"Ми не програли війни Путіну"

Якщо хочемо українізації, треба робити це з дитинства. І це прийде з освітою і культурою, з фільмами, – каже академік Сергій Комісаренко

Кількість хворих на коронавірус перетнула позначку 10 тисяч на добу. Наближаємося до піку захворюваності. Нова хвиля матиме гірші наслідки, ніж попередня?

– Це залежить від того, як швидко настане пік і як коронавірус "попрацює" в нашій країні. Враження, що хвиля буде потужна: понад 20 тисяч хворих на добу.

Чи готова Україна до нової хвилі, залежить від тяжкості захворювань. Якщо всі потребуватимуть штучної вентиляції легень, то ми не готові. На жаль, на штучному диханні в нас виживає мало людей.

 

Мінохорони здоров'я повідомило, що 98,3 відсотка старших за 60 років померлих від ковіду були невакциновані. Тотальне щеплення – єдиний ефективний спосіб стримати пандемію, казали ви.

– Альтернативи вакцинації немає. Хворіти небезпечно навіть для молодих. Є приклади, коли помирали зовсім юні. А в тих, хто вижив, бували довгі виходи з недуги. Після ковіду можна мучитися роками. Цей вірус уражає різні органи – серце, легені, печінку, нирки. Може зачепити навіть центральну нервову систему й позначитися на розумовій діяльності, пам'яті.

Всесвітня організація охорони здоров'я радила, що треба щепитися тією вакциною, що зараз є. Я теж це пропагую. Вакциновані можуть занедужати, але їхній стан значно легший. В Італії і США зараз 98–99 відсотків хворих мають штам Delta. Він небезпечніший, заражає більше людей. Значно інтенсивніше розвивається. Через це вища летальність.

В Україні здебільшого хворіють невакциновані. Щеплені – значно менше й набагато легше.

Кажуть, Ізраїль був одним із найкращих за рівнем вакцинації. І летальність там невисока. Вони зробили правильний акцент і швидко почали щепити. Ті, хто зараз там мають ковід, щеплені понад пів року тому. З часом дія вакцини слабшає. Тому й говорять про необхідність повторної.

Водночас ВООЗ не рекомендує третього щеплення, бо воно призводить до збільшення кількості антитіл, які зазвичай не нейтралізують дії вірусу. У ньому є рецептор – зв'язувальний домен, що відповідає за взаємодію з клітинами людини. Колишнього президента США Дональда Трампа, наприклад, лікували регенероном – сумішшю моноклональних антитіл, що блокували дію вірусу на клітини. Саме тому він швидко одужав.

Україна провалила вакцинацію?

– Ми надто пізно почали. В Україні 13–14 відсотків населення вакцинували двічі. А має бути 70–80. Є рекомендація Кабінету міністрів – вакцинувати вісім мільйонів на місяць. Тобто 260–270 тисяч на добу. А в нас рекорд – 170 тисяч.

Є три групи людей. Перша – хочуть вакцинуватися і роблять це. Друга – категорично проти – антивакцинатори. Це небезпечно для них і тих, із ким вони спілкуються. Найбільша група – люди, які теоретично не проти, але відкладають на потім. Мовляв, зараз нема коли. Можливо, буде краща вакцина. Треба впливати на цю групу через засоби масової інформації.

Президент США Джо Байден нещодавно вакцинувався втретє. Власним прикладом продемонстрував важливість цього. Трамп спершу був проти вакцинації. Але потім виділив 14 мільярдів доларів на негайну розробку вакцини. Але було пізно. Якби побудував правильну політику щодо епідемії, можливо, не програв би виборів.

Як наша система охорони здоров'я справляється з пандемією?

– За часи незалежності продемонструвала слабкість. Основна причина – не зар­плати медпрацівників, а сама система.

Загалом дві наші головні проблеми – освіта й охорона здоров'я. Їх треба перебудовувати практично повністю. Уляна Супрун (колишня виконувачка обов'язків міністра охорони здоров'я. – Країна) намагалася провести реформи, але не зовсім правильно. Хотіла знищити проти­епідемічну службу. На щастя, не встигла. Інакше ми залишилися б без інфекційних лікарень під час епідемії. Супрун не розуміла важливості медичної науки. Я казав їй: "Подивіться, прогрес в американській медицині пов'язаний із розвитком біологічних наук".

Зараз є величезні успіхи в лікуванні раку. Експрезидент США Джиммі Картер хворів на меланому. Його вилікували. Потім була ще одна злоякісна пухлина – знову виходили. Зараз йому 97 років – і він здоровий.

Чи дала епідемія коронавірусу поштовх для розвитку української медицини?

– На жаль, ні. Виділили мільярди, але частина цих грошей пішла на будівни­цтво доріг. Як водій я задоволений, що їх ремонтують. Але ж не за рахунок медичної служби.

Система охорони здоров'я працює в тактичному плані. Не вистачає кисневих апаратів – давайте закупимо. Не вистачає ліків – купуємо. В Україні бракує стратегічного мислення.

Чому? Як цього навчитися?

– От британці – добрі стратеги, допомагали США розбудовувати спеціальні служби, зокрема розвідку. Ця країна могла бути для нас вкрай важливою. УРСР не мала власної банківської та фінансової справи. Тому британський досвід був важливий для запозичення і створення національної банківської справи в Україні. Треба було орієнтуватися на неї із самого початку. Ми багато чого могли б навчитися.

Англія була найбільшою імперією, а потім залишилася островом, меншим за Україну. Але зробила колишні колонії членами Британської співдружності націй. Реформувала вугільну промисловість. Марґарет Тетчер і міністр економіки Білл Хезелтайн закрили всі збиткові шахти. Гірників перевчили й дали роботу. Нам теж треба було позакривати збиткові й небезпечні шахти. Тобто ми зазвичай вирішуємо проблеми, які виникають зараз. Про стратегічне мислення не йдеться. Його відсутність була й у ситуації з Росією. Могли спрогнозувати, що Москва нас не відпустить, й інакше будувати з нею відносини. Варто було зближатися з НАТО, коли Путін іще був слабкий.

Наші посадовці не переймають досвіду?

– Я організовував навчання у Британії наших народних депутатів першого та другого скликання. Вони приїздили дивитися на роботу парламенту й місцевого самоврядування. Але ми знайомимося з чужим досвідом і робимо все одно по-своєму. У нас не вихований менталітет приватної власності: "Не займай того, що не твоє". У Швеції можна залишити валізу на вокзалі, за місяць повернутися – вона там стоятиме. Це треба виховувати з раннього дитинства.

Корупція – найбільша проблема України?

– Одна з найбільших. Мене кілька разів обкрадали. Звертався до міністрів внутрішніх справ, керівників обласного й районного рівнів. Але жодного разу злодіїв не впіймали.

Керівники багатьох міністерств працювали на себе. Одіозні, типу Табачника, відверто крали. Наприклад, у кабінеті віцепрем'єра з гуманітарних питань висіли картини художника Миколи Глущенка, взяті з музею. Коли їх потрібно було повернути до закладу, виявилося, що хтось підмінив оригінали. Але це спецоперація, яку потрібно було організувати, намалювати копії, занести в приміщення, яке охороняється, а оригінали винести. З одного боку, це побутові речі. А насправді система, якої так і не розкрили. Безкарність є стимулом для зростання злочинності.

Президент Володимир Зеленський відбув половину терміну. Як оцінюєте цей період для держави?

– Деякі моменти його діяльності подобаються. Зокрема, ставлення до Росії й розпочата деолігархізація. Не сприймаю кадрової політики через низький професійний, організаційний і виконавчий досвід у багатьох керівників та середнього бюрократичного апарату – саме в тих, хто має виконувати державну організаційну роботу.

Зеленському як людині без державного досвіду непросто. Набирає в команду багато молодих, що нібито добре. Але вік не такий важливий. Вагоміші розум, порядність і професійність. У людей від 60 до 80 років зазвичай відбувається прозріння. Відкривається блок між лівою та правою півкулями мозку, починають працювати обома.

Президент обраний більшістю. Він – законний. Тож треба допомагати йому розбудовувати країну, незалежно – подобається він нам чи ні. Я працюю на державу.

Ви колись порівняли здобуття Україною незалежності з виходом на сонце з темної кімнати. Нас не засліпило?

– Україна стала більш-менш вільною. Хоча це умовне поняття. Якщо в тебе немає грошей і можливостей до самовираження, то ти обмежений і у свободі. Але коли Україна вийшла з СРСР і з-під влади Росії – це справді був вихід на сонце.

30 років – великий проміжок часу, з погляду новітньої історії. Візьмімо період із ­1917-го по 1947 рік. Лютнева й Жовтнева революції, голод 1921-го, НЕП, колективізація, Голодомор, репресії, Друга світова, голод 1947-го. От скільки подій за три десятиліття. Проте в історії країни це мить.

Головним нашим здобутком вважаю саме незалежність і те, що для України немає повороту назад.

Що є запобіжником, щоб не відбулося цього повернення?

– Наш менталітет. Кількість людей, які хочуть назад, постійно зменшується. 32 відсотки українців шкодують про розпад СРСР, за дослідженням соціологічної групи "Рейтинг". Вважаю, що цифра перебільшена. І це люди, які хотіли б користуватися благами, а не повернення в Союз.

Можливо, головний наш здобуток – що все не гірше, ніж могло бути. Думаю, в Путіна була ідея окупувати половину наших земель і перетворити Україну на країну-супутника.

Росія фактично не має давньої історії. Є минувшина Русі, й Україна заважає їм сказати, що це їхня спадщина. СРСР знищив багато народностей, які втратили свою землю й мову, свої прізвища, звичаї та фольклор. Тож ми не програли цієї війни Путіну, й це також один із наших здобутків.

Як далі розвиватимуться події у війні з Росією?

– Москва надто зацікавлена в підтриманні війни в Україні. Щойно припинить годувати й озброювати псевдореспуб­ліки – війні кінець. Але що робити потім – незрозуміло. Треба враховувати, що в наших людей у різних регіонах різний менталітет. Пам'ятаю, одна жінка на Донбасі, чоловік якої загинув у шахті, скаржилася, що її 15-річного сина взяли на роботу в шахтоуправління. Написала заяву, щоб його відправили в копальню, бо там більше платять.

Коли ми повністю відновимо наші кордони, треба буде розробити політику дерусифікації тих районів. Не в сенсі мови, а в сенсі менталітету – загальнолюдських цінностей. Українську мову там не можна впроваджувати силою, а поступово, починаючи з дітей. Наприклад, створювати мультфільми українською, дублювати найкращі світові стрічки. Мова має входити в ужиток постійно й несвідомо.

У нас часто сперечаються, чи потрібні українізація, мовні квоти, обов'язкове використання в закладах обслуговування?

– Українізація відбувалася у 1920-ті. І досить успішно. На Кубані тоді було українських газет більше, ніж російських. Для людей, які люблять російську мову, обмеження – це насильство. Але якщо ми хочемо українізації, треба виховувати з дитинства. Не обов'язково вчити людей похилого віку. А от молодь має розмовляти українською та готуватися до того, що її успіхи у суспільстві залежатимуть від якості знання мови. І це прийде непомітно – з освітою та культурою, з фільмами, з повсякденним життям.

Як оцінюєте стан української науки?

– Вона недофінансована. Від науки вимагають, щоб одразу давала зиск, але він приходить значно пізніше. Наука не має бути прикладна. Справжня фундаментальна наука робиться для пошуку нових, не відомих раніше знань. А вже потім – до прикладання наукових здобутків для отримання благ для суспільства.

В Україні талановита молодь – і в селах, і в містах, – яку потрібно плекати й допомагати їй. Це наше багатство. Є такий вираз: генії народжуються на периферії, а помирають у центрі. Молоді навчаються, захищають дисертації. Але що потім? Житла немає, на зарплату молодшого наукового співробітника квартири не винаймеш. Тому молоді вчені йдуть у прикладну галузь, як-от у фармацевтичні чи біотехнологічні компанії, або виїздять за кордон. Так само з лікарями. Польща, Литва зараз їх потребують, бо їхні поїхали у Британію, США та Німеччину. Там платять більше.

На якому етапі розвитку перебуває Україна? Куди її веде Зеленський?

– Вірю, що Зеленський хоче зробити Україну кращою та ефективно виконувати функції президента. Але одного бажання мало. Без змін і реформ немає прогресу. Вони є обов'язковими.

×