Четвер, 29 квітня 2021 07:34

"Найголовніший ворог України – це байдужість нашого люду. Але вона справедлива"

Кожен письменник – це окрема держава. Єдине, чого вона не має, це своїх грошей.

Робив, що міг робити гнаний український напівінтелігент. Чому напів? Тому, що українська інтелігенція рідко була нею в другому, третьому, четвертому поколінні. Вихідці, як правило, з глухих, закинутих Богом і людьми сіл, які здобували освіту, мали застрашених системою батьків, котрі пережили Голодомор 1933-го, війну. А діти, особливо хто потрапляв у смугу хрущовської відлиги, якось устигли під час свого становлення ковтнути хисткої, примітивної демократії. Хоча, це навіть була не демократія, а гласність.

У мене склалося ніби роздвоєння душі. Народився на хуторі Теклівка. Маленьке колоритне сільце – без церкви, без гонору. Був колгосп, де мати працювала в ланці та дояркою. Доки тато воював під час Другої світової, вона зліпила глиняну хату. Батько туди повернувся, опанував бухгалтерські премудрості – і його запросили у величезне село Городківку на посаду головного бухгалтера об'єднаного колгоспу. Там минула друга частина мого дитинства й рання юність.

  Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, 78 років, письменник. Народився 11 жовтня 1942-го в селі Теклівка, яке входило до Королівства Румунія, нині Вінницька область. Батьки працювали в колгоспі, батько загинув під колесами трактора, коли Володимир був дитиною. Закінчив Одеський університет імені Іллі Мечникова за спеціальністю ”українська мова та література”. Працював кореспондентом і редактором на радіо в Одесі та Запоріжжі, на телебаченні у Львові, в газетах ”Запорізька правда”, ”Прапор юності”, ”Літературна Україна”, в журналі ”Вітчизна”. Автор телепередачі ”Що ми за народ такий?”, радіопередачі ”20 хвилин з Володимиром Яворівським”. Видав 10 збірок оповідань і нарисів, 13 повістей і романів. Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка за повість ”Вічні Кортеліси”. Був членом КПРС. 1989-го – серед засновників Народного руху України. Народний депутат СРСР і України. Очолював Комітет Державних премій України імені Тараса Шевченка. Дружина – актриса 74-річна Галина Данилова. Донька 43-річна Олеся Яворівська – письменниця. Є двоє онуків. Улюблені страви – холодець, мамалига й городківська домашня ковбаса, напої – кава, заварена в турці, калганівка й горобинівка, які готував за власним рецептом. Помер 16 квітня 2021-го в Києві. Похований на Байковому кладовищі
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, 78 років, письменник. Народився 11 жовтня 1942-го в селі Теклівка, яке входило до Королівства Румунія, нині Вінницька область. Батьки працювали в колгоспі, батько загинув під колесами трактора, коли Володимир був дитиною. Закінчив Одеський університет імені Іллі Мечникова за спеціальністю ”українська мова та література”. Працював кореспондентом і редактором на радіо в Одесі та Запоріжжі, на телебаченні у Львові, в газетах ”Запорізька правда”, ”Прапор юності”, ”Літературна Україна”, в журналі ”Вітчизна”. Автор телепередачі ”Що ми за народ такий?”, радіопередачі ”20 хвилин з Володимиром Яворівським”. Видав 10 збірок оповідань і нарисів, 13 повістей і романів. Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка за повість ”Вічні Кортеліси”. Був членом КПРС. 1989-го – серед засновників Народного руху України. Народний депутат СРСР і України. Очолював Комітет Державних премій України імені Тараса Шевченка. Дружина – актриса 74-річна Галина Данилова. Донька 43-річна Олеся Яворівська – письменниця. Є двоє онуків. Улюблені страви – холодець, мамалига й городківська домашня ковбаса, напої – кава, заварена в турці, калганівка й горобинівка, які готував за власним рецептом. Помер 16 квітня 2021-го в Києві. Похований на Байковому кладовищі

У Городківці я відстраждав першу любов, проводив студентські канікули. Але згодом ностальгія повернула мене в Теклівку. Відкупив хатину, де народився. Провів газ у село, до кожної хати безкоштовно. Збудував церкву Київського патріархату, до якої, на жаль, ходять лише окремі люди. Намагаюся на кожні поминальні дні побувати на кладовищі і в Городківці, і в Теклівці. Люблю переночувати в тій самотній хатині.

Навчання у школі було фантастикою: одна кімната, один учитель – і разом усі чотири класи. Потім часто жартував: "Не дивуйтеся моїй освіті, я в першому класі вивчав програму четвертого, а в третьому – грамоту й арифметику".

Починав із того, що пописував дівчатам віршики у старших класах. А прихід у літературу забезпечив мені Михайло Стельмах. Він приїхав в Одеський університет на конференцію, запропонували сказати кілька слів на початку зустрічі. Я виступив, йому сподобалося. Запитав, чи пишу щось, і попросив занести йому твори. За якийсь час вислав гроші й запросив до Києва на святкування 50-річчя.

Я міг написати найкращі твори. Скажімо, закінчити роман про Тараса Шевченка. Але ж мав чимось жертвувати заради майбутнього. Тому поставив три крапки й пішов у політику.

Мій похід у депутати за Союзу був грою. Усі ходили при краватках, а я у джинсах. Говорив, що думав. "Парєнь, ти так гостро говориш. Не боїшся, що твоя голова полетить першою?" – якось сказав незнайомий чоловік. Відповів, що тоді голова вже буде непотрібна.

На кухні, де часто щось таке говорилося пошепки, або відкручували кран, щоби сусіди не чули, я собі казав: "Отут ти залишаєш свій страх, його більше немає".

Література й політика несумісні. Однак я мирю їх між собою. Інколи сам собі нагадую віслюка, якому на дишлі начепили віхоть сіна й він постійно дотягується до нього, тягнучи вічного воза.

Українська нація довела, що в неї є гідність, є сила постояти за себе. Але всі надії, розбилися вщерть. За одну ніч можна було перейменувати всі вулиці, знести пам'ятники, рішуче піти на найболісніші реформи, як це зробили поляки, на шокову економічну терапію. Нічого не зроблено.

Якщо письменник став навколішки, це не письменник.

Росія ніколи не пробачить нам незалежності.

Мати жодного класу не закінчила, писати не вміла. Батько мав чотири. Це справді були перелякані люди, які все життя казали: "Ти ж нікуди не лізь, особливо в політику, бо посадять".

Йому хоч що дай їсти – з'їсть і подякує, каже про мене дружина.

Влада завжди боялася інтелігенції. Коли ми потрапляли під вплив Росії, Австрії, Польщі, здавалося, що з часом слово "українець" забудеться. Але маємо Шевченка, Франка, Лесю Українку – ми збереглися у слові. Письменники стали на чолі революції на початку століття. Звісно, зробили багато помилок, але діяли, намагалися щось змінити. Без них Україна не відбулася б.

Лише перед в'язнем тюремник почувається вільним.

Душі наші покручені. Та іншого народу в нас немає. Інших не привезуть.

Нині держава зовсім не така, як мені мріялося.

Кажуть, серед нас є багато перевертнів. Більше, ніж дозволено на душу населення в інших народів. Куди дінешся – правда. Історія і доля так несамовито нас перевертали у своєму котлі, що тільки найсильніші встигали стати з голови на ноги. Решта так і залишалися перевернутими.

Ми мусили співати, щоб вороги не чули, як стогне і плаче решта народу.

Дружина якось попросила забрати дочку із садка. Ми саме сиділи з Василем Шклярем, говорили, пили чарку. Заговорилися. Доньку привів додому сторож.

Сама свобода нікому нічого не дає. Це стан душі людини, який дає можливість домогтися навіть неможливого. Ми насолоджуємося свободою слова. А діла?

Хрести на могилах – як знаки додавання між минулим і майбутнім.

Українці – прекрасний народ. Лишень не можемо дати раду з собою.

Найголовніший ворог України – це байдужість нашого люду. Але вона справедлива, ця байдужість.

Годі пишатися сорочками, годі виспівувати. Наступає час щось робити для України. Часто наперекір, поклавши себе на вівтар, ризикуючи тим, що спершу тебе проклинатимуть, а вже потім зроблять історичним героєм.

Я ні від чого не відрікаюся. Навіть від тих помилок, які зробив.

Жити-то можна. Проблема в тому, щоб вчасно померти.

Щоденник підготовлений за матеріалами книжки "Українська Афористика" за редакцією Івана Драча та Володимира Черняка, телепрограм "Якщо чесно", "Дійова особа", "Просто кияни", інтерв'ю виданням ВВС, "Главком", "Урядовий Кур'єр", "Інтерв'ю з України", "Хрещатик"

Зараз ви читаєте новину «"Найголовніший ворог України – це байдужість нашого люду. Але вона справедлива"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 4
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути