Влада домовилася з місцевими елітами. Знову утворюється прокурорський, ментівський кримінально-політичний конгломерат, – каже політконсультант Олексій Ковжун
Що вас найбільше радує в теперішній Україні?
– Те, якою стає країна. Українці почали більше довіряти один одному. Стали відповідальнішими. З'явилося масове відчуття гідності. Досить довго ми були уламком СРСР, в якому панували тотальна недовіра й підозри. Це майже зникло.
У державному сенсі маємо невідповідність очікувань і результатів. Нас уже менше чують, ніж після Революції гідності. Але все ще прислухаються. Встановилася маркетингова демократія. Президент із трибуни виголошує правильні слова – і це важливо. Однак неприємно, коли промови не підкріплені справою.
Що розчарувало?
– Відбувається монтаж феодальної системи. Ми добре її пам'ятаємо по пізньому Кучмі та Януковичу. Влада домовилася з місцевими елітами. Знову утворюється прокурорський, ментівський кримінально-політичний конгломерат. Усі між собою породичалися і сформували щільний шар лайна. Місцеві еліти дають результат на виборах. В обмін отримують можливість діяти безкарно.
Стан правоохоронної системи жахає. Вони так давно займаються сторонніми справами, що втратили професійні навички. Із 54 задокументованих нападів на місцевих активістів розслідували тільки чотири – коли був тиск громади й журналістів.
Правоохоронна система наростила медійні м'язи. Може підготувати суспільство до будь-якого результату розслідування. Це лякає. Зараз нав'язують думку, що Катерина Гандзюк – корупціонерка і сепаратистка. Мовляв, не дивно, що на неї напали (радницю міського голови Херсона облили кислотою. – Країна). Або звинувачують Кремль – і шукати нікого не треба.
Які зміни за останні п'ять років вважаєте головними?
– Влада почала боятися громадян – так і повинно бути. Коли збирається група людей і голосно питає, можна отримати відповідь. Це гарантує, що українська держава відбудеться. Ціна вимірюється в часі та людських життях. Але ми приречені на успіх.
Ми – не ростки, а перегній. На нас виросте нова країна. З 1991-го по кінець 2013-го держава перебувала в стагнації. Тепер уявіть знайомого, який 23 роки сидів на героїні – і кинув. Наступного дня ви пропонуєте йому бігти марафон. Це неправильно. Дійшов до кухні сам – уже молодець.
Зараз можемо нарізати бутерброди і поставити барикади. А домовитись усім заради спільної мети ще важко. Потрібен час. У США діє одна ветеранська організація. У нас – близько тисячі (про 750 об'єднань учасників АТО повідомляла держслужба у справах ветеранів торік. – Країна). Ніхто не хоче поступатися та делегувати обов'язки. У біді здатні наступити на горло своїм амбіціям. Як тільки вона вщухає – знову два козаки і три гетьмани. Маємо створити культуру дискусії: сіли за стіл переговорів – треба встати з рішенням.
Які реформи можете виділити?
– Подобається патрульна поліція. Однак це – вітрина. Глибше історія не пішла.
Медична реформа – цікаве явище. Пройшла кілька точок неповернення. Міністр охорони здоров'я Уляна Супрун – людина з місією. Їй кажуть, що не бачать перспектив у її політичній кар'єрі. А їй начхати. У противників немає методів боротьби з нею.
Що робити, аби у владі було таких більше?
– Ті, хто вже є, мають відчувати нашу підтримку. Тоді не опускатимуть рук, а інші перестануть вважати, що політика – тільки брудна справа.
Українці, схоже, недооцінювали себе. Це показав Майдан і початок війни. Які ще резерви є в народу? За рахунок чого можемо здійснити ривок у розвитку?
– Наш головний резерв – довіра. Проте її катастрофічно не вистачає. Це уповільнює всі процеси.
У Сполучених Штатах Америки довіряють компанії суспільного телерадіомовлення, а в нас – другові й куму. Ще – волонтерам, армії, церкві. Повинні випустити довіру за рамки обмеженої спільноти людей. Народ має довіряти інституціям держави. Для цього її органи повинні доводити свою ефективність. Звітувати про роботу, аби в нас не виникало сумнівів. Такої практики немає.
Куди рухається країна, за вашими відчуттями? В Європу? Як далеко ми від неї чи наскільки близько?
– Поки ми йшли в Європу, вона трохи відсунулась. Бачимо, що витворяють Угорщина й Польща. А раніше були нашими друзяками.
Ми довго озиралися на Кремль. 2014-го почали дивитися на Європу. Тепер розуміємо, що вона – не панацея і центр прийняття рішень тут – у нас.
Яке місце Україна може зайняти в новій Європі, яка зараз формується?
– В її очах ми – певна перешкода: "Чуваки, зав'язуйте вже. Ми не будемо розбиратись, хто перший почав. З 1945 року війни не було на континенті, а ви нам статистику псуєте". Європейці мають усвідомити, що ми відділяємо їх від варварів, стримуємо орду. І Захід починає це розуміти. "Допомагають" нам у цьому Володимир Володимирович та його друзі.
Якось говорив із британським журналістом. Він називав війну конфліктом, а росіян на Донбасі – повстанцями. Я йому змалював таку картину. У Лондоні – 350 тисяч росіян. Одного чудового дня на Темзі спливає підводний човен і через матюгальник із московським акцентом просить, аби в парламенті говорили російською. Толерантний британець досі недобре дивиться в мою сторону.
Коли можна буде сказати, що ми – точно європейці?
– Є приказка, що європейцем у Росії є тільки цар. Влада цивілізована, народ – ні. У нас зворотна ситуація. Суспільство зріліше за інституції.
Я бачив Європу в місті Могилів-Подільський на Вінниччині. Був свідком двох красномовних випадків. Із друзями пізно ввечері йшов через парк. Були трохи напідпитку, голосно розмовляли. На лавці сиділи хлопець із дівчиною й дивились кіно з лептопу. Навіть не підняли голови, щоб глянути, хто проходить повз. Ще кілька метрів. Біля ресторану в дуже п'яного чоловіка випадає з рук цигарка. Похитуючись, він піднімає недопалок, проходить кілька метрів і викидає в смітник. Ці люди були вдома. Європа – це коли твоя зона комфорту закінчується не в під'їзді. Вона охоплює все твоє місто, а в ідеалі – країну.
П'ятий рік живемо в умовах війни. Без неї можна було порвати з "русским миром", із Російською імперією?
– Росіяни оповили нас такою міцною павутиною, що було зрозуміло: війна – неминуча. Якби ми почали робити різкі рухи 1991 року, воювали б тоді. Це те, що змушувало українських президентів триматися тієї лінії багатовекторності. Вони відчували загрозу або їм прямо говорили про неї. 2014-го ми вирішили не питати. Зробили, як вважали за потрібне. Ми тоді перерізали пуповину з Росією.
Як війна вплинула на українське суспільство?
– 23 відсотки населення брали участь у волонтерському русі. У Києві – 77 процентів. Війна змусила нас прокинутись. Різко відчути свою вразливість. Це не те, що можна перекласти на чиїсь плечі.
На початку війни відчуття, що відсидітись не вдасться, було дуже гострим. Тепер суспільство стомилося. На виборах утому намагатимуться капіталізувати всілякі "партії миру". 2014 року нас лякали жахами й тортурами над українськими полоненими. Однак це тільки мобілізувало, ми захотіли помститися. Тож вороги обрали іншу тактику. Вирішили приспати нас. Нав'язують думку: "Ой, та яка там війна. Просто гинуть люди, шкода їх. Порошенко на цьому заробляє".
Мир кращий за війну. Але це, як у вуличній бійці. Щоб людині подати руку і допомогти підвестися, треба спочатку її збити з ніг.
За ці роки ми стали сильніші та зліші. Перетворилися з потішних хохлів на злобних бандерівців, яких краще не чіпати.
Чому нинішні драматичні часи не народжують лідерів загальнонаціонального масштабу?
– Суспільство серйозно розглядає Вакарчука та Зеленського як кандидатів у президенти. Це свідчить про відчай. Люди хочуть, щоб прийшов месія. Але все маємо робити самі. У нас чудово працює копнякова демократія. Треба пнути гарненько – і система почне діяти. Справу Каті Гандзюк спочатку інкримінували як хуліганство. Коли активісти почали кожні п'ять хвилин ламати двері до керівництва, статтю змінили. Це – замах на вбивство.
Чому влада і правоохоронна система настільки неефективні?
– Це системна проблема. Начальник думає, що всім керує. Йому це так подає оточення. Потім до нього приходять активісти і говорять: падлюко, скільки вбивств не розкрито, справи не рухаються! Він щиро ображається. Працює чесно, грошей не бере, всі з ним погоджуються. А він просто не включений у процеси. Ця проблема вирішується не покаранням, а зміною культури.
Британський поліцейський не візьме хабар. Він не може прийти в паб і сказати, що з лоха 50 фунтів збив. Ніхто з ним пива не вип'є. Ніколи не роби того, чим не можна похвалитися за портвейном у клубі біля каміна.
Для чоловіків дуже важливо виглядати красунчиком в очах коханої жінки. Якщо він не зможе їй про це розповісти, у хабарі не буде сенсу. Коли українські жінки масово почнуть запитувати, звідки гроші, – житимемо краще.
Які з актуальних проблем здатні вирішити швидко, а які затягнуться на роки чи й десятиліття?
– Треба дивитись, як пройдуть президентські та парламентські вибори. Чи молодь піде голосувати. Бо зараз політика – не сексі. Те, що в нас називають нею – насправді вболівання за свою команду. Як моя Юля вашому Пєті показала. І програми так само пишуть – за все хороше, проти всього лихого.
Справжня політика в Україні лишається на вулиці. Реальна боротьба йде між ультралівими й ультраправими, хоч вони і видаються субкультурними. Вони сперечаються не про кандидатів, а про влаштування життя. Дискусія між представниками партій у телевізорі – це шоу-бізнес для некрасивих людей.
Маємо шанс на те, що зародиться правильна політична система?
– Це відбувається в нас на очах. У парламенті є ліві, праві, націоналісти, екологи, журналісти. З цього бульйону виникне щось справжнє.
Який ваш прогноз щодо президентських і парламентських виборів наступного року?
– Другий тур буде війною антирейтингів. Коли думаю, кого обрати, то схиляюся до меншого зла.
Із тривогою дивлюся на спектр "мизамирців" і всі російські щупальці. Але невміння політиків домовлятися й ставити спільний інтерес над особистим тут грає нам на руку.
На парламентських виборах не буде великих конфліктних ідей. Одні говоритимуть: головне – припинити війну. Другі переконуватимуть, що суперники – капітулянти.
"Блок Петра Порошенка" намагатиметься вибудувати історію навколо Томоса. Однак дивимося цифри (35% громадян підтримують створення Української автокефальної православної церкви, стільки ж – байдуже ставляться до цього, свідчить опитування фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва й Центру Олександра Разумкова. Не підтримують 19%, вагаються – 12%. – Країна). До автокефалії людей не підготували. Треба було актуалізувати проблематику зарані. Томос для БПП буде водорозділом із "партією миру". Якщо не проголосуєш за Петра Порошенка, то Земля налетить на небесну вісь і скрізь буде Вадим Новинський (народний депутат "Опозиційного блоку", колишній член Партії регіонів, відстоює інтереси Московського патріархату. – Країна).
Чия передвиборча стратегія вам найбільше імпонує як політичному консультантові?
– Юля виглядає дуже добре, але має важливу проблему. Вона – на піку. Їй нікуди рости. Кожен відсоток приросту дається неймовірними зусиллями і ресурсами. Зараз вона перемагає в поєдинку з Порошенком. Але це – Україна. Завжди може бути елемент несподіванки.
Які можуть бути сюрпризи під час виборчих перегонів?
– Може з'явитися умовний Еммануель Макрон (став президентом Франції торік у віці 39 років. – Країна). Це не Вакарчук і Зеленський. Вони люди не політичні й не самостійні.
У чому основні переваги головних кандидатів? Які найбільші потенційні небезпеки для країни несе кожен із них?
– Якщо вибори будуть у найближчі вихідні, то до другого туру пройдуть Тимошенко і Порошенко. Обоє непридатні для майбутнього.
Яка політична партія потрібна зараз Україні? На яких засадах і хто міг би її створити?
– Депутати і партії в рейтингу довіри перебувають десь поряд із російськими ЗМІ. Треба справжня сила, політика якої відповідатиме надіям і сподіванням громади. Дивимося на милих хлопців із "Сили людей", "Демократичного альянсу". Їх не знають, але вже не люблять. Інфляція довіри до політичних партій – надвелика.
В історії України були часи перспективніші, ніж зараз?
– Всі можливі перспективи мали 2014 року. Не вистачило політичної волі й вміння комунікувати. Кредит довіри тоді був величезний. Система була нокаутована, мали шанс змінити її. Але почали домовлятися. Тепер вона добре тримається на ногах.
Якою бачите країну за 10 років?
– Успішною й комфортною для життя.
4 
35413
Коментарі