Яким Київ бачать московські архітектори і що в ньому, на їхню думку, варто було б змінити – розповідають Михайло Бейгін та Данило Нікішин
Нікішин: Київ неможливо зіпсувати поганою архітектурою через рельєф– тут багато спусків і підйомів. Збудуєш будьякий несмак, і його не буде видно із сусідньої вулиці. Москва пласкіша, тому маємо проблеми з деякими висотами. Петербург – ідеально плаский. Там, що не поставиш, видно звідусіль.
Париж однорідний. Майже всі будинки в одному стилі. А Київ складний. Один квартал зберігся зі сталінських часів, інший – дореволюційний. Люблю ходити вуличками неподалік Майдану, паралельно Хрещатика. Там філігранні ажурні квартали сталінських часів. Це не імперіалістична забудова Москви і Петербурга, а майже європейська. Вона так органічно вписалася в старий Київ, що не зіпсувала і не забила його. Біля Майдану є дім із маленькою ротондою. Затишна, приємна для ока – "южная постройка". Можу розглядати її годинами. Сталінський ампір, але без виражених імперських елементів.
Бейгін: Я переробив би практично всю рекламу на Хрещатику. Вона мозолить очі, дратує. Не вписується в стиль вулиці й міста. Важко відстояти смак там, де комерція. За цим мали б стежити чиновники. У Парижі, наприклад, є "дрескод" для реклами. Всю її контролюють спеціалісти – щоб стояла там, як рідна. А з іншого боку, київська реклама – це життя міста. По ній видно характер жителів. Згодом їхній культурний рівень зростатиме, і вони відчують потребу щось змінити.
Нікішин: Приємно, що в Києві є місця, де серед міста цвіте бузок. Сам по собі вибився і росте.
Бейгін: Люблю київських атлантів. Вони тут до місця, бо збереглися при старих домах. На Хрещатику їх повно. Не подобаються такі елементи в нових будівлях. Там вони виглядають карикатурно, бо не вирізають скульптури, як робили це раніше. Зараз роблять із пінопласту, нашвидкуруч.
Нікішин: Перша лінія Хрещатика вибудувана чудово. А на задньому плані – жахливі сірі висотки 1990х. Але куди вже від них дінешся? Це – відсутність норм, етики, культури. Зневага до уже існуючої архітектури. Всіх же вчили в школі поважати старших. Але молодь
завжди хоче піти проти. В Америці та Європі сучасні будівлі не заважають місту, що вже склалося. Навпаки, вони грають зі старою архітектурою за вже усталеними правилами. У нас зазвичай – хто більше вилізе, той і герой. Не подобається колона на Майдані. Казали, її називають "Галя на палі". Вона поставлена правильно. Київ – столиця, і на головній площі необхідний якийсь знак. Але зроблена без смаку: аляповата, забагато золота. Московський аналог – понівечена Манежна площа. У 1990х її забудувати фігурами героїв казок. Це – породження хворого розуму архітекторів, яким у радянські часи все забороняли, а потім поперла з усіх щілин якась дикість.
Бейгін: Зараз заведено говорити про потребу громадського простору в місті. Історично склалося, що люди приходять саме на Майдан. Тому не треба його ламати. Тут таке відчуття, як на Таймссквер у НьюЙорку, де на Новий рік збираються понад мільйон людей. Сюди приходять, коли в країні проблеми. Не йдуть на Контрактову чи до Верховної Ради, а збираються на Майдані. Значить, це місце заряджене.
Нікішин: Майдан склався здорово. Архітектурних помилок немає. Це коли зайві деталі або їх не вистачає. Бувають містобудівні помилки, вони значно гірші, бо міняють обличчя міста взагалі. У Києві таких не бачив. На Майдані є лише одна зайва річ – нудна сіра "стєкляшка", що закриває половину готелю "Україна".
Бейгін: Майдан переробляти не потрібно. Коли приходять нові архітектори, то намагаються щось втулити. Але бувають моменти, коли нічого більше ставити не треба. Це важке рішення для архітекторів, бо нема замовлення – нема грошей. Тільки професіонали можуть дозволити собі чесно це визнати.
Я противник того, щоб зносили старі будівлі, якщо вони ще можуть стояти. У Москві за царя знесли біля Кремля старі будови – звели палаци. Прийшли більшовики – поваляли церкви й монастирі. Настав 1991й – давай зносити пам'ятники Леніну, Сталіну і Дзержинському. Так не можна чинити, бо нащадки судитимуть з архітектури, як ми жили. Треба вирішувати проблеми, а не зносити і перебудовувати все. Бо минуть 15 років, і виявиться, що це знову треба переробити.
Нікішин: Найболючіше місце Києва – набережна. Вона неймовірної краси і розмірів, але зовсім не використовується. Це – злочин: будувати автотрасу уздовж річки, не залишаючи зеленої зони для прогулянок берегом. Москвуріку навіть близько на можна порівняти за величчю з Дніпром, але вона має важливу рекреаційну функцію. Кожен сантиметр її набережної використовують по максимуму.
Ми подали проект, у якому пропонували побудувати саму набережну, бо вона фактично закінчується на Подолі. А потім місточками над трасою з'єднати її з парком на кручах. Містки мають бути обплетені рослинами, щоб захистити людей, які ними ходитимуть, від пилюки й шуму. Звісно, ніхто не переноситиме автотрасу – дорого і забере багато часу.
Бейгін: Київ перевантажений автомобільними парковками. Це псує його вигляд. В Європі навпаки – скорочують кількість парковочних місць, забороняють зводити будинки з ними. Людей заохочують пересідати у громадський транспорт. Він екологічніший та економніший.
Нікішин: Якийсь безглуздий і дикий будинок навпроти Національної опери. Погляньте, як він поставлений – виходить із загального строю на метр. Явна ознака, що забудовник дуже хотів виділитися, показати, який він крутий. Вийшло жахливо. А от офісний центр ліворуч цього дому непогано вписується в загальну архітектуру старого Києва. Одразу й не помітно, що він – сучасний.
Бейгін: Києву пощастило, що тут крутяться не такі великі гроші, як у Москві. Тому немає повального знесення старих добротних будівель заради нових. Деякий час відсутність великих коштів рятувала й Петербург. А Москва дуже постраждала. Чого варта реконструкція Большого театру. Так відреставрували, що всі у шоці. Інтелігенція розводила руками: за що?
Краще не критикувати й не хвалити сучасну забудову, бо ніхто не знає, як усе обернеться в майбутньому. Коли боярин Арсеній Морозов збудував у Москві особняк у неороманському стилі, його мати сказала: "Раніше тільки я знала, що ти – дурень. Тепер уся Москва знатиме". Зараз особняк Морозова вважають однією з найкращих пам'яток архітектури. А квартал Дефанс у Парижі 1955 року називали будовою майбутнього. Тепер бачимо, що це – будова минулого, великого мистецтва в тому нема.
Нікішин: Усі жалілися, що Москва забудована сірими коробками. Минуло 50 років, настали наші часи, й такий дикий жах пішов. Виявилося: ті сірі панельні коробки – не така вже й погана архітектура. Масове житло в усіх містах, навіть у прекрасній Барселоні, нудне й важке. Але там мають бути гарні дворики, щоб можна було погуляти з дитиною.
Коментарі