Ексклюзиви
Середа, 26 вересня 2012 20:01

"Кажуть, Абрамович усе накрав. То піди й спробуй сам накрасти! ", - Дмитро ПОТАПЕНКО

  Дмитро  ПОТАПЕНКО, 42 роки, підприємець
Дмитро ПОТАПЕНКО, 42 роки, підприємець

Прокидаюсь о пів на четверту ранку, працюю до 7.00. Тоді на 40 хвилин засинаю знов, і їду на роботу. Моя мрія – до кінця життя бути при здоровому глузді та при пам'яті, щоб не йти на пенсію. Не розумію чоловіка, який сидить на дупі, дивиться телевізор і п'є пиво. Ти народжений, щоб щось робити. Якщо хочеш просто лежати на пляжі – можна було б народитися хробаком.

Коли з'явився кубик Рубіка, я його не мав. Навчився складати в голові.

Нема нічого гіршого за особистих секретаря й охоронця. Це дуже обмежує свободу. Будь-якій прибиральниці в цьому ­плані щастить значно більше.

Сенс власного життя бачу в тому, щоб робити іншим добре. Мене пре, коли в людини щось виходить. Тоді я можу тихенько сидіти в куточку й радіти за неї.

Росія – азійська країна й до європейськості не має жодного стосунку. Ми ближчі до Північної Кореї. У нас сильна клановість. Питання: "з якого ти району?" та "з якої ти партії?" – одне й те саме, задане різним набором букв.

У нас нема традиції заробітку й витрати грошей. Немає культури праці. Лише в Росії на п'ять мільйонів безробітних припадають 12 мільйонів вакансій.

Кажуть, Роман Абрамович, чи ще хтось, усе накрав. То піди й спробуй сам накрасти! У сучасній Росії ніхто не народився із золотою ложкою в роті.

У школі я постійно читав книжки, запоєм. А після "І Цзин" (­давньокитайський трактат, інша назва – "Книга перемін". Один із головних текстів конфуціанства. – "Країна") перестав читати взагалі. Усвідомив, що всі речі мають один скелет. Брався за книжку – й одразу розумів, що буде далі. Зараз хіба що Шерлока Холмса можу погортати в метро.

Моя мрія – до кінця життя бути при тверезому глузді та при пам'яті, щоб не йти на пенсію

Гламурна дівиця, яка канючить знижку і статус віп-­покупця в салоні Bentley, нічим не відрізняється від бабусі, яка вимагає в гастрономі пакет. Одна фарбована й 20-річна, друга теж фарбована й має 74. Принципово вони не різняться, і працювати мені, як продавцю, з ними треба однаково. Тиснути на одні й ті самі "кнопки". Хоч як би це засмучувало гламур.

Обрісши дітьми, я мушу приділяти якийсь час на лежання і пляж. Але мене вистачає лише на три дні. Потім починаю прибирати на пляжі сміття, розставляти парасольки, ­пересу­вати ­лежаки, чистити басейн. Бо мені потрібне завдання. Коли його нема – не знаю, що робити.

Усім хорошим і сильним у собі завдячую генетиці, а не ­якимсь поворотам долі. У кожного з моїх дідів по 22 бойові медалі. Це не просто "ті, що пройшли війну".

Амбіцій, з точки зору понтів, я давно не маю. Через мої руки пройшли 36 автомобілів, я мав і Mercedes, і Rolls-Royce. На певному етапі різниця між брендами стирається.

Мене не надто мотивують гроші. Але коли ця цифра починає сильно зашкалювати… Словом, я теж нормальний. Немає людини, яка не продається, – питання в ціні.

Криза – через несформульовану мету. Через відсутність завдань, тактики й стратегії їх вирішення.

Не можу сказати, що бізнес – чесна штука. Живи і давай жити іншим – ось головний принцип.

Найпотужніша роздрібна мережа у світі – католицька церква. Це найбільша кількість філій, грошей, землі, найменша зар­плата в персоналу нижньої ланки, мінімальна плинність кадрів. За церквами йдуть держави. Решті продавців треба вчитися в них.

Раз на три місяці я виганяю весь наш офіс на роботу в магазини – включно з топ-менеджерами. Як людина не надто кваліфікована, сам працюю або вантажником, або ж викладаю товар на полиці в торговому залі. Дуже пізнавально.

У самому терміні "виховання дітей" закладено якийсь обман. Виховувати можна лише власним прикладом. Іншого способу нема.

За можливості, краще брати дитину з собою на роботу. ­Виховний ефект буде величезний – дитина, побачивши, чим ви займаєтесь, почне поважати вашу працю. Бо інакше їй важко зрозуміти, що ви, власне, робите вдень і чому не проводите час із нею.

Будь-який 18-річний лоб повинен уміти забезпечити себе – хоча б мінімально. У цьому віці пора знати ціну грошам. Я в 19 поїхав від батьків, одружився, самостійно оплатив весілля, нехай і скромне. Винаймав житло. Студентом працював одразу в чотирьох місцях – і не тому, що моя родина не мала грошей. Це – принципова позиція. По-справжньому цінуєш лише здобуте власною працею.

Діти завжди лишатимуться для нас дітьми. Будуть "зайчиками" і в 40, і в 50. Але це не означає, що треба виховувати в них загальнодержавну звичку жити за рахунок інших. Відмова в чомусь може зробити для них більше за чергову подачку.

Кажете, жінки люблять романтику, розмови ні про що? Що ж, значить, не ті жінки вам траплялися

Завжди ставте дітей перед вибором. Наприклад, я можу запропонувати малій: у нас є час і гроші, й ми можемо витратити їх на якусь нову комп'ютерну гру. Але при цьому відмовимось від цікавої поїздки, походу в кіно чи на атракціони. Дитині ­завжди треба пропонувати кілька рівнозначних альтернатив. Тоді її вибір ґрунтуватиметься не на примхах, а на виваженому рішенні.

Підприємець – це будь-хто, здатний оптимально розподіляти свої ресурси.

Не буває абсолютно чесних чи абсолютно нечесних ­людей – завжди є система, що або дозволяє, або не дозволяє.

Якщо ви вирішили відкрити бізнес у сучасній Росії, слід розуміти: обшук у вас буде. Не хочете – краще не починайте. Бо "наїзд" однозначно станеться, і його треба сприймати як нормальну штатну ситуацію.

Недосяжних цілей немає. Є критерії їх досягнення, що суперечать один одному. Не встановлюйте їх.

Тричі на тиждень я ходжу в спортзал. Розминаюся, пробігаю з десяток кілометрів, підтягуюся 46 разів, у хороший день – усі 50. Потім зі 150 вправ на прес, робота в залі з грушею й партнером. Ну і, якщо є настрій, пропливаю з півтора кілометра.

З дівчатами я ніколи проблем не мав. Підкорити ­будь-кого можна суто технічно. Загуляти? Та все можна зробити, ­людина ж вільна істота. Питання, що ти хочеш отримати від цього. ­Банально задовольнити своє тіло? Чи не досить тобі цього в сім'ї? Пізнати якусь різноманітність? Ну, розмінявши п'ятий десяток, можу ­сказати, що структурна будова всіх чоловіків та жінок збігається до ком. І порно­графічні фільми 1960-х не надто відрізняються від порно­фільмів 2012 року. Сюжет завжди той самий.

Герой – це той, хто виконав конкретне завдання. При цьому важливо не сприймати геройство в радянському розумінні – як крок відчаю, викликаний некомпетентністю когось іншого. Герой і майстер – це одне й те саме.

Якщо ви не контролюватимете державу – назавжди залишитесь рабами.

Ми не те що домовлятися – а навіть усміхатися не навчилися. Як упізнати нашу людину за кордоном? Іде, насупившись. Ось це першопричина, решта – другорядне.

Людей, які не приймають самостійних рішень, я сприймаю як біороботів.

Кажете, жінки люблять романтику, розмови ні про що? Що ж, значить, не ті жінки вам траплялися.

Я – забезпечений чоловік, але до жінок це не має жодного стосунку. Якщо чоловік вважає, що жінку можна купити, усі жінки для нього – повії.

Що таке "смачно"? Для мене їжа – це бензин. Я і вся моя родина їмо найпростіші продукти.

Будь-який прикметник – брехливий. Що таке "добрий", "красивий", "поганий"? Усе залежить від точки відліку.

Я не належу до жодної спільноти. Стараюся не бути в натовпі. А також стаю подалі від групи "не такий, як усі".

Найкраще, що в нас є, – це наші помилки.

Будь-який прикметник – брехливий. Що таке "добрий", "красивий", "поганий"? Усе залежить від точки відліку

Ми не кажемо донькам, ким бути. Хай кожна стає, ким хоче, – актрисою, художником, науковцем. Але треба, щоб вони були професійними. Хай хоч двірниками – але найкращими.

Дитина перестає бути нашою власністю, щойно народившись. Ми не скеровуємо її волю, не нав'язуємо ту чи іншу модель поведінки. Ми з дружиною будемо супроводжувати своїх дітей, наскільки це можливо. А коли вони підуть, постараємось їм не заважати. Хоч це й буде емоційно тяжко.

Знаєте, чому в Росії стільки злочинів? Бо в середньостатистичної людини горизонт планування короткий – на відміну від будь-якої західної. Саме тому в нас багато хто чинить, не подумавши, й ми маємо стільки прикладів злетів і падінь. Тут живуть одним днем. Спитай будь-кого, від останнього урки до ­президента: "Що ви робитимете завтра?" І кожен із росіян скаже: "А Бог його знає. Може, завтра цеглина на голову впаде".

Свої виступи я завжди закінчую японською притчею. Побачив Будда, що зводять пагоду, і спитав працівників, що ж вони роблять. Один каже, що носить каміння, другий – що будує дім, і лише третій зводив храм. Бажаю всім уміти зводити храм.

Зібрано на основі виступів і статей

Зараз ви читаєте новину «"Кажуть, Абрамович усе накрав. То піди й спробуй сам накрасти! ", - Дмитро ПОТАПЕНКО ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода