штату Каліфорнія, стала загрозою у світі, – це брак волі зі сторони Заходу платити життям своїх громадян.

Чи є у Вашингтона відповідь на російський ядерний шантаж?

– Немає. Як і на подібні погрози Північної Кореї. У США є політика виходу зі світових справ. Штати залишають сам на сам Близький Схід, Європу. Це наслідок втручання в справи Іраку й Афганістану.

Американці не відчувають з боку росіян загрози, як це було під час холодної війни. У них слабке розуміння, заради чого вони мають воювати по світу, постійно вирішувати чиїсь проблеми.

Які з цього висновки для України?

– Перевага українців у тому, що вони не кажуть: воюйте замість нас. Але просять допомогти зброєю. Українська армія може і має виставляти зараз Сполученим Штатам список, чого потребує: протитанкові системи, безпілотники, снайперські гвинтівки, системи нічного бачення. Це унікальний момент. Путін втрутився в американські вибори. Тому громадяни США розуміють, що він – зло. Тож громадська думка в Америці – на боці України. Слід не проґавити цього моменту.

Як зупинити подальшу агресію росіян?

– Треба змусити їх платити щораз більшу ціну за неї – кількістю загиблих, втраченої техніки, економічними санкціями. Америка може в цьому допомогти, бо підтримує тих, хто бореться за свою свободу.

Україна має й інших сильних союзників. Наприклад, Ізраїль. Москва підтримує Іран у Сирії. Тегеран прагне знищити Ізраїль. Тель-Авів хоче мати важелі впливу: якщо ви шкодите нам біля нашого кордону, то ми навчатимемо та постачатимемо зброю тим, хто воює біля вашого.

Зараз ви читаєте новину «"Німеччині не потрібна 45-мільйонна бідна країна в Євросоюзі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 6963
Голосування Чому я не голосуватиму за Петра Порошенка на президентських виборах у 2019 році?
  • Він не виправдав моїх очікувань
  • Я за нього й на попередніх виборах не голосував
  • Є достойніші кандидати
  • У нього є можливість переконати мене у протилежному
  • Україні треба президент нової якості
  • Голосуватиму за Порошенка
  • Ще не визначився з кандидатом
Переглянути
Погода