"Молоді в Україні варто готуватися до боротьби"

5

Демократична мілітаризація суспільства – це коли цивільних залучено до процесів оборони держави. Кожен на своєму рівні. Дітей у школах необов'язково вчити стріляти, але можна дати навички першої допомоги чи керування дронами. Студентів і дорослих потрібно вчити володіти зброєю

Ми опинилися в теперішній ситуації, бо частину людей намагалися тримати в теплій ванні

 

До повномасштабного вторгнення з побратимами займалися громадською діяльністю. Разом із ветеранськими й національно-патріотичними організаціями міста й області створили штаб захисту Миколаївщини. Організовували вишколи для себе й цивільних. Коли прийшов час, знали, що робити. Почався наш бойовий шлях. Молодь становила приблизно 50–60 відсотків нашого підрозділу. Деяким хлопцям тоді було 18–19 років. Тепер це вже загартовані війною воїни. І це наше майбутнє.

Українці показали, що в часи серйозних викликів здатні гуртуватися, боронити незалежність. Нині ця тенденція трохи змінилася серед людей, не дотичних до війни. Але я впевнений, що лише консолідація всіх наших сил і ресурсів може привести до перемоги. Хочеться, щоб наступні десятиліття пройшли для нас, молоді, у правильній парадигмі. Подивімося на Ізраїль: країна постійно у стані війни, але вони змогли загартуватися, винесли уроки з минулого, й тепер агресори не можуть диктувати їм умови. Нам потрібно зробити так само: самим визначати свою політику, навіть у важкі часи.

Ми опинилися в теперішній ситуації, бо частину людей намагалися тримати в теплій ванні й казали, що війна скоро закінчиться. Але вона не завершиться завтра. Тож потрібно виховувати наші покоління. Нині в армії триває реорганізація. Створено нові центри підготовки, розширено доступ до спеціалізованого навчання. З'являються люди, які були цивільні, й приносять нове бачення. Це надихає надією, що військо стане ефективнішим.

В Ізраїлі служба в армії – це обов'язок і привілей. Молодь прагне йти служити незалежно від статі. Тож і нам треба виховувати покоління, яке знатиме, що захищати країну – це почесно.

"Думайте нестандартно, творчо і нелінійно"

 

Сполучені Штати мають гарний вислів: There is a will there is a way – "Якщо є воля, то спосіб знайдеться". Хочу дати три поради молодому поколінню. По-перше, думайте нестандартно, творчо й нелінійно. По-друге, не бійтеся. По-третє, використовуйте всі можливості і створюйте нові – і ви досягнете успіху.

Україна почала готуватися до повномасштабного вторгнення ще влітку 2014 року. Ми створили навчальну групу Joint Multinational Training Group Ukraine. Станом на літо 2019-го, ми підготували 86 тисяч військовослужбовців з допомогою західних інструкторів. 12 країн долучилися до цієї допомоги. Ми не втрачали часу дарма.

Процитую коменданта Балтійського оборонного коледжу, де я навчався в 2003–2004 роках. Він сказав: "Найважча дистанція для подолання – це 16 сантиметрів від вуха до вуха. Світогляд". Хочу порадити молоді: читайте, дивіться фільми, аналізуйте, вивчайте і змінюйте свій світогляд. Ми вже рушили від Радянського Союзу, але нам треба пройти ще ці 16 сантиметрів.

"Воюватиму, служитиму, оборонятиму державу стільки, скільки буде потрібно"

 

Сучасне суспільство, особливо молодь, часто розуміє свободу як сервіс або вседозволеність. Однак свобода – це обов'язок і відповідальність. Якщо цього не буде, то свою свободу вам накине хтось інший. Наприклад, сильніший диктатор. Тому саме це розуміння свободи потрібно поширювати серед молоді.

Мені не імпонує, що молодь у школах і університетах недостатньо готують для оборони. Чому? Тому що українці часто живуть за такою логікою: ми от зараз все швидко зробимо, переможемо – й відпочивати. Але з таким ворогом, як Росія, це не працює. Потрібно вміти воювати довго.

"Давайте ми зробимо все, а наші діти й молодь не воюватимуть", – це хибний меседж. Щоб молоде покоління в майбутньому мало шанс не вести війни, його потрібно готувати у школах і університетах саме до війни. Якщо ми цього не зробимо, програємо.

Росія з нульовим моральним підґрунтям залучає молодь у свою війну за допомогою пропаганди. Ми повинні відповідати абсолютно такими ж діями. Інакше захисники втомляться, а замінити їх не буде ким. Кожна людина в державі має думати про те, яку бойову спеціальність обирати. Сьогодні продовжується тенденція відмежування молодих людей від питань війни. Якщо так триватиме далі, ризикуємо виховати покоління, яке буде готове прийняти капітуляцію.

2024 року Росія розгорнула сильну пропагандистську кампанію для виправдання своїх дій. Мовляв, це не окупація, а невелика війна й вона нікому не цікава. З цим меседжем ворог працює з нашою молоддю через соцмережі. Один із прикладів небезпечного наративу – фраза "Коли закінчиться війна?" Потрібно будувати інший меседж: "Я воюватиму, служитиму, оборонятиму свою державу стільки, скільки потрібно. І це круто".

У нас має бути демократична мілітаризація суспільства. Як в Ізраїлі, де дівчата на центральній вулиці можуть пити каву, а потім брати автомат і йти на вишкіл.

Демократична мілітаризація суспільства – це коли цивільних залучено до процесів оборони держави. Кожен на своєму рівні. Дітей у школах необов'язково вчити стріляти, але можна дати навички першої допомоги чи керування дронами. Студентів і дорослих потрібно вчити володіти зброєю.

"Щороку у Фінляндії понад тисячу жінок добровільно проходить строкову службу"

 

У мене не було ніякого плану йти воювати. Я тільки реагував. Узяв свою амуніцію і приїхав. Потрапив до Києва, зустрівся із золотими людьми, які дозволили мені воювати одразу. Мій підрозділ, мої побратими, посестри – це моя сім'я. І справді в нас і у вас усіх – іншого вибору немає, бо ворог не зупиняється.

Я є представником країни, де 80 відсотків чоловіків служить. Щороку у Фінляндії понад тисячу жінок добровільно проходить строкову службу. Молоді в Україні варто готуватися до боротьби. Якщо ти не служитимеш під час повномасштабної війни, то роби все, що можеш, у тилу.

"П'ять днів на тиждень – на роботі, а в суботу й неділю – резервіст"

За останні 30 років усе більше людей інтерпретує українськість як необхідність доєднатися до Європейського Союзу та НАТО, говорити своєю мовою, сповідувати певні демократичні цінності. Наше завдання – одночасно вести війну та зберігати свій потенціал і українську націю. Ми повинні це використовувати й апелювати до наших партнерів, що ми – нація бійців, яка готова воювати. Ще й змогла себе відтворити, відбудувати.

Масовість спротиву – це те, що нам допомогло вистояти в перший місяць, коли Сили оборони були доповнені часто децентралізованим масовим спротивом на місцях у прикордонних областях. Було згадано приклади двох країн – Ізраїлю та Фінляндії, де масовість спротиву є однією з основ стримування і забезпечення обороноздатності. Фінляндія може забезпечити 800–900 тисяч резервістів на своє населення 5 мільйонів. Це феноменальне співвідношення.

Повинна бути така філософія: п'ять днів на тиждень громадянин чи громадянка України ходить на роботу, а в суботу й неділю – вони резервісти, які готуються до тотального спротиву.

Фінляндія приєдналася до НАТО, а Ізраїль ядерної зброї не має, але в разі чого буде готовий її застосувати, і має США. Ми своєї ядерної зброї не створюватимемо. Але знову ми повертаємося до членства в НАТО та взаємодії з Америкою. Тобто масовість спротиву важлива, але зрештою нам необхідно звертатися до партнерів і говорити, що нам потрібне членство. Зокрема для того, щоб наша готовність до тотального спротиву була підкріплена ядерним і конвенційним стримуванням.

"Моє покоління

цю країну "пролюбило". А ваше – віддувається"

Коли почалася велика війна, я не здивувалася, тому що завжди розуміла, що рано чи пізно це станеться. Бойового досвіду в мене не було. Запитували: "А що ти робитимеш?" Та все, що можна! Тільки-но 25 лютого почалася активна фаза оборони, дивилася на старших побратимів, слухала накази й долучалася до всього, що можна було зробити в обороні.

Тепер я вже інша людина, бо маю досвід. Ти вже не можеш піти з армії, коли в неї потрапив. Хто був на війні і знає, що таке штурми й окопна війна, вже ніколи не буде такий, як звичайні цивільні.

Головне нині – працювати над тим, щоб пришвидшити нашу перемогу й максимально долучатися. Мотивованих, які пішли в перші дні війни, вже мало. Треба поставити нагальне питання ротації, бо відчувається сильна втома.

Якось на Донбасі ми повернулися з виконання бойового завдання і нас зустрічали суміжні підрозділи. Серед бійців був чоловік 55 років на вигляд. Він глянув на мене вологими очима і сказав: "Моє покоління цю країну "пролюбило". А ваше тепер віддувається за всіх". На що я йому відповіла: "Ми наразі робимо те, що ми мусимо".

Я пишаюся нашою молоддю, бо вона свідома й чітко розуміє, що відбувається. Від наймолодших до студентів, які рвуться й намагаються щось зробити – донатять, волонтерять. Вони чітко знають, хто такий агресор.

×