Ексклюзиви
середа, 26 серпня 2020 21:04

"Не обов'язково одразу до чогось прийти. Головне – стати на шлях"

Часто стикаюся зі стражданням інших. Чому Бог це допускає? Знаю, що дії людей впливають на процес буття. Проте духовний пошук завжди хоче остаточної відповіді.

Перше завдання в дорослому віці – стати особистостями.

У містечках усі прагнуть не виділятися стилем одягу, зачіскою, манерами. Бо сусіди починають обговорювати. Велике місто дає можливість загубитися.

У дитинстві я був неприйнятим. Не такий маскулінний, як інші хлопці, не вмів рішати дєла, багато читав. Було відчуття, що я не такий.

Радянська система хотіла стерти індивідуальність. Але розвиток неможливий, коли всі роблять усе однаково. Коли є багато ідей, можна зробити більше.

  Володимир Станчишин, 34 роки, психотерапевт. Народився 10 грудня 1985 року у місті Дрогобич на Львівщині. Батько – столяр, мати – обліковець. Перша освіта – вчитель трудового навчання, інформатики, креслення та безпеки життєдіяльності в пед­університеті рідного міста. Також навчався на філософському факультеті Львівського університету імені Івана Франка та в Українському інституті когнітивно-поведінкової терапії. Працював асистентом у будинку ”Витанія” та спільноті ”Лярш-Ковчег” для людей із розумовою неповносправністю, керівником центру психічного здоров’я у львівському ”Шпиталі Шептицького”, психотерапевтом в київському центрі психотерапії. Лектор проєкту ”Психотерапія для міста” про ментальне здоров’я людини. Співзасновник і керівник ”Лабораторії змін”. Улюблений фільм – ”Біллі Елліот” Стівена Долдрі, книжка – ”Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова. Дружина 34-річна Марія працює фандрайзером – залучає кошти, ресурси, інвестиції. Виховують сина 4-річного Ярему і доньку 1,5-річну Лукію. Живе у Львові
Володимир Станчишин, 34 роки, психотерапевт. Народився 10 грудня 1985 року у місті Дрогобич на Львівщині. Батько – столяр, мати – обліковець. Перша освіта – вчитель трудового навчання, інформатики, креслення та безпеки життєдіяльності в пед­університеті рідного міста. Також навчався на філософському факультеті Львівського університету імені Івана Франка та в Українському інституті когнітивно-поведінкової терапії. Працював асистентом у будинку ”Витанія” та спільноті ”Лярш-Ковчег” для людей із розумовою неповносправністю, керівником центру психічного здоров’я у львівському ”Шпиталі Шептицького”, психотерапевтом в київському центрі психотерапії. Лектор проєкту ”Психотерапія для міста” про ментальне здоров’я людини. Співзасновник і керівник ”Лабораторії змін”. Улюблений фільм – ”Біллі Елліот” Стівена Долдрі, книжка – ”Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова. Дружина 34-річна Марія працює фандрайзером – залучає кошти, ресурси, інвестиції. Виховують сина 4-річного Ярему і доньку 1,5-річну Лукію. Живе у Львові

На третьому курсі університету поїхав у Вінницю на всеукраїнську олімпіаду з педагогіки. Зустрів однолітків, які теж багато читали, з ними було цікаво. У 25 переїхав до Львова, знайшов друзів. Нарешті отримав визнання. Виявилося, те, що я говорив, мало для когось сенс. Мій світ розширився, стало легше.

Дружба – це різні види стосунків, які базуються на взаємному зацікавленні без сексуального підтексту. Випити разом пива – це одна дружба. Поговорити, що таке світ для тебе, – інша. Потрібні обидва види.

Кохання – це хімічний процес у глибинних структурах мозку. Можна закохатися в жахливу людину, і цього ніяк не змінити. А любов – це осмислення стосунків. Рішення кори головного мозку бути з людиною, яка має певний набір цінностей, установок і звичок.

З майбутньою дружиною працювали асистентами в будинку для розумово неповносправних у Львові. Багато чого робили разом. Зрозуміли, що нам подобається удвох не лише працювати, а й відпочивати. Відчули, що ми – команда. Після цього виникли й романтичні почуття.

Сходяться люди одного рівня – вік, інтелект, цінності, життєвий досвід. Це тримає пару. Інколи проблеми у стосунках виникають, коли ці рівні розходяться.

Коли народився син Ярема, я дорогою в пологовий зайшов у магазин і купив полотняного принца. Було неймовірне відчуття від того, що подарую сину іграшку – першу річ, яка стане його власністю.

Не обов'язково одразу до чогось прийти. Головне – стати на шлях.

У 17 років мені хотілося бути кимось іншим, бо в когось цікавіше життя. Сьогодні я теж маю проблеми, страхи. Але не хочу бути кимось.

Аби усвідомити любов, треба відчути, що таке бути самому і як це – бути з кимось.

Вчуся жити зі своїми тривогами й усвідомлювати їх. Найбільша – що розвалиться все, що маю зараз. І я повернуся до попереднього стану.

Почав скуповувати книжки про людей з інвалідністю. Приїхав до сестри, а вона холодно мене зустріла. Не зрозумів, чому так змінилася після народження дитини. Одного разу приходжу, а на кухні лежить книжка про людей з інвалідністю. Кажу: "О, я про ту книжку вже чув" – і починаю розказувати. Відвертаюся, а книжка зникла. Наступного дня сестра розповіла, що її дитина народилась із синдромом Дауна. Тоді остаточно вирішив, що хочу працювати у цій сфері.

Праця повинна вимірюватися грошима. Не треба соромитися того, що гроші нам потрібні. Вони важливі, але не можуть стати всім.

Бути багатим – коли можеш собі дозволити купити 80 відсот­ків бажаного і не переживати через витрати. Кількох мільйонів доларів мені вистачило б. Можна і в порваних кросівках почуватися добре. Але класно бути в цілих.

Там, де тобі забороняють хотіти й пізнавати більше, завжди народжується зло. У радянський час у лісі поблизу Львова повісили Володимира Івасюка. Якби ті люди розуміли, кого вони вбивають, чи вчинили б так само?

Дотримуємося релігійних обрядів, бо нам потрібен контроль. Але духовність вимагає не контролю, а мислення.

Залежність і слабкість не тотожні поняття. Робота із залежностями – одна з найважчих у психології. Такі люди є в усіх прошарках суспільства. Цим не можна керувати на свідомому рівні.

Часто подумки програю: якщо помру сьогодні, чи задоволений я життям на цей момент?

Зараз ви читаєте новину «"Не обов'язково одразу до чогось прийти. Головне – стати на шлях"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути