Владі для дій бракує довіри суспільства. Зможемо завершити війну в цьому десятилітті, якщо щодня працюватимемо для ослаблення противника, – каже журналіст Сергій ГАРМАШ
На фронті – загострення. Збільшилася кількість обстрілів. Росія вийшла з перемир'я?
– Де-факто перемир'я немає. Та, доки немає офіційної заяви, Москва відповідальна за порушення режиму припинення вогню. З дипломатичної точки зору, це важливо.
Загострення очікуване. Було зрозуміло, що перемир'я – це не мир. Росія підписувала його не для того, щоб врятувати людські життя. Мала конкретні цілі. Насамперед понизити роль "нормандського формату" та підвищити – Тристоронньої контактної групи. Бо на "нормандських переговорах" Росію вважають стороною конфлікту і там немає ОРДЛО. А в "Мінську" є окремі райони Донецької й Луганської областей, немає Німеччини та Франції, а Росія вдає, що вона посередник. Кремль намагається трансформувати зовнішній конфлікт у внутрішній. Україна не погоджується. Тому Москва знову застосувала воєнний інструмент тиску.
Рік тому Зеленський намагався домовитися з Путіним, бачив у його очах мир. Зараз реально оцінює наміри. Ми почали адекватно реагувати на агресію. Тому Росія теж змінює тактику.
Президент Володимир Зеленський пов'язав загострення із санкціями проти Віктора Медведчука.
– Президент сказав, що санкції збіглися в часі зі збільшенням обстрілів. Я не вважаю їх причиною. Санкції – не самі собою, це одна з ланок комплексної зміни політики стосовно Кремля. Звісно, закриття проросійських каналів вдарило по інформаційних можливостях Російської Федерації, і їй це не подобається. У Медведчука тепер менше можливостей для впровадження в суспільну свідомість думки, що в нас – громадянська війна. Це головний російський наратив. Відповідно, Москва почала діяти. Насамперед на фронті.
Чому ми почали реагувати тепер? Бо Зеленський заявляв: через рік після "нормандської зустрічі", у грудні 2019-го, ми визначимося, що робити з "Мінськом" далі. Думаю, зараз він зрозумів, що "Мінськ" – не рецепт миру, а інструмент, який Москва застосовує проти України. Тепер розглядає російську агресію на Донбасі не як окремий акт недружньої сусідньої країни, а як частину глобальної гібридної агресії Росії проти України.
За цей рік змогли консолідувати позицію з Берліном і Парижем. Раніше Німеччина та Франція не завжди ставали на бік України. Їм була важливіша стабілізація конфлікту, ніж його вирішення.
Зараз Німеччина та Франція підготували документ зі своїми пропозиціями стосовно вирішення конфлікту. Про нього повідомив керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Цей "план" передали росіянам. Вони його не сприйняли.
Які пропозиції можуть бути в цьому документі?
– Напевно, він стосується військового й гуманітарного напрямків. Наприклад, відкриття пунктів пропуску, які Україна відкрила, а Росія зі свого боку – ні. Можливо, пропонують спершу повернути Києву контроль над кордоном, потім провести вибори. Бо інакше Україна не погодиться. Можливо, все це подається поетапно. Але, оскільки Росія не зацікавлена у вирішенні конфлікту, це не матиме практичного застосування. З дипломатичної точки зору, цей документ важливий. Адже зараз Москва відмовляє не Україні, а європейським партнерам. Показує їм, що не хоче миру.
Думаю, Єрмак не розкрив цього документа саме тому, що його авторство належить німцям і французам. Принаймні формально. Це дає нам певний простір для маневру, залежно від реакції на нього Росії.
Україна не один місяць пропонувала переглянути "Мінськ". Чому не вдалося?
– Нема сенсу замінювати майданчик. Проблема війни й миру не в тексті Мінських домовленостей, не в назві формату, а в бажанні сторін. Тобто його відсутності у Москви. Врегулювати конфлікт відповідно до тексту можна, якщо примушувати Росію до цього разом із західними партнерами.
Але перші три роки війни ми підтримували економіку "республік". Весь цей час торгували та й торгуємо з Росією. За Порошенка Медведчук не лише повернувся в політику, а й став масштабним бізнесменом. Це результат неналежної реакції влади на російську агресію на Донбасі 2014 року. Тоді мали оголосити воєнний стан, мобілізувати людей та економіку, арештувати російські активи, накласти санкції. І закрити проросійські медіа.
Обмін полоненими відбувається складно, бо Кремль не бачить нікого цінного для себе в України. Якби ми запропонували на обмін, наприклад, Медведчука – у Путіна, можливо, з'явився б інтерес.
Усі в державі нарешті мають зрозуміти, що в нас війна не на Донбасі. Там прояв лише одного інструмента гібридної агресії – воєнного. Але Москва воює з нами й економічно, й інформаційно, і внутрішньополітичними інструментами, і кібернетичними. Війна – глобальна. Тому марно казати, що перестануть стріляти на Донбасі й настане мир. Це дурня. Та й не перестануть – не для того туди стільки зброї завезли, стільки грошей на військових витрачають.
У самопроголошених ДНР-ЛНР і російських ЗМІ говорили про "підготовку Україною наступу на Донбас" 15 березня. Для чого роблять такі вкиди?
– Таких вкидів було багато. Це привід для мобілізаційних заходів. Збільшення фінансування з Москви. Багато хто на цьому гріє руки – і в ОРДЛО, і в самій Росії. Можливо, готують і провокацію. На випадок нашого контрнаступу обладнують свої воєнні комунікації.
Не думаю, що буде повномасштабне вторгнення. Війна – це завжди економіка, а Російська Федерація зараз через пандемію і санкції переживає не найкращі часи.
27 січня на онлайн-зустрічі "Давоські діалоги" російський президент Володимир Путін попередив про ризик глобального конфлікту й порівняв ситуацію у світі з 1930-ми. Дипломат Роман Безсмертний вважає, що такі його погрози на міжнародних заходах раніше завжди мали наслідки. На що натякав Путін?
– Коли Росія відчуває себе в "кільці ворогів" – може діяти неадекватно. Але, щоб починати повномасштабний конфлікт, Путін має бути впевнений в успіху. Сьогодні не 2014 рік, агресія викличе реакцію. Росію можуть відключити від системи SWIFT (всесвітня платіжна система. Відключення може призвести до проблем у зовнішній торгівлі, падіння акцій російських компаній і фінансової кризи. – Країна), можуть запровадити ембарго на російську нафту, заблокувати Босфор. Це стане кінцем для Російської Федерації.
Перемир'я на Донбасі почалося 27 липня 2020-го. 18 українських військових загинули з січня 2021-го. Торік втратили чотирьох бійців від початку режиму тиші. Що Україні політично дало перемир'я? Як використали цей час?
– Якщо порівнювати з аналогічним періодом попереднього року, то майже півсотні життів нам вдалося зберегти. Це немало. Більше того, досі рівень обстрілів менший, ніж у середньому був до перемир'я. Політично – переконали західних партнерів, що справді бажаємо миру й готові йти на компроміси. Франція й Німеччина мали нагоду зрозуміти, що Росія цього не хоче. Вони опинилися з нами в одному човні. Наш вплив на конфлікт зріс.
Якщо зустріч "нормандської четвірки" не вдасться, президент України Володимир Зеленський має намір побачитися з керівником кожної з країн окремо. Чим небезпечна розмова з Путіним сам на сам?
– Не думаю, що він мав на увазі переговори з Путіним. Той, якби хотів миру, то і в Берлін прилетів би. Імовірно, Зеленський говорив про лідерів Німеччини та Франції. Такі зустрічі дали б можливість впливати на їхнє бачення конфлікту односторонньо, без Росії. Така загроза має спонукати Путіна таки взяти участь у "нормандському форматі". Але значних результатів від односторонніх бесід не було б. "Нормандська четвірка" наприкінці зустрічі ухвалює рішення, які передбачають конкретні дії. За їхнє виконання сторони несуть відповідальність. Рішення двосторонніх зустрічей не матиме таких наслідків. Ця четвірка задумана для посилення позицій України проти Росії. Бо в Кремля – багатомільйонна армія, потужніша економіка, ядерна зброя. Якщо ліквідуємо цей формат без його заміни іншим, потужнішим, – послабимо Україну.
Які завдання має ставити українська сторона, якщо "нормандська зустріч" відбудеться?
– Насамперед виконати рішення попередньої. Це розмінування, обмін полоненими "всіх на всіх". Також – відкриття нових КПВВ, які ми побудували, а російська сторона не відкриває. Якщо домовляться про відкриття двох пунктів пропуску, це значно покращить гуманітарну ситуацію. Проте це суперечить політиці Росії стосовно ізоляції окупованої частини Донбасу від України й консервації конфлікту за абхазьким сценарієм. Навряд чи Путін погодиться на таку зустріч, якщо йому не світитиме загроза ізоляції. Цілі в Москви прагматичні. Миру серед них немає.
Ви казали, що в України є можливість повернути контроль над окремими районами Донецької та Луганської областей протягом найближчого десятиліття. Яким шляхом?
– Україна має постійно працювати на економічне й воєнне ослаблення противника. А також показувати росіянам шкідливість для них імперіалістичної ідеології. Зараз є несприятливий для Кремля фактор – діяльність адміністрації Байдена. Пандемія послаблює російську економіку. Слід зважати й на вік Путіна. Росіяни втомилися від нього. Виросло покоління, яке не бачило іншого президента. Воно живе в інтернет-просторі, хоче свободи, прогресу, а не ізоляції. Нещодавнє опитування показало, що 40 відсотків громадян не бажають бачити Путіна президентом після 2024 року. Багато чинників можуть сприяти суттєвому послабленню країни. Тоді вона займеться вирішенням внутрішніх проблем або ослабне настільки, що ми зможемо повернути Донбас військовим шляхом. Але малою кров'ю.
Україна планує запросити Росію для участі в Кримській платформі та вступити в переговори стосовно деокупації Криму. Перший саміт запланований на 23 серпня в Києві. Яких результатів можна очікувати від цієї ініціативи?
– Москва ніколи не погодиться на зустріч у форматі, спрямованому проти неї.
Якщо платформа збере хоча б кілька десятків представників інших держав, це покаже Росії позицію світової спільноти стосовно окупації. Буде майданчик для напрацювання якихось рішень. І в будь-якому разі вони будуть не на користь Російської Федерації. Це сприятиме перемозі в гібридній війні на політичному й дипломатичному рівнях. Україна демонструватиме, що продовжує боротися за півострів. Не відмовляється від нього. Навіть в обмін на Донбас.
За рахунок чого Україна може перемогти у війні проти Росії? Скільки вона ще триватиме?
– Важливе розуміння війни всім суспільством – у чому вона полягає, з ким воюємо і за що. Зараз цього немає. Владі бракує суспільної довіри для дій саме через двозначність її позиції стосовно Росії і війни. Якби Порошенко, коли була пряма інтервенція 2014 року, оголосив загальну мобілізацію та назвав усе своїми іменами, можливо, війна вже закінчилася б.
Маємо закріпити її законодавчо й давати адекватну відповідь. Будь-яка сила розуміє тільки силу. Але сила – це не стільки кулаки, скільки інтелект, посилений кулаками. Можливість врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом треба теж використовувати сповна.
Які ваші враження від роботи в ТКГ? Що за цей час усвідомили, що здивувало?
– Вразило те, що робота ТКГ зовсім не відповідає Мінським документам. Навіть протилежна їм. Дивує нахабність російської сторони, яка повторює, що вона посередник. Хоча задокументовано, що це не громадянський конфлікт, а війна між Україною й Росією. Дивує позиція ОБСЄ, яка суб'єктивізує ОРДЛО як сторону переговорів. Хоча, за Мінськими домовленостями, вони мають лише консультувати й погоджувати. І лише стосовно двох чітко визначених тем. Дивує, чому ми допустили це.
Змінилися уявлення про дипломатію. Раніше вважав її боротьбою аргументів. Побачив, що діє правило: хто сильніший – той і правий. Треба мати принципову позицію. В цьому світі бути жертвою – неприпустима розкіш. Вражає і нахабність представників ОРДЛО, які заявляють, що є стороною конфлікту. Формат перетворився із тристороннього на п'ятисторонній. Україна працює над тим, щоб повернути його у відповідність до документів.
5 
35413
Коментарі