Ексклюзиви
Пʼятниця, 14 листопада 2014 10:57

На Донецьк і Луганськ упала кара за колективний гріх
3

Сергій ЧИРКОВ, публіцист
”Чому спопеляючий вогонь впав саме на Донецьк і Луганськ? Над цим доведеться думати… Бо це їм насамперед даровано шанс вийти з біблійного гріха, уникнути більшої кари, ніж нинішня”, – вважає публіцист Сергій Чирков. З ним погоджується художник Володимир Казаневський
Акція ”Кілометр прапорів для Маріуполя” на столичному майдані Незалежності відбулася 7 вересня. Присутні виклали на асфальті кілометровий прапор України з малих стягів  – Вирішили передати сьогодні Маріуполю один кілометр прапорів, – каже волонтер 25-річний Іван Миколайчук. – Їх пошили жінки-біженки з Луганська й Донецька. У Києві ми влаштували їх на роботу. За день одна людина шиє 20 прапорів. Вони роблять корисну справу для всієї країни й отримують за це гроші – 100–150 гривень на день. Прапорці організатори акції продають по 50 грн. Люди пишуть на них ”Не трожьте Марика!”, ”Маріуполь, ми з вами, ми за мир!”, ”Маріуполь – це Україна!” А потім з’єднують прапорці скотчем. – На Донбассе сейчас нельзя ходить с такими флагами, – говорить 47-річна Наталія Погорєлова. Минулого тижня переїхала до столиці з Маріуполя. – Но свой родной город мы не бросим. И скоро этот флаг будет над Мариуполем постоянно

Свого часу таке пережили Содом і Гоморра

Гріх ховати не можна. Згрішив – покайся. Ховати – означає зміцнюватись у небожому діянні. Та й хіба можна утаїти гріх? Ми ж не діти для таких спроб. Проте я котрий місяць намагаюся прибрати його з очей. Вихоплюю з інтернету:"Місцеві мешканці заробляють на трупах: знаходять документи і телефонують родичам загиблих. За інформацію про те, де лежить російський найманець, правлять двадцять доларів, за українського солдата вимагають по сорок".

Вирізаю із свіжого випуску ранкової газети: "Мешканка міста, поблизу якого терористи збили Боїнг-777, похваляється тушшю з Амстердама, яку "підігнав знайомий мародер" з місця падіння авіалайнера. "Дуже багато речей по руках пішло, від пінцетів до одягу", – уточнює дівчина".

Вихоплюю, вирізаю – і якнайдалі.

Електронне – у потаємну папку. Паперове, зібгавши, кидаю у пакет для сміття. Наче воно після цього щезне – і з інтернету, і з суспільної пам'яті, перестане бути гріхом перед Господом.

Соромно і страшно, от і роблю те, що не має жодного сенсу.

Соромно не тому, що й сам із краю, де родичам продають їхніх мертвих і обкрадають убитих небіжчиків. І страшно не тому, що й на мене може впасти кара, адже я з тих країв, і Господь може узріти й мою провину.

"Це брат твій, – сказав жіночий голос і скинув мені через соціальну мережу відео. – Дивися уважно й на третій хвилині впізнаєш. Тепер він труп – для тебе записала, бандерівка".

У потаємну папку – аби ніхто більш не прочитав.

"Ні, це не Богдан, – сказали російською. – Богдан під нашими ногами. Мертвий, але ми йому ще додамо свинцю, хай їсть. – У мобілці почулися автоматна черга і дружний регіт. – Наївся! А потім, знаєш, що ми з ним зробимо, з цим "захисником України"? – І вони розповіли і знову розреготалися – з власної вигадливості".

Не можуть такого робити люди. Не повинні.

"Комбат, ледь стримуючись, сказав, що терористи захопили тіло загиблого бійця спецбатальйону міліції "Дніпро-1", прив'язали його до гармати й вистрілили з неї".

Рву газету й кидаю під стіл. Чи краще спалити, аби ніхто не склеїв?

Отакий от "крик великий" здіймається над Донецьком і Луган­ськом та їх околицями і тяжким гріхом важко підноситься до небес.

Його й намагаюсь я приглушити, прибрати бодай з людських очей. Тому що люди чинять не по-людськи, нищать у собі боже.

Скажете, війна зробила їх такими? Ні. Війна лише пробуджує те, що вже оселилось у душах.

Війна, що нині спопеляє Донбас, є не причиною колективного гріха, який склався з безлічі персональних. Війна є його наслідком. Відплатою. Карою для тамтешнього краю і людей, у ньому сущих.

Хіба перед тим, як обрушився нищівний вогонь, вони не плювали у святий лик країни, яка їх породила, випестувала, зростила?

Хіба не зривали з чистого тіла нені синьо-жовті ризи її – аж до живої голизни?

Хіба не оскверняли диявольськими словами молитви, якою є для кожного сина чи доньки гімн вимріяної багатьма поколіннями держави?

Хіба не били прутами й битами за слово, мовлене мовою рідної землі, якої вони відцуралися? Хіба не кривавили небесно-сонячні стрічки на грудях братів своїх, яких зробили ворогами? А коли вклали у їх руки зброю – хіба не вбивали одноплемінників за самі лиш слова любові до рідної країни?

Хіба не вішали вчорашніх сусідів за інакшість погляду? Хіба не розстрілювали, аби заволодіти квартирою чи автомобілем?

Хіба не влаштовували для собі подібних домашніх казематів і катівень?

Проте за подібне, хоч яким би страшним воно нам здавалося, не "проливає Господь дощем сірку і вогонь". Ці страшні гріхи він віддає на суд і осуд людям. Чашу терпіння переповнило інше.

Розтоптавши й осквернивши святі батьківські ікони, люди заходилися бити поклони іноземним ідолам. Подерши на шмаття прапори рідної держави, вони повивішували символи чужої. Замість гімну своєї вітчизни загорланили чужий. І зрештою – прикликали на рідну землю ворога, і називали його братом, а єдинокровних братів і сестер своїх – ворогами, стали ненавидіти і вбивати, наче не жили досі родиною, наче не пили з одного колодязя, не преломляли за столом спільну хлібину.

Саме через ці діяння постав на їхній землі гріх біблійного масштабу. І звели його перед небом і вітчизною не одна чи дві людини, а велелюдні Донецьк і Луганськ вкупі "з околицями". Тому й впала на їх край кара великої нищівної сили. Кара за колективний гріх. Як було свого часу з Содомом і Гоморрою.

"Але ж не увесь Донбас став на стезю біблійного гріха і пішов нею – чи справедливо разом з винними карати й невинних?" – спитаєте ви. І я не матиму, що сказати. Бо навіть Господь, коли почув "крик содомський і гоморрський великий", коли побачив, "що гріх їхній став дуже тяжким" і вимагає суворого покарання, засумнівавсь і пообіцяв: "Якщо Я знайду у місті Содомі п'ятдесят праведників, то заради них помилую усю місцевість цю". Не проти він був зупинити кару і заради тридцяти чи двадцяти невинних, навіть заради десяти. Та, зрештою, гріх переважив, і Господь "пролив на Содом та Гоморру дощем сірку і вогонь з неба. І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст цих, і всі рослини на землі", дозволивши порятуватися лише Лоту з родиною.

На Донецьк і Луганськ "і всю околицю, і всіх мешканців" також упало найжорстокіше покарання – війна з застосуванням найновітнішої зброї. Заслужили її, як і у випадку з Содомом і Гоморрою, не всі. Але ж і кара, що зійшла на Донбас, смерть несе не всім.

"Гради", "Урагани", "Смерчі", що вирують нині на Донецьком і Луганськом, винищуючи все живе на площі у 1046, 426 000 чи й 672 000 квадратних метрів – навсібіч, за півтора або й за 120 кілометрів від себе; реактивні "Джмелі", які випалюють те, що залишилося після снарядів; нескінченні свинцеві зливи з автоматів Калашникова – це лише попередження. Це просто війна, яка врешті-решт вщухне. Це кара, що залишає мешканцям новітніх Содома й Гоморри шанс на спасіння.

Я не відповідатиму на запитання, хто карає наших з вами співвітчизників. Відбудуся загальником, який, з одного боку, ні до чого не зобов'язує, а з іншого – може влаштувати всіх: донеччани з луганцями самі себе й карають. Пожинають посіяне. Кликали лікаря, а прийшов убивця. Сподівалися на добро, а воно обернулося злом і заходилося в їхньому краї владарювати.

Карає не хтось земний – хай навіть на його плечах президентська мантія. Непідступний Путін і непоступливий Порошенко. Того ж Путіна Господь послав Росії. За що їй така кара, розбиратися тамтешнім племенам – не зараз, звісно, а коли спаде пелена з очей і вивітриться з голови замішаний на пороху і крові дурман.

Нам думати про своє. Зокрема, про те, чому спопеляючий вогонь впав саме на Донецьк і Луганськ. Не на Харків з Дніпропет­ровсь­ком, не на Одесу з Миколаєвом – не менш, здавалося б, грішних, а на Донецьк і Луганськ. Чому саме на них "пролив ­Господь" кару свою, як учинив свого часу з Содомом і Гоморрою.

Ще більше над цим доведеться думати Донецьку й Луганську "з околицями". Бо це їм насамперед даровано шанс вийти з біблійного гріха, уникнути більшої кари, ніж нинішня.

І хай їм сприяє у цих роздумах малюнок невідомого хлопчика, на якому танк із триколором на башті розчавлює розгублену людину з синьо-жовтим прапорцем у руці. Хай допоможуть очиститися святі сльози праведного Євгена Мартинюка, пролиті на броню бойового, не намальованого танка після того, як хлопець самотужки відбив шалену атаку ворога і вивіз поранений екіпаж до своїх.

І хай донеччани з луганцями ­очистившись ідуть далі. Ідуть від своїх Содома й Гоморри, не озираючись на минуле, аби не жахнутись і не закам'яніти, не стати перед історією соляними стовпами.

Зараз ви читаєте новину «На Донецьк і Луганськ упала кара за колективний гріх». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2635
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода