Найважча робота – у якій нічого не тямиш. Коли став директором театру, було багато незрозумілого. Але поступово вивчив документи, прочитав багато літератури – і тепер усе простіше.
Хороший режисер усе життя ставить собі запитання і шукає на них відповіді. Це одночасно хімік, фізик, психолог, педагог.
Востаннє плакав, коли розказував студентці, як грати роль. Ставили уривок із роману Люко Дашвар "Село не люди". Це був епізод, коли мати приходить із донькою в магазин, щоб купити їй пальто. Грошей обмаль. Героїня в розпачі. Молоденькій актрисі, яка грає матір, важко зрозуміти, від чого тут плакати. Довелося показувати.
Режисура – не на сцені, а в залі. Програмування глядача – основна функція. Потрібно організувати, коли він засміється, плакатиме, задумається, аплодуватиме.
Інколи випадок або враження від чогось може змінити життя. У мене так було. Коли прийшов навчатися в театральний інститут, жодного разу не був у театрі. Більше вабила акторська робота в кіно. У навчальному театрі побачив дипломну виставу "Відпустка за пораненням". Тоді пережив сильний катарсис. Відчув, що таке театр.
Режисер за допомогою театру досліджує людей.
Навчитися можна ремесла – технології творчого процесу. Але режисером треба народитися. Потрібно мати у собі код, що дозволяє розшифровувати світ, а потім його зашифровувати. Коли ставимо виставу, інколи створюємо життя з нічого.
Режисер – це той, хто дивиться на двох людей і вмить розуміє, що між ними відбувається.
Театр – єдиний вид мистецтва, що напряму передає емоцію: від живої людини-актора до живої людини-глядача.
Трагедія – найвищий вид мистецтва. Досвідчені глядачі обирають вистави, під час яких можуть відчути катарсис – очищення слізьми. Недосвідчені приходять у театр розважитися. Після перегляду комедії настрій поліпшується, але потім різко падає. Після трагедії – навпаки.
Боюся хвороб. Вони впливають на якість життя і перешкоджають роботі.
Найкраща смерть приходить тоді, коли її не чекаєш. Ідеш-ідеш – упав і помер.
Ніхто не знає, що таке життя. Мені було років 3, коли запитав про це в мами. Вона не відповіла. Зараз мені 41, а я досі мучуся цим запитанням.
Не вірю, що людина може змінитися. Якщо зрадила – не пробачаю їй цього і другого шансу не даю.
Курив по молодості. Коли відчув, що не я керую цим процесом, а він – мною, кинув.
Моє дитинство пахне медом – дідусь був бджолярем. Також пам'ятаю запах шкіри батькових військових чобіт і кобури зі зброєю.
У дитинстві було важче перенести фізичне покарання, ніж психологічне. Коли з тобою не розмовляє мама – це страшно. Краще б вона мене стукнула.
Кохання з першого погляду є. Так у свою дружину закохався. Був на другому курсі акторського, а вона вступила на перший. Її підселили до моєї однокурсниці в кімнату гуртожитку. 1 вересня прийшов провідати знайому і побачив її. Запитав, як звати. Відповіла: Іра. Я сказав: "Добре, Іро, будеш моєю дружиною". Вона посміялася. Думала, це – жарт. Через два місяці ми жили разом.
За 22 роки шлюбу ніколи не сварилися з дружиною. А мої батьки мали сварки щодня – таке було пристрасне кохання. І це мені дало певний емоційний досвід. Мої діти його позбавлені.
Те, що приносить користь – добро. Що приносить шкоду – зло.
Мозок даний людині, щоб керувати емоціями та почуттями. Коли навпаки – це ні до чого доброго не приводить.
Творчі професії нещадні до людини. Навіть у найстрашніші моменти замість того, щоб проживати свої емоції, як усі люди, фіксуєш і аналізуєш їх. Бо це все потім стає матеріалом для творчості.
Уперше сів за кермо у 12 років. То був батьків 412-й "Москвич". Вирішив без дозволу поїхати зустрічати батьків – поверталися з відпочинку у санаторії. До вокзалу було кілометрів 5. Виявилося, батьки приїхали на інший. Отримав прочухана.
За останні два роки потрапив у вісім аварій. Лише одна – з моєї провини. Остання – найсерйозніша. 4 січня їхав на роботу. Переді мною через ожеледицю розкрутило машину. Зараз мій позашляховик Mitsubishi Outlander на штраф-майданчику. Відновленню не підлягає.
Страх оберігає людину від небезпеки.
Боюся дурнів. Намагаюся їх оминати, бо ніколи не знаєш, з якого боку від них чекати халепи. Дідусь казав: "Бика треба боятися спереду, бо вдарить рогами. Коня – ззаду, бо може вдарити копитами. А дурнів треба остерігатися з усіх боків".
10 років будую дім власними руками. Кожен камінець у ньому поклав сам.
Боляче відмовляти дітям у їхніх бажаннях. Днями донька просила гроші на кофтинку. Цього місяця сімейний бюджет не передбачає таких витрат. Коли будуєш дім, рахуєш кожну копійку.
Я – вегетаріанець із 19 років. Не через якісь переконання. Просто став відчувати психологічний дискомфорт від того, що їм м'ясо. Дружина і діти – теж вегетаріанці.
Не люблю шантажу. У дитинстві попросив батька, щоб навчив їздити автомобілем. Він сказав, що зробить це, коли помию машину. Я відмовився і більше не просив про це.
Алкоголь і наркотики змінюють свідомість. З дитинства не терплю, щоб хтось чи щось керувало мною.
Я – атеїст. Але якби була необхідність обирати релігію, то став би язичником. Вона – найближча до науки.
Герой – той, хто всупереч обставинам творить добро.
Провина за те, що втратили частину України, лежить на нас. Потрібно було проводити політику асиміляції. Робити якомога більше проектів, спрямованих на те, щоб кримчани їхали на материкову Україну, а звідти – на півострів. У мене є вистава "Однорукий". Про людину, яка відтяла собі руку і забула про це. 27 років ходила по світу й шукала кінцівку. А та була у валізі, яку всюди носила з собою.
За час війни відрубали паразита у вигляді російських гастролерів. Вони привозили неякісний, нашвидкуруч склепаний продукт, співали під фонограму і вимагали шалені кошти за квитки. Тепер люди зрозуміли, що в нас є своя естрада, свої актори – значно кращі. Маємо повні зали глядачів.
Що більше живеш, то менше залишається непережитих емоцій. Коли відчуваєш якусь уперше, вона дуже яскрава. Кохання, смерть близької людини, народження дитини. Коли на світ з'явилася перша донька – плакав. Друга – дружина мені сказала по телефону під час наради, не міг довго з нею говорити. За третьою дитиною жінка прислала есемеску.
Вихованням дітей займається дружина. Бачу їх лише зранку, коли відвожу в садок і школу.
Вперше закохався в 3 роки. Того дня батьки завантажували в машину речі для чергового переїзду. А я побіг у пісочницю через дорогу. Побачив дівчинку нереальної вроди і подумав: а чи не закохатися мені? Через годину ми поїхали в інше місто. Навіть не знаю, як звали моє перше кохання.
Розділяю поняття: любов і кохання. Люди можуть бути закохані і водночас ненавидіти одне одного. А можуть любити, але не бути закоханими. Щасливі ті, хто після закоханості починають любити. Люди розходяться, якщо кохання не трансформується в любов.
Ревнощі – це комплекс меншовартості на тлі манії величі. Вона змушує вірити, що інша людина повинна належати тільки тобі. А комплекс неповноцінності змушує людину думати, що вона гірша за інших. І через це об'єкт її обожнювання не буде належати їй. Від цього виникає страшний біль і неадекватність. Таких можна тільки пожаліти.
У Криму завжди мав відчуття, що він – неукраїнський. І обурювало, що росіяни вважали його російським. Бо Крим – татарський.
Старість – це нецікавість до життя, невміння дивуватися новому. Таких багато й серед 25-річних. Це перша ознака профнепридатності для роботи в театрі.
Життя – це рух. Його сенс у тому, щоб не зупинятися.
8 
35413
Коментарі