Україна піднялася на 13 рядків у рейтингу World Happiness Report цьогоріч. Дослідження проводять під егідою Організації Об'єднаних Націй. В індексі щастя враховують показники валового внутрішнього продукту на душу населення, соціальну підтримку, очікувану тривалість життя, сприйняття корупції тощо. Посідаємо 110-те місце із 149 країн світу. Очолюють рейтинг Фінляндія, Данія, Швейцарія. Завершують список Руанда, Зімбабве й Афганістан.

Інститут Ґеллапа торік провів опитування у 41 країні про суб'єктивний рівень щастя. Серед перших 10 найнещасніших опинилися Британія та Чехія, які, за оонівськими показниками, у двадцятці найщасливіших. Українці тут у п'ятірці найменш щасливих країн

 

Рейтинги щастя показові частково. Порівнюють категорії, які інакше сприймають у різних культурах. Українці ж щороку все більше задоволені життям. Інститут соціології Академії наук України від початку 1990–х досліджує індекс соціального самопочуття. Його пік припадав на 2018 рік. Тривала війна, але суспільство почувалося краще. Ми зробили великий крок від цінностей виживання до цінностей самовираження, показало останнє всесвітнє дослідження. Тобто отримуємо більше задоволення від життя.

Історичні травми найбільше заважають нам почуватися щасливими. Втрата незалежності призвела до Голодомору. Найжорстокіша фаза Другої світової війни відбувалася на території України. Жорстка фаза пізнього Радянського Союзу в нас тривала майже 20 років – від приходу Щербицького, а в решті республік – півтора року була андроповщина. Чорнобиль передував кардинальній зміні соціального укладу в 1990–х. Далі – фінансова криза 2009–го та війна після Майдану. Ці потрясіння акумулювалися в культурі. СУСПІЛЬСТВО УРАЖЕНЕ КІЛЬКОМА ТРАВМАМИ ОДНОЧАСНО. Тільки в останні десятиліття їх позбуваємося. В таких умовах щасливі ті, хто не несе відповідальності. Тому в рейтингах високі показники мають молоді українці. А ті, хто вже є батьками, різко втрачають позиції. Як тільки молодь вмикається у стосунки з державою та різними суспільними групами, розуміє, наскільки все складно.

Втім українці набувають відчуття щастя. Можемо ухвалювати рішення, не є заручниками ситуації.

Важлива довіра до інституцій, держави, громадян. Її не можна навчити. Залежить від рівня безпеки в середовищі. Йдеться і про національну – від зовнішніх загроз. Окремі суспільні групи змогли побудувати безпечні життєві умови – міські жителі, середній клас, ті, хто глобалізованіший на ринку праці. Все більше українців набувають цієї безпеки. Спершу у своїх соціальних бульбашках. Пізніше – в анклавах і суспільних групах. Через покоління чи два зможемо мати показники довіри, як у розвинених державах. ЯК БУДЕ МЕНШЕ ВИКЛИКІВ ізЗОВНІ, ДАМО СОБІ РАДУ набагато швидше.

Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, 66 років, головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України:

Українці мають підстави бути на рівні вищому за середній у масштабах планети. І почуватися радше щасливими, ніж нещасними.

Наше суспільство – кризове й перехідне. РУХАЄМОСЯ, АЛЕ НЕ ЗНАЄМО КУДИ. Майже 70 відсотків громадян вважають, що Україна розвивається в неправильному напрямку. Відповідальність за це покладають на владу. Порівняно із сусідами ми набагато більше поділені ментально й ідеологічно. Маємо плюралізм. Це джерело нашого розвитку, але й багатьох проблем. Багато очікувань не задовольняються. Не можемо подолати корупцію, бідність, перемогти на Донбасі чи хоча б зупинити кровопролиття. Це породжує велику втому від несправджених сподівань.

Більшість українців вважають, що від них мало залежить. Максимально частка активних збільшується в періоди майданів – до 20–25 відсотків. Тоді суспільство стає більш суб'єктним.

 

Індекс щастя в українців зростає попри війну й анексію Криму. Це пов'язано з романтичністю чи ідеалістичністю. Ми постійно втрачали матеріальні набутки. Байдуже ставимося до них. Бо завжди були територією, де щось кудись рухається.

Оптимісти навчилися цінувати те, що втратили за останній коронавірусний рік, – дружні стосунки, спілкування, комунікацію. Ніякі заощадження цього не замінять. МАТЕРІАЛЬНЕ РОБИТЬ ЩАСЛИВИМ, ЯКЩО ЙОГО МОЖНА З КИМОСЬ РОЗДІЛИТИ, подарувати.

Ми не вміємо цінувати, що маємо, – землі, ліси, клімат. Думаємо, що десь краще. Та якби більше подорожували країнами третього світу, то побачили б різницю.

Українці часто прагнуть багатства, щоб задовольнити примітивні потреби. Нам НЕ ВИСТАЧАЄ ОСОБИСТОСТЕЙ, ЯКІ мають статки і ЗДАТНІ МИСЛИТИ МАСШТАБНО. Треба виховувати розуміння, що твоє щастя не закапсульоване в межах квартири.

Слід навчитися бути частиною світу. Бачити Україну в історичному плині, соціальному, духовному. Тоді буде взаємний обмін – енергетичний, інформаційний, ресурсний. Цього українці робити не вміють. Не вистачає революції в мізках, емоційного інтелекту. Лише через освіту можемо перетворити людей.

Євген ГОЛОВАХА, 70 років, завідувач відділу соціально-політичних процесів ­Інституту соціології НАН України:

Українці схильні прибіднятися й жалітися, як усі пострадянські люди. Коли Союз розвалився, ми не були готові. Нам постійно здається, що у світі все погіршується. Запитуємо з 1992-го: як змінилися умови життя за останній рік? Більшість відповідає: стали гірші. Але об'єктивно в багатьох за три десятиліття суттєво покращилися. Визначаємо до 20 показників: умови життя, відпочинку, можливість долучатися до культурних заходів. ДО 2010-ГО МІНУСІВ БУЛО БІЛЬШЕ, НІЖ ПЛЮСІВ. Зараз виходимо на баланс. Індекс зростає навіть в останні п'ять-шість років попри війну й економічні проблеми. Це об'єктивна сила нового соціального устрою. Люди адаптуються, покращують матеріальний стан.

Щастя для українця – добробут родини та власний. До європейського ідеалу нам не вистачає прагнення самореалізації.

Я щасливий, коли близькі здорові й ніхто не заважає робити свою справу.

Тарас ПРОХАСЬКО, 52 роки, письменник:

Протягом століть українська еліта була заточена не на щастя нації, а на виживання. КОЛИ ТИ ПОСТІЙНО ЗАГНАНИЙ – НЕМОЖЛИВО БУТИ ЩАСЛИВИМ. Існували більше у форматі реакції чи відповіді, ніж ініціативи. Помічаю за сучасними українцями: й досі роблять щось не за покликом душі, а тому що це може забезпечити прожиття.

Останнім часом хоча б частіше бачу усміхнених офіціантів. Зуміли додати у свою роботу творчість. Часто плутаємо щастя з добробутом і задоволенням, а насправді це більше про висловлювання себе у творчості. Але подивіться на водіїв маршруток. Їм не подобаються пасажири, ціни на бензин і дорожні знаки. Не через малу зарплату. Їхня проблема в іншому. УКРАЇНЦІ ЗАЙМАЮТЬСЯ НЕ ТИМ, ЧИМ ХОЧУТЬ. Не можуть це відстежити, бо немає психологічної культури. Визначити, що для тебе щастя, можна лише шляхом самоосвіти. Ставиш собі питання і рефлексуєш. Поступово знаходиш відповідь. Простих рецептів немає. Щастя не може бути колективне, це суб'єктивна категорія.

 

У 1970-х соціологи встановили, що американці стають багатшими, але від того не щасливішають. Багато українців міряють своє щастя зі становищем поляків. Там законодавство працює, держава – правова. Українці кажуть, що готові працювати за менші гроші, але за умов людського ставлення. Якби це сказали полякам, вони здивувалися б.

Щастя пов'язане з моральним здоров'ям.

Українська політика має стати нуднішою. Нам потрібен добробут. Ядром країни та її стабільності є середній клас. Бідність – одна з найбільших загроз України, і з нею треба боротися – економічними реформами, посиленням соціальних функцій держави. МИ З ДИКОГО КОМУНІЗМУ ПРИЙШЛИ В ДИКИЙ КАПІТАЛІЗМ. Держава не опікувалася суспільством і не почала. ЙДЕМО ШЛЯХОМ "БАГАТІЙ АБО ПОМИРАЙ". Це не стратегія розвитку.

Колись жив в Італії, у простій сім'ї, за нашими стандартами – нижчий середній клас. Жінка – медсестра, працює на трьох роботах. Вони щасливі, щодня тішилися життям. Збиралися з сусідами за столом, розмовляли, жартували і співали. У моєму дитинстві теж таке було, а зараз – ні. Але в нас у селі кожна родина має дво- чи триповерхові хати. Не можу сказати, що в цих родинах є щастя. Вони все життя працюють, щоб ту хату звести, утримувати, потім дати освіту дітям. За цим усім минає почуття щоденної радості.

Володимир ЄРМОЛЕНКО, 41 рік, філософ:

Низькі показники в рейтингах не означають, що ми геть нещасні. Просто ставимося до цього по-іншому. На запитання, чи щасливі, найчастіше відповідаємо: більш-менш.

Ніщо так не робить нещасливим, як відчуття, що не контролюємо свого життя. Це як відчуття меншовартості. Означає більше за матеріальні проблеми.

Добробут у нашому суспільстві посідає важливе місце. Але це не єдина запорука щастя. Українцям потрібно вчитися балансувати між здатністю насолоджуватися й обмежуватися в цьому. Страждати й урізати потреби вміємо. А от отримувати задоволення від життя – ще ні. Не помічаємо багато позитивного. Не почуваємося в безпеці. А ЩАСТЯ – ЦЕ СУБ'ЄКТНІСТЬ, БЕЗПЕКА й уПЕВНЕНІСТЬ У ЗАВТРАШНЬОМУ ДНІ.

Головний стереотип – за нас хтось вирішить. Українці завжди переводять стрілки на державу. Щось погано – винні політики. Насправді їхня здатність впливати на ситуацію в нашому під'їзді чи на нашій вулиці не надто велика.

Держава поступово має трансформуватися. Наші інституції не заточені на менеджмент малих і середніх проблем. Але все змінюється. Українці вже виховують громадян, які не роблять у всьому винною державу.

Олег ФЕДОРЧУК, 60 років, футбольний тренер:

У наших казках усе закінчується матеріальними благами для героїв: садок, млинок, ставок. Українці – нація матеріалістів. Я багато їжджу країною. Бачу, як зростає добробут у провінції. З початком адміністративної реформи з'явилися міста, що за розвитком іноді випереджають столицю. І щасливих людей обов'язково стане більше.

Порівнювати Україну з ­Євросоюзом чи Америкою не дуже коректно. Там демократії сотні років, а нашій 30. Та маємо сусіда, який підганяє нас у цьому напрямку. МУСИМО СТАТИ СТАЛОЮ ДЕМОКРАТІЄЮ ДО МОМЕНТУ РОЗВАЛУ РОСІЇ. Треба встигнути до початку великих змін у світі.

Олексій ПАНИЧ, 61 рік, філософ:

Бідкатися - захисна практика українця. В СРСР боялися показувати, що в чомусь кращі за інших. Що більше житимемо за стандартами західного світу, то ближче ставатимемо до нашого спільного добробуту.

ЩАСТЯ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СПІВВІДНОШЕННЯ БАЖАНОГО І ЗДІЙСНЕННОГО. Важливо або хотіти тільки те, що маєш і можеш здобути, або з усіх сил добиватися неможливого. Щоб бути щасливим, треба змінювати або обставини життя під себе, або власні бажання.

Зараз українці як нація найбільше прагнуть кінця війни на Донбасі. Але, коли вона

завершиться, навряд стануть щасливими. Будуть інші питання на порядку денному.

 

Щасливими чи нещасливими бувають люди, а не нації. Українці кажуть соціо­логам, що їх турбують бідність, війна, соціальна несправедливість, погане медичне обслуговування. А ще медіа в інтересах олігархів спотворюють картину реальності, що заганяє в тугу й депресію. Також – у глибині лежать великі суспільні травми, що трапляються кожне покоління й передаються наступним.

Нас роблять нещасними ті ж стереотипи, уявлення та упередження, що дали змогу українському народу вижити протягом століть. Це низька суспільна довіра. Тривожність аж до параної. Зневага до власних інтересів заради інтересів дітей.

НАВЧИТИСЯ ДОВІРЯТИ МОЖНА ЛИШЕ У СПІЛЬНІЙ ДІЇ – ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ, ТВОРЧІЙ, ВОЛОНТЕРСЬКІЙ, ГРОМАДСЬКІЙ, ПРОСВІТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. Але в таку включена мала частина українців.

Кожен сам відповідає за своє щастя. Не треба списувати власні хиби на інших чи державу. Не треба щось робити для щастя країни. Натомість – допомогти стати щасливою хоча б одній людині. Але для початку – собі.

Психолог Мігай Чіксентмігаї довів, що щастя можливе лише в потоці – в активній діяльності з глибоким особистим залученням, задоволенням, зростанням впевненості в собі. Навчитися його досягати – це перша порада, як стати щасливими. Друга полягає у збільшенні усвідомленості, в опрацюванні своїх емоційних станів, здоровому способі життя. Також багатьом людям допоможуть психологи.

Сергій ДАЦЮК, 55 років, філософ:

Для одного Україна – це нація, для другого – територія, земля, держава, суспільство, громада. Залежно від ставлення і досягається ідентифікація. Люди, які беруть на себе відповідальність, – найменш щасливі. Бо з них усі щось вимагають.

У суспільстві нещасливих людей щасливим бути можна, якщо створити мікрогрупу, осередок чи корпорацію.

Концепт щастя для українця – ПРИЙНЯТИ ЖИТТЯ В УСЬОМУ РІЗНОМАНІТТІ. Знайти хороше в минулому. Зрозуміти, що із людьми з іншою позицією можна домовитися.

Нас змушують думати, що ми нащадки нещасних людей. Які все життя боролися з поляками, турками, росіянами. Коли вам із дитинства це розповідають – виростите нещасними. Не сприймете це як різнобачення, множинність. Але як вузький проміжок, у якому можна бути щасливим. А він не наступає ніколи.

×