середа, 16 січня 2019 11:48

"Коли людина думає, що досягла успіху, одразу все летить шкереберть"

Зі школи хотів стати сходознавцем. Вступив на відповідну спеціальність. Але коли на першому курсі почав займатися журналістикою, зрозумів: планувати будь-що – марно.

Є кілька стадій сприйняття змін – коли переживати через них ще рано та коли вже пізно. Момент зміни надто швидкоплинний, щоб встигнути похвилюватися.

Із дитинства пам'ятаю солодкувато-терпкий запах степової трави ая-ганга, що росте в Бурятії. Цвіте фіолетовими квітами.

Ідеальних стосунків нема. Чи пара проіснує довго, залежить від готовності разом вирішувати проблеми.

Із дружиною познайомився в інтернет-чаті. Вона жила у Штатах, я – в Росії. Сподобалася ставленням до життя і подібним до мого почуттям гумору.

Коли народжувалась старша донька, я був на зйомках на Львівщині, а Ярина – у місті Буффало, штат Нью-Йорк. Увесь час висів на телефоні. Другу доньку дружина народжувала в Івано-­Франківську, я був на пологах. Не уявляв себе в той час десь-інде.

  Дорж БАТУ,  41 рік, письменник, друге ім’я – Андрій Васильєв. Народився 21 грудня 1977 року в місті Улан-Уде в Росії в сім’ї музикантів. Батько В’ячеслав Васильєв виконував обов’язки міністра культури Бурятії. Дід по матері Жигжит Батуєв – один із засновників бурято-­монгольської класичної музики. Отримав освіту сходознавця в Бурятському університеті. Працював ведучим на місцевому телеканалі. 2002-го оселився в Україні, вивчив мову. Працював журналістом на телеканалах ”Інтер” і ”1+1”, на ”Голосі Америки”. За дев’ять років переїхав у США. Працює оператором з корекції траєкторій центру керування польотами в космічному агентстві НАСА. 2015-го створив студію відеопродакшну Press AV. Готує журналістські матеріали на замовлення. Веде україномовний блог, де публікує короткі історії про співробітників. Торік у Львові видав книжку ”Франческа. Повелителька траєкторій”. Тираж додруковували тричі. Має собак – боксера Галю та французького бульдога Мафіна. Улюблена книжка – ”Моя сім’я та інші звірі” Джеральда Даррелла Одружений з українкою Яриною Жук. Виховують доньок – Софію і Христину
Дорж БАТУ, 41 рік, письменник, друге ім’я – Андрій Васильєв. Народився 21 грудня 1977 року в місті Улан-Уде в Росії в сім’ї музикантів. Батько В’ячеслав Васильєв виконував обов’язки міністра культури Бурятії. Дід по матері Жигжит Батуєв – один із засновників бурято-­монгольської класичної музики. Отримав освіту сходознавця в Бурятському університеті. Працював ведучим на місцевому телеканалі. 2002-го оселився в Україні, вивчив мову. Працював журналістом на телеканалах ”Інтер” і ”1+1”, на ”Голосі Америки”. За дев’ять років переїхав у США. Працює оператором з корекції траєкторій центру керування польотами в космічному агентстві НАСА. 2015-го створив студію відеопродакшну Press AV. Готує журналістські матеріали на замовлення. Веде україномовний блог, де публікує короткі історії про співробітників. Торік у Львові видав книжку ”Франческа. Повелителька траєкторій”. Тираж додруковували тричі. Має собак – боксера Галю та французького бульдога Мафіна. Улюблена книжка – ”Моя сім’я та інші звірі” Джеральда Даррелла Одружений з українкою Яриною Жук. Виховують доньок – Софію і Христину

Усі члени нашої родини мають право голосу. Дослухаємося до думок доньок. Часто переїжджали. Коли старша Софія змінила три школи, то до наступної переходити відмовилась. Ми скасували переїзд.

Батьки і діти мають рівні права. Але у батьків є ще досвід, яким можуть поділитися.

У 1990-х популярними були турецькі спортивні костюми. Я хотів собі такий. Тато переконував, що вони жахливі. Дав пораду: "Не будь, як усі, дослухайся до себе".

Американські підлітки самостійніші за українських. Ще у школі проходять різні профорієнтаційні курси, хочуть краще вчитися, аби виграти стипендію. Батьки менше впливають на вибір їхньої професії.

Ріс у неблагополучному районі. Нас із другом поважали, бо вміли майстерно виготовляти вибухівку. Одну бомбу на радіо­керуванні у нас купили місцеві пацани. За тиждень ми дізналися, що з її допомогою підірвали авто, і припинили ті забавки.

Люблю відкладати справи на останній момент. Але тільки не в роботі. Все, що її стосується, намагаюся зробити на день раніше, ніж треба.

Успіх – це коли улюблена справа стає прибутковою.

Собаки – єдині істоти, які мене радісно зустрічають щодня. Навіть діти можуть бути зайняті чимось своїм або бути не в гуморі.

У нас заведено, що собака має жити на ланцюгу надворі. Коли переїхав до США, спочатку не розумів, навіщо їм приділяють стільки уваги. Є спеціальні клініки для собак, навіть спа-салони. З часом усвідомив, що це не брати наші менші, а істоти, які так само заслуговують на повагу до себе і не терплять насильства. Багатьом американцям домашні улюбленці замінюють сім'ю. Тепер навіть не підвищую голос на домашніх тварин.

Їв що попало і коли попало. Пив усе, що горить. Лінувався зай­матись спортом. Цього року змінив спосіб життя. Допомогла математика. Колега намалював на дошці пропорцію. Закреслив дві тисячі калорій, котрі спалив поїздками на велосипеді, і обвів три з половиною тисячі калорій, котрі безбожно наїв. Півтори тисячі виявились у залишку.

10 років тому вважав себе успішним. Тепер не можу такого сказати. Коли людина думає, що досягла успіху, втрачає стимул просуватися вперед. Одразу все летить шкереберть.

Багато заробляти – це добре. Але гроші мають працювати. Частину треба віддавати на підтримку чи примноження капіталу. Також допомагати людям, які не можуть собі дозволити придбати необхідного. Вкладати у соціальний капітал – це також оплачувати популяризацію науки та збереження довкілля.

Українці самі себе зраджують, коли не дбають про мову, культуру, чистоту на вулицях, дають чи беруть хабарі.

Кредитування у США – можливість стабільно працювати і виплачувати позику за притомними відсотками. А в Україні – це зло.

Що зміг би зробити, якби запропонували за це мільйон доларів? Нічого, що суперечило б моїй совісті.

Був у відрядженні в Маріуполі. Ввечері пішов скупатися до моря. Плавок не мав, весь одяг лишив на березі. Коли вийшов із води, нічого не знайшов. До готелю треба було перейти залізничну колію і з півкілометра Приморським бульваром. Спершу було боязко. Потім біг, як давньогрецький атлет. Веселився. Відвідувачі кафешок плескали мені.

Боїшся того, чого не знаєш. У моїй компанії в дитинстві була сліпа від народження дівчинка. Вона єдина не боялася ходити темними під'їздами і в походах вилазити вночі з намету.

Смерті не боюся. Більше лякає розлука з рідними.

Раніше багато думав про реінкарнацію. Вважаю себе буддистом. Для мене набагато важливіше, що роблю зараз і що лишу після себе, аніж технічна смерть.

Якби зустрів Бога, спитав би, де подів добротний американський ножик, який мав у 10 років. Хотів би його повернути.

Імпонує ставлення американців до релігії. Про Бога згадують в обітниці, коли приймають громадянство. Але їхнє життя не надто наповнене догмами. Нормально сприймають жартівливі фільми на зразок "Брюс Всемогутній".

Україні ніхто нічого не винен. Вона не є центром світу, і він навколо неї не обертається. Усі гравці розглядають Україну винятково як партнера, від якого вони хочуть щось отримати і можуть щось дати.

Щастя – це коли прокидаєшся в гарному настрої, хочеш іти на роботу і повертатися додому. Усвідомлення, що ти комусь потрібен.

Зараз ви читаєте новину «"Коли людина думає, що досягла успіху, одразу все летить шкереберть"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути