Половину державного апарату треба скоротити, а на їхнє місце взяти людей із досвідом роботи в бізнесі й міжнародних компаніях – вважає Ілля Сагайдак, перший заступник голови Шевченківської райдержадміністрації в Києві
Ще два роки тому ви були успішним менеджером у міжнародній компанії. Чому подалися в політику?
– У студентські роки, під час помаранчевої революції, я майже жив у наметовому містечку. Відтоді почалася моя політично-громадська діяльність.
За час роботи інвестиційним банкіром я об'їздив майже весь світ. Належав до групи з розробки великих інвестиційних проектів для муніципалітетів європейських міст. Знаю, якою має бути європейська столиця, маю досвід у цьому питанні. Держава взяла курс на Європу, але старою машиною туди не заїдеш. Я знаю, як зробити так, щоб усе це працювало.
Робота першим заступником голови Шевченківської райдержадміністрації Києва вам цікава? З чим неочікуваним стикнулися?
– Шевченківський район – найпрестижніший у Києві. 200 тисяч жителів, місто в місті. Тут розташовані ключові архітектурні й історичні осередки, найбільші платники податків. Тут, у районній адміністрації, за короткий час вдалося завести колектив. Постійно збираю людей, слухаю їхні ідеї, підбадьорюю. Раніше ініціатива була "наказуєма". Система була побудована так, що ніхто нічого не робив, лише імітував. Призначені згори керівники ставилися до працівників, як до меблів. Бачили тільки начальників відділів, структурних підрозділів. А хто там працює нижче, які в них проблеми – взагалі не цікавились. Спеціалісти в державних адміністраціях по Україні мусили носити своїм начальникам данину по 500–1000 гривень із кожного. Щоб мати ці гроші – самі йшли і трясли когось.
У людей немає мотивації. Приходять на дев'яту і о шостій вечора вже йдуть. Людина має приходити на роботу з бажанням працювати, проявляти ініціативу. Звичайно, за 1250 гривень складно вимагати цього. Але якщо вже прийшов на роботу – викладайся на всі сто. Я теж починав працювати за 150 доларів помічником бухгалтера 2003 року. Але завжди засиджувався на роботі, намагався рухатися вперед, показати, що я вартий більшого, що на мене можна покластися.
Як мотивувати державного службовця, що отримує невелику зарплату і на кожному кроці стикається з бюрократією?
– Треба змінювати свій погляд на роботу, на світ, ставити вищу мету, братися за нові проекти. От у нас є Ботанічний сад, що належить Університету Шевченка. Захаращений, огорожі років 100, завалюється. Ректор Леонід Губерський просить допомогти відремонтувати. Звісно, можна відповісти: вибачайте, це не належить до наших повноважень, вибивайте гроші в міністерства. Але ми зустрілися, розібралися, підготували проект. Зараз залучаємо для відбудови архітекторів, які робили Пейзажну алею.
Чи, наприклад, боротьба з МАФами ("малі архітектурні форми" – кіоски. – "Країна"). Люди просять очистити від них центр міста. Я міг написати запит у міліцію: "Звільніть площу Льва Толстого від торговельних ларків", і сидіти чекати. Повірте, нічого не відбудеться, перевіряв. Треба взяти відповідальних за вухо і змусити робити свою роботу, показати, як має бути. Врешті, коли починаєш ворушити цю систему – виявляється, що не все безнадійно. Головне – почати діяти.
Що ви пропонуєте замість МАФів?
– Я борюся передусім із нахабними "сєтєвікамі", що їздять на машинах по 200 тисяч доларів, мають по дві сотні ларьків, увійшли в долю з міліцією, прокурорами, а не зі звичайними підприємцями, які сім'ями стоять на точках і заробляють собі на життя. Сьогодні в Києві близько 30 тисяч МАФів, у більшості випадків їхнє розташування порушує всі норми здорового глузду, не може бути одним добре за рахунок інших. Ми що – на базарі живемо? Ну, яка в МАФі може бути перукарня? Там що вода є? Так само шаурма. Якими руками те м'ясо мили? А в них же надприбутки: кіоск із продажу шаурми в хорошому місці дає до 10 тисяч гривень на день. Кавові машини в центрі щодня мають касу по 3–5 тисяч. А яка в них кава, звідки вони воду беруть? Із-під кранів. Хто їх перевіряє? Ніхто. Думаєте, бутлі чистять? А там – пліснява, метал. Кав'ярники – дуже серйозна проблема. Вони не є суб'єктами торгівлі, а транспортними засобами. Але ми і їх прибираємо, на всіх управа знайдеться.
От на Великій Васильківській є МАФ, якого ніхто не помічає. Кований, у дереві, високий, вписується у вулицю. Це правильно. Підприємці кажуть: не вкладаємо у благоустрій, бо не маємо гарантій, що працюватимемо довше року. Ми розробляємо пакет документів, що дасть можливість отримати дозволи на торгівлю на п'ять років. Але буде багато умов. Одна з них – стилізований вигляд МАФу, щоб він гармонійно вписувався в довколишнє середовище. Пропонуємо 190 МАФів на район, замість кількох тисяч, як було раніше. У центрі міста мають бути винятково кіоски з продажу преси, у спальних районах – продуктові ларки у дворах.
Шевченківський район – це ще й найдорожча нерухомість і земельні ділянки.
– Я вже нажив купу ворогів, бо намагаємося ламати корупційні схеми. Наприклад, махінації з майном. Тисячі приміщень були розпродані. Навіть зараз із районного архіву під зад ногою викидають працівників, бо продали приміщення. Як могли продати, коли там архів? Куди нам його подіти? Так само розпродали будівлі дитячих садків. Там зараз офіси, магазини, а в дитячі навчальні заклади довжелезні черги. Тепер нам потрібно шукати в бюджеті сотні мільйонів гривень, щоб збудувати нові, а коштів взагалі немає. Від махінацій з оренди тягнуться з минулого десятки мільйонів збитків, бо орендарями були фіктивні фірми-прокладки, які жодної копійки не сплачували.
Повертаючись до боротьби з МАФами. Багато з них належать прокурорам, суддям, міліціонерам, бандитам. Це – бійки до крові. Наші спеціалісти ходять по прокурорських кабінетах і пояснюють, що й чому знесли. Або отримуємо ухвалу суду десь у Запорізькій області, що не маємо права знімати МАФ у центрі Києва. Вони там знають, що нам тут треба робити? Це корупція. Але якщо я порушу цю ухвалу – прокурор має право притягнути мене до кримінальної відповідальності. Далі починаються погрози типу "закатаємо в асфальт", "ты зарвался с милицией, прокурорами". Але я вже битий, не залякають. Кожне звільнення площ від МАФів – це майже воєнна операція. Проти нас – усі, з нами тільки рядові кияни. Але для мене це достатня мотивація.
Підкупити не намагалися?
– Я – самодостатня людина, маю зароблені в міжнародному бізнесі заощадження. Це – невеликі статки, але на задоволення базових потреб вистачає.
Треба залучати на державну службу молодих спеціалістів зі знаннями та досвідом роботи в бізнесі, в міжнародних компаніях. Особливо тепер, після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У Польщі, наприклад, кожен державний службовець знає англійську на професійному рівні.
Які переваги спеціалістів із досвідом праці в міжнародних компаніях? Вони мають високі стандарти в роботі. Там немає корупції. Коли такий фахівець приходить на державну роботу – так, спершу може не знати, з якого боку поставити візу, якісь інші процедури, регламенти. Але за тиждень-другий він усе це опановує.
Теперішній величезний державний апарат, з купою бутафорських відомств, комітетів, комісій, служб, що дублюють функції одна одної, треба скоротити вдвічі. Вони лише збільшують коло для всяких погоджень. Від цього корупція і бюрократія, коли від чийогось підпису щось залежить. До речі, в адміністраціях, від президента до районів, третина відділів абсолютно непотрібні, там імітують бурхливу діяльність. Після скорочення тим, хто залишиться, можна буде вдвічі підняти зарплатню.
Все одно складно мотивувати людину з досвідом у міжнародній компанії перейти працювати на державну службу.
– Питання – у цінностях. Україна взяла курс на Європу, а це реформи, новаторство й цікаві проекти для нового покоління спеціалістів. От візьмемо менеджера середньої ланки і дамо керівну посаду в адміністрації. Для нього це буде серйозний професійний і життєвий виклик. А повернутися в бізнес він зможе завжди.
Які проблеми в Києві найактуальніші?
– Відсутність реального генерального плану. Триває хаотична забудова. Хто де захотів – виганяє висотки. Мережі не витримують, постійно стаються прориви. Наприклад, на Жилянській є великий житловий будинок-потвора. Виявляється, зведений без жодних документів. Просто взяли і вигнали. Ми створили комісію, що проведе повну інвентаризацію будівництв у районі. Вона зможе ініціювати розривання договорів через суд і повертати земельні ділянки у власність громади Києва. Далі – буде оголошено публічний інвестиційний конкурс, щоб знайти соціально відповідального інвестора.
Друга проблема – бюджетна. Свого часу Янукович через парламент відібрав 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб у міста Києва. Як наслідок, уже не вистачає 3,6 мільярда гривень. Якщо б повернули ці кошти – столиця могла б закрити свої базові потреби. Так само необхідно провести масштабний аудит кожної закупівлі за бюджетні кошти міста, роботи комунальних підприємств, значно скоротити їх кількість, щоб оптимізувати структуру і припинити безцільну розтрату коштів.
Третя – ЖКГ. У центрі Києва всі мережі застарілі. Десь щось латається, але загалом проблему не вирішують. Необхідно провести аудит системи ЖКГ, визначити її реальний стан, провести облік витрат і створити ефективну систему функціонування. Одночасно треба створювати конкурентне середовище для надання комунальних послуг, це значно підвищить їхню якість і знизить вартість. Після цих процедур тарифи стануть прозорі та зрозумілі.
Четверта – транспорт. Кількість населення столиці зростає, інфраструктура за цим не встигає. Треба будувати розв'язки, щоб зменшити затори. Скільки разів хотіли зробити нормальну розв'язку на Шулявці, наприклад? Торгівлю біля станції метро можна перенести під землю, залучити до цього інвесторів. На такий проект був би великий попит. Адже, зводячи розв'язку, інвестори вкладали би власні кошти, натомість отримували би місця під торговельно-розважальні заклади. Звичайно, повністю об'єкт вони не збудують, але навіть якщо певну частину – вже буде економія коштів киян.
Затори також спричинені ще й відсутністю нормального комунального транспорту. Час маршруток вичерпався. Повинні прийти великі комфортабельні автобуси, до цього ми маємо зобов'язати перевізника. Взагалі, транспорт повинен максимально йти під землю: нові гілки метро, тунелі. Центр потрібно розвантажити. Цивілізувати паркування, збудувати підземні паркінги й відновити евакуатори, але тільки в такій послідовності.
П'ята проблема – інвестиції. Процедура реалізації інвестиційних проектів у місті страшенно забюрократизована. Який інвестор захоче проходити її роками? А столиці вони потрібні, як повітря, тому бюрократія має бути зруйнована. Класно було б, наприклад, у парку "Нивки" розмістити атракціони європейського рівня. Це був би потужний приток інвестицій для цього депресивного району. Поряд одразу з'являться магазини, дороги, готелі. Почнуть реконструювати "хрущовки".
Коли почнуть вкладати серйозні кошти в Україну?
– Найкраще в ситуації в країні орієнтуються саме інвестори. Ми чуємо заяви: відбулася революція, Майдан, тепер усе інакше. А інвестор краще знає, скільки і кому досі треба занести, щоб отримати ділянку під забудову, акт введення в експлуатацію. Майже всі інвестиції, що заходили раніше, – відмиті гроші олігархів, з офшорів. Поки що інвестори не побачили якісної зміни влади на всіх рівнях. Більшість "чорних" схем досі працюють. Тому великі вкладення в Україну сьогодні – це утопія.
Цього разу нам не можна змарнувати період моди на Україну. Після 2004 року ми втратили цей шанс. Тепер отримали другий – третього не буде. За три роки МВФ за програмою stand-by нам обіцяє виділити 37,4 мільярда доларів. Це майже наш річний бюджет. Але ми повинні змінювати законодавство і боротися з корупцією, провести дерегуляцію економіки, гарантувати захист інвестицій. Для всього цього необхідна політична воля.
Відкрили кордони для руху українських товарів у ЄС. Це також дешеві кредити для наших підприємств. Маємо використати цей потенціал. Єдине, чого не знаємо, що в маніяка Путіна в голові. Якщо він розпочне повномасштабну війну з Україною – а такий ризик є – то ні про які інвестиції не йтиметься.
За скільки часу відчуємо реальний рух уперед?
– У владу потрібно максимально залучати нове покоління патріотів і змінювати систему. Треба раз і назавжди викинути заразну "краплену колоду карт" старих чинуш і почати грати за новими правилами, тоді буде результат.
Доки чиновник безкарно на очах у всіх краде бюджетні гроші й нахабно плює на закон та суспільство, бізнес ставитиметься до влади відповідно – ухилятимется від податків. Тільки це підриває нашу економіку.
Поки що ми в точці "нуль". Рух ще не почався.
Середня зарплата в Шевченківському районі – найвища в Києві
Шевченківський район охоплює історичний центр української столиці, включно зі Старокиївською горою й Андріївським узвозом. До його складу належать східна частина Хрещатика, майдан Незалежності, Європейська, Софійська та Михайлівська площі. Простягається до Головного залізничного вокзалу та просп. Перемоги. Загальна площа – 27 кв. км. Населення – понад 230 тис. осіб.
На території району є 828 пам'яток історії та культури, 13 парків, 79 скверів, шість бульварів.
У Шевченківському районі розташовано 31 вуз. Зокрема Національний університет ім. Шевченка, Київський національний економічний університет, Національний медичний університет ім. Богомольця. Діють вісім театрів, Національна опера, Національний цирк і Зоопарк.
Найвищий показник оплати праці по Києву –
у Шевченківському районі. Середня зарплата тут становить 5 889 грн. Працює 71 промислове підприємство.
2013-го район визнали найбільш криміногенним у столиці. Торік на його території скоїли майже 5 тис. злочинів.
1 
1
Коментарі