Тарас ПРОХАСЬКО. Народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. Навчався на біологічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка. За фахом ботанік. Учасник студентської революції на граніті 1991-го. Працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, згодом - учителював, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM "Вежа", співредактором журналу "Четвер". Член Асоціації українських письменників, лауреат премії видавництва "Смолоскип" і літературної премії ім. Джозефа Конрада. Автор книжок "Інші дні Анни" (1998), "НепрОсті" (2002), "Лексикон таємних знань" (2004), "З цього можна зробити кілька оповідань" (2005), "Порт Франківськ" (2006), "Ukraina" (2006), "Galizien-Bukowina-Express" (2007), "БотакЄ" (2010). Критики часом називають творчість Прохаська "рослинною філософією". Із 1992-го постійно живе в Івано-Франківську. Одружений, батько двох синів
Найбільший мій страх - не зуміти захистити того, хто на мене покладається. Я виріс в Делятині: з одного боку величезний ліс, із другого - старий захаращений цвинтар. Але я не боявся їх. Коли ходили ввечері на прогулянки з молодшими від мене дітьми, зрозумів, що мені боязко за них.
У більшості випадків страх пов'язаний із тим, що боїмося видатися гіршими, ніж ми є: "Тільки б я справив добре враження. Тільки б сподобався. Тільки не образив би чимсь".
Колись Олег Гнатів, лідер "Перкалаби", назвав мене емоційно тупим. Мушу визнати, що це так. Я не знаю, що таке відчай. Відчай - це безвихідь. А безвиході немає. Бо кожен вихід - це вхід у щось наступне.
Вважати смерть кінцем - це від браку віри. Є так багато форм буття. Кожна людина - це набір інших істот на різних рівнях: енергії, мікроелементів, інформації, генома. Трава, що виросте на моїй могилі - це теж реінкарнація. З моїх атомів виросте листочок. А що вже говорити про душу.
Стать - найсильніший вододільний хребет. Чоловік і жінка - насправді дві дуже різні істоти. Вони не можуть зрозуміти одне одного до кінця. Тут навіть добра уява безсила.
Відкриття істини - це як еякуляція, оргазм чоловічого організму, коли все в тобі до цього напружується, накопичується, набирається. Бракує лише кінцевої ланки - вивільнення. Розумію "Еврику!" Архімеда.
Насправді жодна істота не розуміє сексуального механізму. Це Божий задум, вищий від рівня мислення. Якщо організм, не дай Боже, втратить здатність мислити, цього йому не забути. Свою функцію він виконає.
Найголовніше - зрозуміти, що живеш у кількох часових вимірах: нашому "тут і тепер", і в дискретному часі - у вічності. Тому на будь-які події можна дивитися з двох точок зору. Наприклад, є собі оселедець, він живе своїм абсолютно повноцінним життям. А потім його ловлять, запаюють у залізну банку і тупо з'їдають. Нікому не спадає подумати, що той оселедець жив, страждав, любив, мав якісь наміри.
Ніколи не сушив собі голову уявленням про Всесвіт. Мене це не мучило з простої причини: я не мав нагоди практично пересвідчитися в тому, що Земля кругла. Бачу тільки пласку площину, над нею небо й видимі зорі. А що далі - це теорія, яку я прийняв як пароль для того, щоб говорити з іншими освіченими людьми. Вся наша освіта - на 80 відсотків паролі для соціальної адаптації. Дізнатися щось по-справжньому можна лише самотужки.
Люди вийшли в Космос, щоб подивитися на Землю. Всього-на-всього. Їм лише здається, що вони дивляться далі. Те, що називаємо відривом від Землі, насправді було великим поверненням до неї.
Намагаюсь бути речником рослин. Вони не можуть сказати про себе так, щоб ми почули. Це єдиний їхній недолік. Але це більше недолік наш - що не можемо зрозуміти мову рослин.
Я ніколи не хотів неможливого. У дитинстві не мріяв поцілувати якусь актрису, поговорити з кимсь, кого немає поруч. Натомість дивуюся, що з тими, з ким є змога поговорити - ми чогось не говоримо. Мабуть, немає справжньої потреби. Якщо шкодуєш зараз, значить, це тобі стало потрібним зараз.
Будь-яка випадковість - це невміння бачити закономірність. Є мільйон потоків, які пливуть і перетинаються в закономірному й визначеному вище порядку. Ми ж здатні простежити тільки кільканадцять.
Найінтимніша для мене річ - слабкості, які я люблю в дорогих мені людях. Я про них ніколи не говорю, тому що це слабкості, які люблю лише я. Мій друг казав: "Я можу описати секс, але не скажу, як рідна людина сьорбає чай".
Споживання їжі - дуже визначальний контакт людини зі світом. Мало з чим ми таке робимо, як із нею: це повне поглинання і дивовижні трансформації.
У мене немає таблиць і схем. Просто дивишся - і бачиш.
Сп'яніння - це щось фальшиве. Це страх перед самим собою - що не можеш по-справжньому чогось відчувати. Сп'янівши, хапаєшся за свої емоції надміру, доводиш собі, що таки можеш. Наприклад, приходиш у товариство і боїшся бути нудним. Тут тобі потрібен допінг. Але якщо всі навколо ржуть із якоїсь комедії, а тобі не смішно, це не значить, що з тобою щось не так. Це просто означає, що тобі в даний момент не смішно. Сп'яніння - це намагання попасти в загальний ритм.
Люди часом говорять: "Це ж моя дитина! Чого ж воно таке?" Дитина - це інша істота, яка повинна бути собою, і ти можеш їй тільки допомогти. Мене дивує: люди розуміють, що вбити свою дитину, як Тарас Бульба - неправильно. Але убивають її своєю критикою, убивають в ній щодня щось суто її, невидиме.
Мій типовий гарний сон - польоти на досить низькій висоті. Для цього треба розбігтися і стрибнути в довжину, але не дати собі приземлитися, тримаючи ноги вперед. Головне не зачепити землю - і летиш. А ще часто бачу засніжені гори і дорогу серпантином. Скрізь дуже багато сонця і снігу.
В армії набув безцінного досвіду через її іншість. Всьо було тяжко, але нічо не мучило, бо здавалося, що я потрапив в інше життя. Ніби-то знаєш, що це два роки, але від перших днів кінця не бачиш. І раптом розумієш, що ти в певному сенсі помер. Але в іншому - щойно народився.
Коли живі клітини тільки-но виникають, вони однакові. Але в певний момент клітина робить вибір, якою має стати - нігтьовою, нервовою. Так і люди: один став ковалем, а другий - спекулянтом. Життя, як і новонароджені клітини - тотіпотентне. У ньому є все. Щось окреме вибираєш ти сам.
Пам'ять тіла - найсильніша. Рухи - це найголовніша людська біографія.
Я за те, щоб жити уважно, тобто, максимально усвідомлювати те, що робиш. Навіть коли тіло рухається машинально, добре було б його розуміти. Треба думати про думання.
Мені доводилося чинити грубо. Але мені хочеться бути зрозумілим. Грубість як вияв роздратування - малоефективна, тому що перебиває розуміння. Люди починають менше думати, чому саме її виявили, а зациклюються на тому, що з ними вчинили грубо.
Дім - це запах. Не тільки кропу й кмину - а особливий, який я описати не можу. Маю дім із дитинства, і через це нічого іншого домом сприйняти не можу.
Я легко піддаюся спокусам. Але найбільша спокуса - щоразу знаходити собі виправдання. Спокусою є тільки те, що дозволяєш чи забороняєш собі.
Куріння в моєму випадку - формотворчий рух для думання.
Краса - це потрібний сигнал у потрібний час. Це "привіт" - "привіт", обмін кивками, обіймами. Якщо людина сказала тобі слово, і ти його почув, і щиро на нього зреагував, то воно в той момент було красою. Краса - це контакт.
2 
1
Коментарі